Читати книгу - "Старша Едда. Епос"

про юність Сіґурда. Вона не завершена: кінець тексту потрапляє у лакуну рукопису. На думку дослідників, сюжет пісні є варіацією на тему Сплячої Красуні. Валькірія Сіґрдріва тут ще не ототожнюється з іншою валькірією, Брюнхільд. Сіґрдріва дає героєві настанови міфологічного характеру з тої причини, що під час довгого сну її дух міг мандрувати усіма усюдами (шаманська практика, з якою скандинави були знайомі зокрема й через контакти з фінами й саамами). Строфи 3-4 носять характер гімну.

Коротка пісня про Сіґурда

Ця пісня є стислим переказом чільної колізії вьольсунґо-нібелунґівського сюжету. Початок її потрапляє в ту ж лакуну рукопису, що й кінець «Промов Сіґрдріви». Вірогідно, там був прозовий текст, що був передмовою до пісні. Спираючись на інші джерела («Сагу про Вьольсунґів», решту еддичних пісень, епос про Нібелунґів тощо), можна реконструювати цілісний епізод.

Отже. Сіґурд зазнайомився з синами конунга Ґ'юкі: Ґуннаром, Хьоґні, Ґотормом тощо і покохав їхню сестру-красуню Ґудрун. На прохання Ґуннара здобув йому валькірію Брюнхільд (тут вона ще не ототожнена із Сіґрдрівою, хоча теж лежить у колі високого полум'я, і так само дала обітницю вийти заміж лише за абсолютно безстрашного чоловіка. Оскільки Ґуннар не зміг подолати вогняного кола, Сіґурд прийняв його подобу і сам усе зробив). Згодом обман викрився. Брюнхільд зненавиділа Сіґурда за те, що той її обдурив (причому двічі: колись вони двоє обмінялися клятвами вірности, але Сіґурдові відбило пам'ять, коли Ґудрун піднесла йому чарівний напій), і почала намовляти свого чоловіка Ґуннара помститися за її безчестя. А Ґуннар, Хьоґні й Сіґурд колись побраталися, відтак теж стали родичами; до того ж Сіґурд був зятем Ґуннара. Проте Ґоторм із Сіґурдом не братався, тож йому і доручили його вбити. Його нагодували вовчим і зміїним м'ясом, щоб він зробився лютішим. Згідно з цією версією, Сіґурда було вбито «на південь від Райну» — маркер франкського походження сюжету; за іншими версіями це відбулося в обійсті, коли Сіґурд спав, або на полюванні (німецькі варіанти). Брюнхільд, одначе, не дуже тішиться з тієї помсти і починає картати себе, але не зовсім ясно, чи через смерть Сіґурда, якого вона кохала, чи через те, що Ґуннар, її чоловік, порушив клятву побратимства і мав бути за це покараний долею.

Між строфами 3 і 4 (треба розуміти, що поділ на строфи у цій пісні досить умовний через лакуни в рукописі) вочевидь ідеться про розмову, що відбулася між Сіґурдом і Брюнхільд. Дочка Будді після того, як омана розкрилася, впала в глибоку скорботу і не бажала більше жити, а Сіґурд спробував її розрадити, але, як стало ясно далі, лише розлютив її. У строфі 4 він тужить після невдалої бесіди з Брюнхільд.

Цікаво також, що тут Хьоґні спочатку відмовляє Ґуннара шкодити Сіґурдові, тоді як Гаґен Троньє, який відповідає йому в «Пісні про Нібелунґів», навпаки — щосили намовляє короля Ґунтера знищити Зіґфріда.

Цей епізод не має відомої історичної основи, хоча Ґуннар, Ґоторм і Сіґурд мали історичних прототипів (так, Сіґурд — це радше за все Сіґберт, один із королів франків).

