Читати книгу - "Жорстоке небо"

Жінка пройшлася в кінець коридора і відчинила котові двері. Рудий вистромив морду на сходову клітку, роззирнувся, але виходити не поспішав.

— Ну, то що, йдеш чи ні?

Зразу навпроти входу до Діаниної квартири починався сходовий проліт: ліворуч сходи збігали до майданчика між другим та третім поверхами; праворуч — підіймалися на такий же майданчик між третім та четвертим. Крізь продовгуваті вікна, що тягнулись уздовж прольоту, було видно вулицю. Погода видалася кепською. Голе віття дряпало низько навислі сірі хмари, повсюди стояли, брижачись від поривистого вітру, калюжі талого снігу, а поки що не розтовчений сніг посірів від вологи. Ранок 14 лютого був одним із тих огидно-вогких, гнилих, коли на термометрі — +2 °C, а відчуття — на –10 °C.

Грубодупенко тихо нявкнув і сховав голову назад до квартири.

— Тю, — із сарказмом видала Діана. — Ваша пухнастість боїться замочити лапки?

Рудий, розуміючи, що з нього кепкують, ще жалібніше нявкнув і схилив голову. Він наче просив пробачення за те, що вирішив прогуляти «роботу».

— Гаразд, лишайся вдома, лежню, — розсміялась жінка.

Грубодупенко прошмигнув між ногами жінки і помчав до кімнати, щоб зайняти місце біля батареї. Діана почимчикувала слідом.

— Тьомо, підеш до Гени? — запитала в Артема.

— Я малюю, — не обертаючись, буркнув Артем.

Почувши таткове ім’я, Даня пожвавішав:

— Гена! Гена! — застрибав він, вимахуючи ручками.

— Візьмемо альбом із собою, — Діана вдавала, що не чує меншенького.

— А фломастери?

— І фломастери теж.

— Ти приготуєш мені яєчню?

— Сонечко, я не встигаю, ми швиденько зберемося, підемо до Гени, і він приготує тобі яєчню.

— Гена! Ге-е-ена! — тим часом Данило виліз на диван і взявся стрибати, вибиваючи з нутрощів канапи хмарки сіруватого пилу.

— Ти до Гени не підеш, — жінка тицьнула пальцем на меншого.

— Ду! — рішуче заперечив той. — Ду Гена! Ана, Даня-ду-Гена!

Діана з болем зиркнула на сина. «І що ти в ньому знайшов? Скільки ще часу мине, доки ти зрозумієш, що Гена не хоче тебе бачити…»

Ураз Данило припинив скакати, з неймовірною для свого віку прудкістю зісковзнув із дивана, підійшов до мами і, склавши рученята, благально пролепетав:

— Даня іся! Ана, Даня і-іся. — «Даня попісяв! Діано, Даня попісяв». Як після такого можна не взяти його до татка?

Жінка мляво всміхнулася і скуйовдила рукою волосся на маленькій голівці.

— Гаразд, збираємось, а там буде видно. — «Але спочатку душ». — Тьомо, наглянеш за братиком, поки мама сходить у душ?

Від почутого в Данила таємничо зблиснули оченята; Артем крутнувся на стільчику і з підозрою (якщо не сказати, з переляком) зиркнув на молодшого брата.

Діана не чекала відповіді, бо вибору в неї не було. Так чи так хвилин на п’ять малих доведеться лишити без нагляду. Захопивши із шафи чистий рушник, намагаючись не думати про те, що означають шельмуваті бісики в очах Даньки, жінка прослизнула до ванної та зачинилася зсередини.

Роздягнулась, підступила до дзеркала, уважно вивчаючи своє відображення: волосся з посіченими кінчиками нагадує пересушену на сонці траву; чорна фарба давно злізла, відкривши оригінальний світло-каштановий колір; брови розрослися, з чітко окреслених дуг перетворившись на дві розкошлані риски; шкіра, що давно не бачила сонця, відсвічувала крейдяною блідістю. Крім того, Діані здалось, що лице покруглішало: над краєчками губ, де колись красувались дві звабливі ямочки, зараз нічого не було. Хмурячись, вона втягнула щоки і надула губи, проте це не допомогло: ямочки вперто не хотіли відкриватися. Схоже, набрала вагу. Чи ні? Може, їй тільки ввижається? Жінки схильні до перебільшень космічного масштабу, коли йдеться про їхню фігуру. Діана й до одруження не була кістлявою, будовою вдавшись у кряжистого батька, а не в худоребру матір, і, мабуть, через це ніколи не переймалась проблемами ваги. Точніше, не переймалась надто.

Відступивши від мийки, Діана спробувала роздивитись себе всю, а не лише обличчя. З відстані двох кроків відображення у дзеркалі виглядало симпатичнішим: великі груди, м’які округлі плечі, акуратний пупок. Найважливіше — немає складок на животі, хоча на стегнах… Діана повернулась до дзеркала спочатку правим, потім лівим боком… ну, на стегнах трохи зайвого назбиралося. Подивитись нижче не наважилася: власні ноги вона не любила ще до народження Артема, незважаючи те, що, будучи під мухою, Гена постійно рвався оспівувати їх у віршах. Згадавши перші півтора року після одруження, Діана замріяно посміхнулась. Траплялося, що їм було справді добре. Вона пригадала, як після народження Артема Гена не раз повторював, ошаліло, до лоскоту обціловуючи її тіло в ліжку, що після пологів, які минули без ускладнень, вона відчутно погарнішала. Діана знала, що то було не підлабузництво, Гена говорив правду. Завдяки безсонним ночам вона швидко скинула зайву вагу, яку набрала, виношуючи Артема, й у той же час материнство непомітно, невловно для ока змінило її тіло, зробило її більш жіночною, згладивши недоладну вуглуватість фігури, успадковану від батька. Вона знала, що Геннадій говорить правду, бо, гуляючи з коляскою, часто ловила на собі масні погляди чоловіків, що приклеювались очима до її грудей чи спини, а також тому, що протягом півроку після перших пологів Гена домагався її частіше, ніж до одруження. «Правда, — тут-таки насупилась жінка, — той гіперактивний збоченець у часи свого бурхливого «поетування» хіба тільки до табуреток не чіплявся».

Діана ще раз (старанно втягуючи) обдивилася живіт і випуклі стегна. Насправді все було не так страшно. Вона не надто скидалась на жінку, що народила двох синів з перервою у два роки. Якщо примружитись і не придивлятися, то не була схожою на таку, що народила одного. Звісно, вона покруглішала в стегнах і водночас змарніла на обличчі (особливо протягом останніх місяців, коли залишилась без Гени), але не дуже відрізнялась від офісної працівниці, що забула дорогу до спортивної зали. Тижнів зо два на біговій доріжці та велотренажері під наглядом тренера, який ходить на роботу, щоб витискати з підопічних усе, на що вони здатні, а не заглядати під спідниці, три-чотири походи до солярію й один день у перукарні дадуть змогу з легкістю все виправити. Проблема полягала в тому, що цих двох тижнів у Діани не було. І що вже зовсім погано: вона поняття не мала, звідкіля вони можуть узятися. Діти —