Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

сенату не виявляв ані трохи поваги та поблажливості: деяких, що займали високі пости, змушував по кілька миль бігти у тогах за колісницею, в якій сам сидів, або ж, коли обідав, стояти при обідньому ложі чи біля самих його ніг, підперезавшись рядниною[381]. Деяких, таємно вбивши, все ж продовжував запрошувати, як живих, а по кількох днях оголошував, що вони добровільно покінчили життя самогубством. 3. Консулів, які забули оголосити про його день народження, позбавив повноважень, і республіка залишилася без верховної влади аж на три дні. Квестора, звинуваченого у зраді, наказав покарати батогами, і, здерши з нього одежу, кинув її під ноги воїнам — аби мали на що впертися, щоб краще бити. 4. Із такою ж зверхністю та жорстокістю ставився до всіх інших санів. Потривожений шумом народу, що займав безплатні місця у цирку ще з глибокої ночі, всіх розігнав палицями: тоді у натовпі задушили більше ніж двадцять римських вершників, стільки ж матрон та незліченну кількість іншого люду. На театральних видовищах, намагаючись посварити простолюд[382] із вершниками, роздавав дармові квитки[383] раніше, щоб вершницькі місця швидше займав простолюд. 5. Часом на гладіаторських іграх, коли була жахлива спека, знімав з театру тент і не дозволяв нікому виходити; або ж, скасувавши звичний порядок, виводив на поміст хворих звірів та вбогих, старих і немічних гладіаторів, а замість бійців-клоунів[384] ставив отців сімейств, що мали добру репутацію, але значні тілесні вади. Не один раз, перекривши сховища пшениці, ввергав народ у голод.

27. Але свою вроджену жорстокість найбільше виявив ось якими вчинками. Коли подорожчала худоба, що нею вигодовували звірів для видовищ, наказав натомість кидати ув’язнених, і, обходячи тюрми, навіть не довідувався про причину покарання[385], а ставши посередині біля портика, наказував усіх виводити — “від лисого до лисого”[386]. 2. Якийсь чоловік поклявся змагатися як гладіатор за здоров’я імператора — той домігся виконання обіцянки й дивився, як той бився, і відпустив лише тоді, коли той переміг та ще й довго благав про це. Іншого, що поклявся померти за його здоров’я, однак зволікав накласти на себе руки — віддав своїм рабам, щоб гнали його містом у жертовних вінках та пов’язках, закликаючи сповнити свою обіцянку, а відтак скинули його зі скелі. 3. Багатьох громадян знатного роду, затаврувавши розпеченим залізом, заслав на копальні або на будівництво доріг чи навіть засудив кинути звірам; або ж поставив їх, наче тварин, на чотири кінцівки, та закрив у клітках, або ж розрубав на частини. Не всі покарання були за важкі провини: більшість — чи за погані відгуки про видовища, чи за те, що не присягали його Генієві[387]. 4. Примушував батьків бути присутніми при покараннях синів: за одним із них, що відмовлявся прийти через нездужання, послав лектику, а іншого тут же після видовища страти запросив на обід і, всіляко припрошуючи, спонукав до жартів та веселощів. Наглядача видовищ та боїв наказав протягом кількох днів бити ланцюгами і споглядав це доти, доки не спротивився йому запах гнилого мозку. Ателлана, поета, що написав жартівливого вірша з подвійним змістом, спалив на вогнищі в самому амфітеатрі. Коли одного римського вершника кинули звірам, а він продовжував обстоювати свою невинність, то наказав його витягнути, відрізати язика і вкинути назад.

28. В одного в’язня, що повернувся з довгого заслання, запитав, що він робив там, і той улесливо відповів: “Постійно благав богів, аби Тиберій загинув і ти став імператором, що, врешті, й сталося”. Це наштовхнуло його на думку, що вигнанці моляться за його смерть, і тоді він послав на острови воїнів, аби всіх їх повбивали. Коли ж задумав розірвати на шматки одного сенатора, підмовив кількох раптово напасти на нього, коли він входитиме у курію, називаючи “ворогом народу”, простромити його стержнями й кинути на розтерзання іншим; і не заспокоївся доти, доки не побачив, що члени, плоть та нутрощі чоловіка притягли вулицями й кинули просто йому під ноги.

29. Жорстокість його вчинків побільшувала жахливість висловів. Ніщо так не вихваляв у своєму характері й ніщо так не любив, як нескромність, чи, як сам говорив грецькою, незворушність[388]. Коли Антонія, його бабуся, зважилася настановляти його, навіть не вислухавши її, вигукнув: “Пам’ятай: можу кожному заподіяти, що мені заманеться”. Намірившись убити брата, оскільки підозрював, що той зі страху перед отруєнням приймав протиотруту, сказав: “Протиотруту? Проти Цезаря?” А сестрам, яких вислав, погрожував, що має не лише острови, але й мечі. 2. Одного претора, що вирушив в Антициру на лікування[389] й часто просив про відтермінування свого повернення, наказав убити, додавши при цьому, що тим, кому так довго не допомогла чемериця, необхідне кровопускання. Кожного десятого дня, підписуючи список в’язнів на страту, говорив, що зводить рахунки. Якось, одночасно стративши кількох галлів та греків, похвалявся, що підкорив Галлогрецію[390].

30. Ніколи нікого не страчував необдумано: завжди вимагав, аби жертві завдавали дрібних та частих ударів, постійно повторюючи відоме розпорядження: “Так бий, аби відчував, що умирає”. Якось, коли помилково скарали іншого чоловіка з таким же іменем, він вигукнув: “І той такого ж вартий”. Часто повторював рядок із трагедії:

Хай ненавидять, аби лиш боялись[391].

2. Часто накидався на весь сенат, називаючи їх підлабузниками Сеяна, зрадниками його матері й братів, показував документи, які начебто спалив[392], захищав Тиберія, стверджуючи, що той шалів із необхідності, бо мусив довіряти такій кількості шахраїв. Завжди обмовляв сан вершників за те, що вони надто полюбляли сцену й арену. Гніваючись на юрбу, що на видовищах вболівала не за тих, що й він, вигукнув: “О, якби ж римський народ мав лиш одну шию!” Коли ж вимагали розбійника Тетринія[393], сказав у відповідь, що вони самі Тетринії. 3. Якось п’ятеро ретинаріїв у туніках, змагаючись із секуторами[394], піддалися їм без бою, і коли було віддано наказ убити їх[395], один раптово схопив тризуб та заколов ним усіх переможців. Тоді Калігула видав жалісливий едикт про неймовірну різанину й прокляв усіх, що споглядали її.

31. Часто й відверто жалівся на час, у якому живе, через те, що не трапилося жодного визначного нещастя. За принципату Августа відбулася поразка Вара, коли правив Тиберій — під час вистави завалився театр у Фіденах, а його епоха відзначився лише щасливим життям, і тому його скоро забудуть. Через те й омріював поразки, голод, чуму, пожежі та землетруси.

32. Навіть тоді, коли відпочивав на забавах