Читати книгу - "Кінець зміни"

Брейді намагався повторити спробу через кілька днів — цього разу з Денізою Вудс, помічницею фізіотерапевта, яка двічі на тиждень приходила в палату тренувати йому руки й ноги. Вона взяла пристрій, коли Z-Бой їй його дав, і дивилася на рибок трохи довше, ніж Ходжес. Щось сталося, тільки цього було ще замало. Намагатися пролізти в її голову — це було приблизно як спробувати пройти крізь міцну гумову діафрагму: вона натягувалася — достатньо, щоб побачити, як Деніза годує омлетом малого сина на високому стільчику, — і одразу виштовхувала його назад.

Вона повернула «заппіт» Z-Бою і сказала:

— Правда, гарненькі рибки. А тепер чого б тобі не порозносити книжки, Еле, а ми б із Брейді попрацювали з оцими впертими колінами?

То он воно що. Не до всіх був такий моментальний доступ, як до Ела, і Брейді мав лише трохи подумати, щоб зрозуміти, в чому річ. Ел мав схильність гіпнотизуватися від демо «Риболовлі», він його багато разів бачив до того, як приніс Брейді «заппіт». Ось у чому суттєвий момент — і це також суттєве розчарування. Брейді уже мислив собі десятки дронів на вибір, але такого він не матиме, якщо не знайде спосіб перепрограмувати «заппіт» і збільшити його гіпнотичну силу. Чи нема такого способу?

Як людина, якій свого часу вже доводилося модифікувати усілякі ґаджети — от хоча б «Річ 1» і «Річ 2», — Брейді вважав, що такий спосіб існує. Адже в «заппіті» є вай-фай, а це найкращий друг хакера. А якщо запрограмувати там який-небудь спалах? Такий стробоскоп, як той, що виносив мізки дітлахам, які дивилися на пуск ракет у «Покемонах»?

Також цей ефект міг слугувати іншій меті. Під час курсу «Комп’ютерінг майбутнього» в окружному коледжі (Хартсфілд його відвідував щойно перед тим, як назавжди покинув навчання) клас Брейді ознайомили з довгою доповіддю ЦРУ, опублікованою в 1995 році й розсекреченою невдовзі після 11 вересня. Називалася вона «Оперативний потенціал передпорогового сприйняття» і пояснювала, як комп’ютери можна програмувати на передання певних повідомлень настільки швидко, що мозок сприйматиме їх не як власне повідомлення, а як свої думки. А що, коли вставити таке повідомлення у стробоскопічний спалах? «СПИ СПОКІЙНО, ВСЕ ДОБРЕ», а може, просто «РОЗСЛАБСЯ». Брейді обмірковував це в поєднанні з гіпнотичним ефектом демо: то мало б бути доволі ефективно. Звичайно, може, він і помиляється, але дав би свою практично непотрібну праву руку на відсіч, щоб дізнатися, що вийде з такого задуму.

Він сумнівався, що хоча б колись зможе це зробити, оскільки перед ним стояли дві на перший погляд нездоланні перешкоди. Перша: як зробити так, щоб люди дивилися те відео достатньо довго, щоб гіпноз спрацював? Друга була ще більш суттєва: як же він, на Бога, зможе модифікувати взагалі хоча б щось? Він не має доступу до комп’ютера, а коли б і мав, то що б це дало? Він подумав використати Z-Боя, але відкинув цю ідею практично відразу. Ел Брукс живе з братом, у сім’ї брата, і якщо Ел ні з того ні з сього почне виявляти глибоку комп’ютерну обізнаність, то виникатимуть питання. Особливо при тому, що в них і так щодо Ела вже є певні питання: він став більш роззосередженим і доволі специфічним. Брейді гадав, що родина пов’язує ті зміни зі старістю, і це було вже не так далеко від істини.

Складалося враження, що в Z-Боя поступово закінчувалися запасні нервові клітини.

Брейді занепадав духом. Він досяг до болю знайомої точки, в якій його яскраві ідеї стикалися з сірою реальністю. Таке було з пилососом «Ролла», з його комп’ютерним пристроєм для автоматизації заднього ходу, із моторизованим програмованим телемонітором, який мав би спричинити революцію в домашній безпеці. Його чудові осяяння завжди закінчувалися нічим.

Однак у його розпорядженні є одна людина-дрон, і після одного особливо обурливого візиту Ходжеса Брейді вирішив, що коли він задасть своєму дронові роботу, то почуватиметься краще. Тож Z-Бой навідався до інтернет-кафе в одному-двох кварталах від лікарні й після п’ятьох хвилин за комп’ютером (Брейді був неймовірно радий знову сидіти перед монітором) виявив, де мешкає Антоніо Моретті — він же жирний мудак, який вдарив його по яйцях. Вийшовши з інтернет-кафе, Брейді повів Z-Боя до армійської крамниці і купив мисливський ніж.

Наступного дня, вийшовши з дому, Моретті виявив мертвого собаку, який лежав під дверима на килимку з написом «Ласкаво просимо». У пса було перерізано горло. На лобовому склі машини виявився напис собачою кров’ю: «ТВОЯ ЖІНКА Й ДІТИ БУДУТЬ НАСТУПНИМИ».

Зробивши це — зумівши зробити це, — Брейді підбадьорився. Розплата — сука, подумав він, і ця сука — це я!

Іноді в нього бували фантазії про те, щоб послати Z-Боя до Ходжеса, щоб той пристрелив старого в живіт. Ох і приємно ж було б стояти над тим копом-пенсіонером і дивитися, як він корчиться й стогне, а життя витікає з нього крізь пальці!

Це було б чудово, але тоді Брейді втратить свого дрона, а, перебуваючи під вартою, Ел може навести поліцію на нього. А також була інша, ще суттєвіша причина: цього було б замало. Він заборгував Ходжесові більше, ніж просту кулю в живіт і десять-п’ятнадцять хвилин страждання опісля. Значно більше. Треба, щоб Ходжес лишався живий, і дихав отруйним повітрям у пакеті вини, і щоб від того не було куди втекти. Доки він не зірветься й не покінчить із собою сам.

Що й було заплановано від самого початку, в добрі старі часи.

Але нема як, думав Брейді. Нема на це ради. Є в мене Z-Бой — який скоро потрапить до будинку престарілих, судячи з того, що я бачу, — і ще я можу жалюзі смикати фантомною рукою. Ото і все. І край.

Але потім, улітку 2013 року, пітьму, в якій він перебував, прорізав промінь світла. До нього прийшов відвідувач. Справжній — не Ходжес, не юрист із прокуратури перевірити, чи він, часом, не поправився чарівним чином настільки, щоб постати перед судом за десяток різноманітних злочинів, здебільшого шахрайств, а на чільному місці списку — вісім жертв убивства в центрі.

Почувся недбалий стукіт у двері, і до палати зазирнула Беккі Хелмінгтон.

— Брейді? Тут до вас молода жінка. Каже, що раніше працювала з вами і дещо вам принесла. Чи