Читати книгу - "Пісня Соломона"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Тож Дояр, хоч зацікавлений, але не збуджений, не сповнений надії, чекав цієї останньої батькової вимоги.
— Слухай мене, сину. Їж м’ясо та слухай. Не перебивай, бо тоді загублю нитку оповіді. Колись давно я розповів тобі про те, як я змалку жив на фермі. Про Пілат і про мене. Про те, як убили мого тата. Я не закінчив оповіді. Так і не розказав тобі всього. Промовчав про те, що сталося між Пілат і мною. Я постарався, щоб ти не зустрічався з нею, і сказав тобі, що ця жінка — змія. Зараз поясню чому.
До лавочки підкотився червоний м’яч. Мейкон підняв його й кинув маленькій дівчинці. Перш ніж повести далі, пересвідчився, чи підійшла дитина до мами.
За шість днів після смерти найстаршого Мейкона Деда його діти — дванадцятирічна Пілат і шістнадцятирічний Мейкон — опинилися без даху над головою. Розгублені, згорьовані, пішли до будинку, де жила найближча їм чорношкіра особа — Серс, повитуха, що їх обох привела на світ і була свідком того, як їхня мама вмерла, а Пілат дали ім’я. Серс працювала у великому домі — просто-таки палаці неподалік Данвілла на родину землевласників — фермерів-джентльменів, як їх тоді називали. Сироти гукнули жінку рано-вранці, коли, засівши на городі, побачили, що з кухонного комина пішов дим. Серс упустила їх у дім, полегко сплескуючи руками, та сказала, що дуже рада бачити їх живими. Вона не знала, що діється з підлітками після вбивства батька. Мейкон відповів, що сам поховав тата біля струмка на їхній землі, там, де вони любили рибалити й де Мейкон колись упіймав більш ніж чотирикілограмову форель. Могила вийшла плиткіша, ніж мала бути, але він наскладав на ній каміння.
Жінка запропонувала їм залишитися з нею, поки надумають, що робити й куди податися. У домі їх легко сховати. Є кімнати, до яких панство дуже рідко заходить, а якщо вони не дуже безпечні, то Серс готова поділитися з дітьми своєю кімнаткою, куди ніхто з домашніх не має вступу. Однак там було дуже мало місця, і стало на тім, що брат і сестра житимуть у двох приміщеннях на третьому поверсі, які правили за комори. Серс приноситиме туди воду для умивання, їжу й виноситиме відходи.
Мейкон спитав, чи не можна було б їм працювати тут. Може, пані дому взяла б їх допомагати на кухні, на подвір’ї чи ще десь?
Заскочена Серс ледве здобулася на слова, аж язик прикусила:
— Чи ти здурів? Кажеш, що ви бачили, як убили тата. Думаєш, убивці не знають, що ви були свідки? Якщо вони застрілили дорослого, то що вони з вами зроблять, як гадаєш? Май розум. Нам треба цю всю справу добре обдумати.
Мейкон і Пілат пробули там два тижні, ані дня довше. Брат ще з п’яти-шести літ звик тяжко працювати на фермі, а сестра народилася вільною й непогамованою. Вони не могли витримати тиші стін, нудьги неробства. Не мали нічого іншого до діла, крім як чекати єдиної розваги — їди та справляння потреби. Все, що завгодно, було краще, ніж цілий день никати по килимі, ніж напихатися м’якими прісними наїдками білих, ніж крадькома спозирати на небо з-за штор барви слонової кости.
Одного дня Пілат розплакалася, коли на сніданок Серс принесла їй білу грінку й вишневе варення. Хотіла своїх власних вишень, із своєї вишні, з кісточками та хвостиками, а не якоїсь пересолодженої й перемеленої розмазні. Дівчинці здавалося, що згине, якщо зараз не пустить собі в рот струмінчик теплого молока просто з коров’ячого вимени, якщо не зірве помідора з куща й не з’їсть його тут же, на грядці. Її мучило невтолиме прагнення цієї простої їжі; їй ятрилася рана у вусі по операції, яку Пілат сама-таки й зробила; доходило мало не до істерії. Перш ніж покинути ферму, дівчинка вийняла з Біблії клаптик бурого паперу з написаним своїм іменем й довго вагалася, що взяти: табакерку чи чепчик з блакитними стрічками. Врешті вибрала невеличку латунну скриньку, що належала її матері. Смутні дні у великій кам’яниці Пілат проводила в роздумах, як зробити сережку з коробочки — вмістилища її імени. Знайшла відрізок дроту, але не могла його просилити крізь шкатулочку. Кінець кінцем, маючи вже повні вуха канючення й скиглення, Серс попрохала коваля-негра прилютувати до коробочки золотий дротик. Пілат натерла вухо, щоб оніміло, розпекла дротик і прохромила ним мочку, а Мейкон скрутив кінці дротика у вузолок. Мочка розпухла, з рани витікав гній. З поради Серс дівчинка прикладала до болячки павутину, щоби краще гоїлося.
Якогось вечора Пілат уже плакала за вишнями, що Мейкон разом з нею вирішив відійти звідси, як тільки з вухом стане трохи краще. Та й клопоту вони завдавали Серс надто вже великого, годі було тут далі сидіти. Якби білі хазяї дізналися про дітей, то могли б її прогнати.
Одного ранку Серс винесла на третій поверх накриту тарілку з недоїдками й застала дві порожні кімнати. Брат і сестра не взяли навіть покривала. Тільки ножа та бляшаного кухлика.
Першого дня на волі вони тішилися. Їли малину та яблука. Скинувши взуття, ніжили ноги в росяній траві й нагрітій сонцем грязюці. Переночували в копиці сіна, такі раді зі свіжого повітря, що не вадили їм навіть польові миші та кліщі.
Наступний день був теж приємний, але вже буденніший, звичніший. Викупавшись у річці Сасквеганні, вони подалися на південь. Ішли полями, лісом, вздовж струмків, малоходженими стежками до Віргінії. Там, як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня Соломона», після закриття браузера.