Читати книгу - "Чорний альбатрос"

Гнус щосили рвонувся. На мить йому вдалося перекинути отамана й схопитися на ноги, але розбійницька братія негайно накинулася на нього з різних боків. Сили були нерівні.

Розбійники потягли Гнуса до сосни. Під шумок Прошка з Трояном поспішили відступити. Укрившись під корінням вивернутого дерева, вони дочекалися, доки шибеники заберуться геть. На щастя, ті були так зайняті поділом багатства, яке зненацька впало на них, що не подумали обшукати ліс. Коли нарешті все затихло, Троян зважився визирнути з укриття. Побачивши, що небезпека минула, він покликав за собою Прошку.

— Виходь. Усе спокійно.

Прошка, крекчучи, виліз із ями.

Розбійники пішли геть святкувати успіх. Тільки Гнус бовтався на мотузці під сосною. Великий розбійник так і не встиг купити собі зайвих років. Зате обіцянка міняйла здійснилася напевно. Він помер настільки багатою людиною, що за все своє життя не зумів витратити свого багатства.

— Страхіття яке, — перехрестився Прошка.

— Пішли. Добре б засвітла дістатися до міста. Треба шукати міняйла, — поквапив його Троян.

— Не можна ж його так залишити.

— Йому вже нічим не допоможеш. Краще подбай про себе. Чи ти не хочеш довідатися, де зараз Марика? — надавив Троян на найболючішу точку.

Вони покрокували просікою у бік, протилежний тому, де зникли розбійники. Троян уже передчував зустріч із міняйлом і уявляв, як він обмане дівчисько й потрапить у світ людей замість неї. Щоправда, йому не хотілося вкорочувати своє життя. Але при вмілому підході можна вкласти бажання у вуста Прошки й розплатитися залишками його життя. До чого воно старцеві?

Місто вразило Прошку тіснотою.

У його рідних краях навіть у селах вулиці були ширші. Та й будинки тяглися не вгору, а вшир, до землі ближче. А вже палаци неодмінно оточували парки з фонтанами. Тут же будинки на три, а то й на чотири поверхи так щільно ліпилися один до одного, що ті, хто жив на нижніх поверхах, не бачили сонця. Вулички були вузенькі, не те, що в кареті проїхати, пішоходи й то ледве розійдуться. А двори, оточені похмурими сірими стінами, були схожі на колодязі.

— Як тут люди живуть? Світу білого не бачать, — дивувався він. — У нас двір, так двір: і палісадник, і дерева деякі ростуть, а тут як у темниці.

Трояна більше турбувало, як у цьому лабіринті вуличок знайти міняйла. Як на зло, вони не встигли довідатися ні його імені, ні адреси. Укотре він пошкодував про втрачений магічний кристал. Як просто було з його допомогою одержати будь-яку інформацію. Без магії колишній Верховний Чарівник почувався безпомічним, тому вирішив прислухатися до поради Прошки й попрямувати на ринкову площу.

Наближався вечір, але торгівля йшла ще жваво. Охочі купити дешевше торгувалися, намагаючись одержати знижку. Торговці для порядку наполягали, але потім скидали ціну, тому що їм не було сенсу тримати товар, який швидко псується.

Троян із бридливістю обходив купи бадилля, капустяних листів і гнилих овочів. Шум, гамір і штовханина дратували його. Зате Прошка почувався у своїй тарілці. Він не раз їздив із дідом на ринок і знав, що до чого.

— Нам би знайти якогось вуличного хлопчака. Ці пронози про все знають краще за всіх, — сказав Прошка й відразу побачив того, хто йому був потрібний.

Одягнений у лахміття хлопчисько снував між рядів, виглядаючи, чим би поживиться задарма. Він угвинтився в юрбу й прилаштувався коло гладкої тітки, яка торгувалася з м'ясником. Прошка вказав на шибеника:

— Он той напевно знає в місті кожну собаку.

У цей час злодюжка спритно підчепив гаманець у тітки з кошика, виліз із юрби й дав драпака. Троян не чухався. Він підставив хлопчиськові підніжку. Той спіткнувся й упав на бруківку. Злякано обернувшись, він побачив, що перед ним не дорослий, а всього-на-всього підліток і сердито шмигнув носом:

— Ти чого?

Троян схопив злодюжку за барки й підняв нагору.

— Пусти, — затріпотів хлопчисько, намагаючись вирватися.

— І не думай, — посміхнувся Троян і скрутив його руку так, що той зігнувся в три погибелі.

— Боляче ж, — простогнав хлопчисько.

— Буде ще болючіше, якщо мені не допоможеш.

Злодюжка по-своєму зрозумів Трояна й, злісно сплюнувши, кинув украдений кошель на землю.

— Подавися цими грішми.

— Мені вони ні до чого, — презирливо посміхнувся Троян.

— А чого ж тоді тобі треба? Я думав, ти рідня тій тітці,— розгубився хлопчисько.

Цієї миті до них підоспів Прошка. Поглянувши на старого, в злодюжки промайнуло безліч думок, першою з яких була та, що колись він уже полегшив гаманець діда, і тепер із ним хочуть за це поквитатися. Замість цього старий запитав:

— Скажи-но, хлопче, де у вас живе міняйло?

— Міняйл багато. Он поруч із ринком цілих дві контори, — хмикнув хлопчисько, не знаючи, до чого хилить незнайомий старий.

Троян знову вивернув йому руку.

— Ой-ой-ой! За що? — заволав хлопчисько.

— Щоб не викаблучувався. Нам потрібний міняйло, той, який міняє не гроші,