Перша пісня про Ґудрун

Ця пісня є взірцем елегійної поезії, направду не дуже притаманної саме ісландській традиції, хоча і засвідчує розвинену культуру жанру плачу (голосіння). Можливий стилістичний вплив англосаксонської елегійної літератури або відповідних німецьких і данських балад. Як зазначають дослідники, «Перша пісня про Ґудрун» є найбільш закінченою і цілісною з низки подібних пісень у «Старшій Едді». Чільна її тема — оплакування Ґудрун втрати її чоловіка Сіґурда. Спостерігається досить широкий емоційний діапазон — мовчазне горе Ґудрун на початку і її бурхлива реакція наприкінці та холодна рішучість Брюнхільд. Маємо аж два типи емоційної реакції на трагедію. Певним чином характеризує героїнь той факт, що Брюнхільд була досить стримана у зовнішніх виявах свого горя, але зрештою наклала на себе руки, а Ґудрун виплакалася й знайшла причини і сили жити далі, хоч і не з ріднею.

Коротка пісня про Сіґурда

«Коротка пісня про Сіґурда» є однією з найдовших еддичних пісень. Свою назву вона дістала на противагу «Великій пісні про Сіґурда», яка вважається втраченою і вірогідною частиною якої називають зокрема «Уривок із пісні про Сіґурда». Той наратив був іще більшим і базувався, радше за все, на «Сазі про Вьольсунґів».

Жанр цієї пісні — також елегія, цього разу від імени Брюнхільд. Її плач над вчасною недолею становить більшу частину тексту. Як і в інших піснях «героїчного» корпусу «Едди», тут широко використовуються прийоми поезії скальдів (алітерація і кеннінґ). Також має місце протиставлення поведінського модусу Брюнхільд і Ґудрун (строфа 61). У строфах 54-64 Брюнхільд виголошує пророцтво, бо перебуває на грані смерти: вважалося, що помираючі або мертві бачать більше, ніж прості смертні (подібні приклади бачимо по всій «Едді»). Ця її промова проливає світло на подальший розвиток колізії, зафіксований у інших піснях «героїчного» корпусу. Строфи 65-70 описують поховальний обряд, характерний для воїнської аристократії давньої Півночі і язичницькі уявлення про посмертні пригоди душі, що почасти збереглися і за християнських часів (образ пекельної брами, що хутко зачиняється за тим, хто входить чи виходить до царства мертвих, див. переосмислення цього образу у казці про Семунда Мудрого і Чорну Школу).

Строфа 64 містить натяк на події, що відбулися у «Підбурюваннях Ґудрун» та у «Пісні про Хамдіра». Йормунрекк — король остготів Германаріх, який узяв шлюб із Сванхільд, дочкою Ґудрун. Його радник Біккі намовив Рандвера, сина Йормунрекка, спокусити Сванхільд, а тоді все розповів королю. Йормунрекк велів сина повісити, а жінку кинути під копита коням. За це йому поїхали мститися сини Йонака, брати Сванхільд. Цей сюжет збігається із повідомленням Йордана про напад на Германаріха двох братів із народу росомонів (Саруса та Амміуса), які теж мстилися за вбиту сестру. Відомо, що володіння Германаріха були розташовані на берегах Чорного моря (в т. ч. і на теренах сучасної України) і сусідили із краями, населеними слов'янами та залишками іраномовного населення (скіфи, сармати, алани тощо). Відтак Йонак і його сини могли бути як слов'янами, так і сарматами, або й якогось змішаного походження: наразі немає певности щодо етнічної належности згаданих росомонів.

Шлях Брюнхільд до Хель

Почасти ця пісня є сюжетним продовженням попередньої. За жанром вона також є елегією. Нею закривається тема Брюнхільд; її образ у «Старшій Едді» більше не з'явиться. Назва пісні дуже промовиста: ми й справді прощаємося із Брюнхільд. У зачині до пісні також наводиться подробиця поховального обряду: героїня вирушає до країни померлих на колісниці. Цей мотив дуже