Читати книгу - "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі"

Посилає піп оп'ять свого робітника до поміщика за грошима, а на думці собі, що там його розірвуть злі собаки. Аж ні, цього робітника сплоха не одуриш. Він запріг своїх «волів», взяв батіг і поїхав править грошей, цілу мірку. Приїжджає до пана в двір, а собаки його й напали. Він їх усіх взяв та й повбивав своїм батогом. Заходить до пана в хату та й каже йому:

— Давай, пане, попові гроші.

— Які? — каже пан.

— Та я ж не знаю. Мене послано, так давай, а то тут тобі й смерть.

— Скільки ж тобі грошей?

Злякавсь пан, одміряв мірку грошей і оддав. Робітник узяв гроші та й поїхав додому. Приїжджає, а піп стоїть біля воріт сам не свій, ворота одчиняє і головою киває, на думці собі: оце чиста халепа з таким робітником.

Через тиждень піп оп'ять посилає робітника у млин, до чортів за борошном. Він поїхав. Приїхав до млина, встав з воза і йде в млин. Чорти тут його і обарабали.

— Чого це ти, — кажуть, — сюди притаскався? Ми тебе тут роздеремо, й маслачка не останеться.

Він, недовго думавши, взяв свій батіг та як зачав чортів перебирать, як зачав… Чорти бачать, що лихо, та давай пірять мішки йому на віз. Натаскали такого, що ведмеді ледве-ледве тягнуть. Він виліз на віз та й їде додому.

Коли це трісь! — вісь поламалась. Він устав з воза, побіг у млин до чортів, піймав одного за роги та й цупить його до воза. Привів і каже:

— Лізь, окаянний, під вісь та держи її, щоб вона не тяглась по землі.

Той чортяка утроє зігнувся, держить, аж крекче. Приїхав робітник до двору та й гукає:

— Попе, попе, одчиняй ворота!

Розсердився піп, що й з чортами робітник справився, але нічого не поробить, треба одчинять ворота. В'їхав робітник у двір, поскидав мішки в комору, а тоді взяв батіг та як оперіщить того чорта, так він як дременув назад, тільки пил схватився.

Живуть вони місяць, живуть півтора, коли це піп з попадею задумали втекти од робітника. Взяв піп два мішки, наклав в один сухарів, а в другий ризи, книжки та ще дещо і налагодивсь у дорогу.

Проти того дня, що їм саме тікать, піп розговорився з попадею, а робітник якраз лежав на лавці та й чув усю їхню балачку. Побачив він, що вони вже поснули, узяв укрив свою постіль рядном, так ніби він там спить, а сам пішов та висипав сухарі з мішка, вліз у мішок і зав'язався.

Устає піп, подивився, що робітник не ворушиться, та й будить попадю:

— Вставай, та будем скоріше тікати.

Попадя встала. Потихеньку вийшла надвір. Піп ухватив той мішок, що був з сухарями, а попадя той, що з ризами, та й подалися і не оглядаються. Біжать та й біжать і вже далеко забігли. Коли це чують, ніби щось гукає. Вони тоді ще швидше припустились. Попадя так уморилась, що аж ногами плутає, а тікає. Стали вони через річку переходити, а робітник з мішка й каже:

— Гляди ж, попе, мене не замочи!

Піп з переляку не розібрався, де воно балака, та як побіжить, мов скажений, та незчувсь, коли й на тому березі опинився. А робітник і кричить йому:

— Та не дуже біжи, а то мене впустиш.

Піп мало не очманів од страху.

— Хіба і ти тут? — питає.

А робітник прорізав мішок ножиком, вискочив та й каже:

— А ви думали так од мене і втекти? Ні, мене не проведете!

Наступила ніч.

— Де ж тепер будем спати? — каже піп.

— А отут, на березі, — каже робітник.

— Про мене, хоч і тут, — каже піп. — Тільки ти лягай од краю берега, попадя в середині, а я аж скраю, од гори.

Послались ото лягать спать. Піп одійшов з попадею за горбик та й каже їй:

— Як засне робітник, то я збуджу тебе, та вкинем його в річку, він і утоне.

А робітник усе й вислухав. Полягали спать. Попадя вмостилась у ризи, а піп укрився рясою, та й поснули. А робітник лежить і дослухається, чи не хропуть. Дослухавсь, що вже стали хропти. Він гарненько встав, стяг з попаді ризи, відкотив її на своє місце і вкрив мішком, а сам умотався в ризи, ліг та й будить попа:

— Попе, попе, вставай! Уже робітник спить.

Піп схватився, та як ухватять з робітником ту попадю та в річку — шульбох! Тільки вона й забулькала. Робітник тоді каже:

— Отак, пропала попадя.

— Хіба це ти? — каже піп, а сам стоїть ні живий ні мертвий. Злякався.

Так і остався піп без попаді. А робітник розрахувався і пішов собі далі.

Потреба, Білий і сонце в решеті

Жив чоловік з жінкою. Він більше на полі працював, а вона вдома. Заробив чоловік грошей, приніс додому і каже:

— Сховай, жінко, поки прийде потреба.

Сховала жінка гроші, й тоді обоє пішли порося колоти. Закололи, і чоловік каже:

— Сало й м'ясо сховаймо, хай будиться аж до білого.

Він мав на увазі, хай стоїть воно до білого снігу, до зими.

Сховали сало, чоловік пішов у поле, а жінці не терпиться: чекає, коли прийдуть Потреба та Білий.

Якось одного дня наманувався подорожній, а вона питає, чого він загостив.

– Є потреба, жінко, — відповідає гість.

— О добре, що я вас дочекалася! Казав мені чоловік, що ховаємо гроші, поки Потреба не прийде.

Витягла вона гроші й віддала подорожньому. Увечері повернувся її чоловік, а вона з радістю біжить до нього і говорить:

— Був Потреба і я йому всі гроші віддала.

Коли дійшло до чоловіка, що й до чого, то він за голову взявся.

— Чого ти, жінко, така дурна? Таж я казав сховати гроші на чорну годину, як нам їх треба буде… Йди геть, аби я тебе більше не бачив!

— А куди я піду? Нікуди не піду. Йди сам, як хочеш.

Другого дня пішов чоловік знову на роботу. Приходить незнайомець у білому одязі. Жінка зраділа:

— Добре, що ви прийшли! Був у мене якийсь чоловік, і я йому подарувала гроші, бо не зрозуміла, яка-то потреба. Чоловік мене за це дуже сварив. Тепер я бачу, що ви той, якому він м'ясо й сало тримає, то забирайте швидше, може, хоч за це похвалить.

Як дають, то бери, а б'ють — утікай. І що за перший раз не забрав — повернувся ще раз по