Читати книгу - "Сповідь"

накоїти за короткий час. Я став учителем співу, не вміючи читати ноти, оскільки, навіть якби шість місяців, проведених з Ле Метром, і пішли мені на користь, цього, звичайно, було б дуже мало. Крім того, я вчився у композитора, і цього було досить, щоб я вчився погано. Парижанин із Женеви, католик у протестантській країні, я вирішив змінити ім’я, як змінив уже батьківщину і віру. Я щосили прагнув бути якомога більше схожим на людину, яка була для мене взірцем. Він назвався Вентюром де Вільневом, а я назвався Воссором де Вільневом, склавши з літер свого прізвища ім’я Воссор. Вентюр знав композицію, хоча і приховував це; я ж, не маючи про неї уявлення, хвастався перед усіма, ніби знаю, і, не в змозі підібрати музику навіть до простенького водевілю, видавав себе за композитора. І це ще не все: представлений панові де Трейторану, професорові права, який любив музику і нерідко влаштовував у себе концерти, я захотів показати йому зразок своєї творчості і взявся написати п’єсу для його концерту з таким апломбом, неначе знав, як це робиться. У мене вистачило посидючості попрацювати над цим прекрасним твором два тижні, переписати його начисто, розписати окремі партії і розподілити їх з такою самовпевненістю, немов це був справжній шедевр музичного мистецтва. Нарешті, я зробив те, у що важко повірити, хоча я кажу щиру правду. Щоб гідно завершити свій незрівнянний твір, я помістив у кінці його гарненький менует, який виспівували на всіх перехрестях і який, можливо, ще й тепер багато хто пам’ятає, на такі добре всім відомі у той час слова:

Quel caprice!

Quelle injustice!

Quoi! ta Clarisse

Trahirait tes feux! etc.

(Яка вигадка! Яка тяжка кривда! Як! Твоя Кларисса зраджує обітницю кохати? І т. д.)

Вентюр навчив мене співати цю арію з акомпанементом до неї, але з іншими, непристойними словами, завдяки яким я її і запам’ятав. Отож у кінці свого твору я помістив цей менует з акомпанементом, тільки викинувши слова, і видав його за свій так упевнено, неначе мав справу з мешканцями Місяця.

Ми зібралися для виконання моєї п’єси. Я пояснив кожному музикантові темп, спосіб виконання, роздав партитури, метушився з усієї сили. П’ять хвилин, поки настроювали інструменти, видалися мені п’ятьма століттями. Нарешті, коли все було готово, я постукав по своєму диригентському пульту згорненим у рурку аркушем паперу. «Приготуйтеся!» Запала тиша. Я з поважним виглядом починаю відбивати такт. Ми почали…

Ні, з того часу, як існують французькі опери, ніхто й ніколи не чув подібної какофонії! Хай би що там думали про мій гаданий талант, результат виявився гіршим, ніж можна було сподіватися. Музикантів душив сміх, слухачі витріщали очі і, мабуть, раді були б заткнути собі вуха, але й це їм не допомогло б. Мої кати-оркестранти, бажаючи потішитися, гупали з усієї сили так, що не витримали б і глухі. Я терпляче робив свою справу далі; піт заливав мені очі, але мене стримував сором, і я не наважився утекти і все покинути. Щоб остаточно втішити мене, слухачі шепотіли одне одному, але так, що це долітало і до моїх вух: «Просто нестерпно!», «Що за божевільна музика!», «Та це ж диявольський шабаш!». Бідолашний Жан-Жак! Тієї жорстокої миті ти, звичайно, і не мріяв, що настане день, коли твоя музика викличе шепіт здивованого захоплення і аплодисменти перед французьким королем і його придворними, і в усіх ложах найчарівніші жінки впівголоса вигукуватимуть одна одній: «Які чудесні звуки! Яка чарівна музика! Вона лине в самісіньке серце!».

Але особливо розвеселив усіх менует. Не встигли зіграти кілька тактів, як зусібіч пролунали вибухи сміху. Мене вітали, хвалили за мій тонкий смак і запевняли, що менует змусить говорити про мене і що я заслуговую на те, щоб мої твори виконувалися скрізь. Чи варто описувати мої муки і признаватися, що я їх цілком заслужив. Наступного дня один з моїх музикантів, Лютольд, зайшов до мене і був такий добрий, що не привітав мене з успіхом. Глибоке усвідомлення власної дурості, сором, каяття, надзвичайно важке становище, нездатність змовчати у хвилину великого горя змусили мене відкритися йому. Я дав волю сльозам і, не вдовольнившись признанням лише свого невігластва, розповів йому все, попросивши зберегти мою таємницю, що він обіцяв, але не дотримав даного слова. Того ж вечора вся Лозанна знала про мене все, і – дивовижна річ – ніхто навіть не подав знаку, навіть добрий Перроте, який, незважаючи ні на що, не відмовився, як і раніше, годувати мене і давати притулок.

Я жив дуже сутужно. Наслідки такого дебюту не могли зробити моє перебування в Лозанні надто приємним. Учні не сунули до мене хмарою, у мене не було жодної учениці, а містяни зовсім не звертались до мене. Я навчав двох-трьох німців, чия тупість дорівнювала моєму невігластву, вони наганяли на мене страшенну нудьгу і не стали великими музикантами в моїх руках. Мене запросили лише до одного дому, де дівчинка – справжнє гадюченя – бавилася тим, що показувала мені різні музичні твори, в яких я не міг розібрати жодної ноти, після чого лукаво співала їх у присутності пана вчителя, щоб показати йому, як це виконується. Я так погано вмів читати ноти з аркуша, що під час вищезгаданого блискучого концерту не мав змоги слідкувати за виконанням музикантів і не міг переконатися, чи справді вони грають те, що стоїть у мене перед очима і що я сам написав.

Серед стількох принижень я втішався новинами, які отримував час від часу від двох чарівних подруг. Я завжди знаходив у жінках велику розраду. Ніщо так не пом’якшувало мого відчаю у знегодах і невдачах, як думка про те, що мені співчуває яка-небудь мила жінка. Проте наше листування незабаром урвалося і більше вже не поновлювалось, а винен у цьому був я сам. Переїхавши на нове місце, я не повідомив їм своєї адреси і, змушений обставинами постійно думати про себе, невдовзі остаточно забув про них.

Уже давно не говорив я нічого про мою бідолашну матусю, але читач помилиться, якщо подумає, що я її теж забув. Я не припиняв думати про неї, мріяв знову зустріти її, і не лише через нужду, а й за потребою серця. Моя палка й ніжна прихильність до неї зовсім не заважала мені закохуватися в інших, але інакше. Жіноча краса завжди пробуджувала у мені ніжні почуття, але в інших жінках ці почуття дорожили лише красою і не змогли б