Читати книгу - "Майстер реліквій"

— Паломники завжди виявляють лише найкраще у християнах, — ущипливо зазначив Дісмас.

Але, після довгих пошуків, вони таки знайшли досить зручне пристанище — у підвалі біля церкви Святого Антонія, не надто сирому і помірно заселеному щурами.

27. План

Дісмас сидів, спостерігаючи за Магдою. Вона ретельно перетовкла пелюстки наперстянки у ступі та кинула їх у воду, що кипіла в казані.

— Ця справа потребує певного часу. Рідина має википіти для досягнення кращого лікувального ефекту.

Дісмас узяв у неї дерев'яну ложку та почав помішувати вариво. Тепер Магда могла не відволікатися і надалі товкти у ступі решту пелюсток. На столі купчилися склянки, пляшечки та всілякі коробочки, які Магда витягла зі своїх в'юків — дари Парацельса. Закінчивши з пелюстками, вона підняла одну зі склянок, відкоркувала і понюхала.

— Що це?

— З подорожей він завжди привозить скарби. Особливо зі Сходу. Він просто чародій, наче один із трьох волхвів. Це дійсно дар.

Дісмас теж понюхав.

— Cistus ladanifer, — проказала Магда. — Це з гілочок аравійського ладаннику та лаванди.

— Гадаю, ти таки відьма.

— Якщо б відьми могли зупиняти біль так само, як ця штука, їх більше б не палили. Одного разу я спостерігала, як Парацельс ампутував ногу якомусь чоловікові. Її розчавило возом. Біль був нестерпний, чоловік несамовито кричав. Тоді Парацельс додав чотири краплі цього настою у вино та дав йому. Той випив і затих. Наче просто заснув. Парацельс узяв свою пилку і почав. Жодного разу чоловік не подав голосу. Єдине, що було чути, — скрегіт пилки.

Магда здригнулася.

— Не люблю хірургію. Аптекарська справа мені більше до вподоби.

Магда підняла скляночку над казаном та, обережно постукуючи пальцем, накапала туди десять крапель, тихенько рахуючи.

— З цим треба поводитися обережно. Завелика доза може зупинити дихання.

Дісмас сидів, схилившись над казаном, а тоді вмить відхилив голову назад, щоб його дихання раптом не зупинилося.

— А що у тій коробці? — спитав він.

— Мак. Також зі Сходу. Вони кладуть його на вугілля та вдихають дим.

— А що він робить?

— Створює мрії.

— Навіщо Парацельс дав його тобі?

Магда посміхнулася.

— Разом із мріями він приносить сон.

Дісмас кивнув:

— Так, це може знадобитися.

— І ще…

— Що?

— Те, що ти казав мені тієї ночі, коли намагався налякати, щоб я пішла геть. Про страту.

— Так?

— Якщо до цього дійде, дуже добре, що в нас є це.

Дісмас залишив її за приготуванням настоянки та пішов до інших у протилежний кінець помешкання. Його зустрів там цілий хор скиглення та злостування.

Дюрер скаржився на засилля павуків. Ландскнехти лютували від того, що зброя надто далеко від них, бо Дісмас наказав, щоб віз зі зброєю залишився у стайні за воротами міста. Їм не доведеться нікого вбивати. Вони прибули до Шамбері у якості «переводчиків», а не якихось там асасинів.

Щоб остаточно переконати їх, він сказав: «Якщо це справжнє погребальне полотнище Христа, а ми когось уб'ємо, щоб заволодіти ним, чи можете ви уявити, хто першим зустріне нас на тому світі? Сам сатана з розпростертими обіймами. А якщо плащаниця несправжня, а ми проллємо невинну кров, вважаєте, нас там зустрінуть янголи?»

Гарна промова, але напутні бесіди з ландскнехтами про доброчесність та потойбічне життя — марна трата часу. Ті дослухали, не приховуючи байдужості, потім сплюнули на землю і спитали:

— А ти в нас хто — Мойсей з десятьма заповідями? А що ж тоді ми робили у Шварцвальді? Що ж то було, як не справжнє жорстоке вбивство?

Дісмас відповів, що навіть ландскнехти повинні відрізняти самозахист — зі спасінням невинної жінки — від перерізування горлянок челяді у каплиці з метою викрадення плащаниці Ісуса.

Це не подіяло.

Дісмас розвів руками, вийшов з підвалу та подався вулицями Шамбері — треба заспокоїти нерви. Повернувся він із флягою дорогого вина — випити мирову.

Конрад тим часом дістав з торбини шкіряний гаманець із кабанячої мошонки, що раніше належав графу Лотару, та вивалив його вміст на стіл. Коштовності, монети та інші прикраси забрязкотіли по грубій поверхні, виблискуючи у світлі свічок. Конрад недбало перебирав залишки здобичі, як буває за обідом, коли шукаєш ласий шматочок.

Дісмас привітно звернувся до них:

— А! Так ось як ви, негідники, оплачували свої «ночі насолод»!

Дісмас підійшов ближче і взяв одну з прикрас. Підніс до світла. Це була печатка Лотара. У пам'яті Дісмаса виникла картина, як Конрад відрубував палець із цим перснем від руки мертвого графа.

— Це все, що залишилось від ваших трофеїв?

Конрад хмикнув:

— Зате в нас був дуже прекрасний трах. Чи не так, хлопці?

— Ти продавав щось із цього у Базелі? — раптом занервував Дісмас.

— Щось у Базелі, щось у Невшателі, у Фрібурзі, Лозанні та Женеві.

— Тоді дивно, що нас ще ніхто не розшукує, — сказав Дісмас. — Який же ж хвіст ти лишив за собою!

Утім, досі ніщо не вказувало на те, що хтось їх переслідує. У кожному містечку Дісмас обережно розпитував місцевих. Ніхто нічого не знав про німецького графа, що зник у Чорному лісі.

— Помолімося за те, щоб усі ваші хвойди виявилися здоровими, — сказав Дісмас, — щоб ви не закінчили, як герцог Лоренцо.

Дісмас скуйовдив Конрадове волосся і промовив, звертаючись до Дюрера:

— Керувати — це фігня. Треба було твоєму Мак'явеллі подарувати Лоренцо трактат про те, як не підхопити сифіліс.

Конрад узяв пляшечку зі столу і сумно на неї подивився. Перевернув її догори дригом. Порожня. Тоді гукнув Магду через увесь підвал:

— Сестричко, ти не могла б нам зварити ще?

— Конраде, — дорікнув Дісмас, — тобі не здається, що в неї є більш важливі справи?

— Що ж може бути важливішим за твердість мого члена?

Дісмас повернув печатку Лотара на стіл.

— Що ще залишилося від вашої здобичі? А хіба меча там не було?

Конрад похмуро відповів:

— Ти сам казав, що нам не можна брати мечі у місто.

— Так, але хіба ви не прихопили меч Лотара? Подарунок його хрещеного батька, нового імператора? Чи ви продали його разом із рештою речей?

— Звісно, ні. Він особливий. Не для грошей на блудниць. Захований у возі. З іншою нашою зброєю. Краще давайте молитися, щоб нас ніхто не пограбував.

Конрад підняв порожню пляшечку з посмішкою хлопчиська, який намагається виканючити солодощів.

— Сестричко, будь ласка!..

28. Лотар. Повернення

— Ні,— сказав Дюрер. — Категорично — ні.

— Нарсе…

— Ти оглух? Ні!

— Хіба ти не розумієш,