Читати книгу - "Королева острова Мрій. Чужі береги, Олена Гриб"

Мало-помалу Ілінор близько подружилася з кузиною старого капітана, і та поділилася історією Філіппо Номеса. З її вуст це звучало коротко і ясно: я, безсоромна нахаба, поклала око на Філіппо, він мене відкинув, я його пристрелила і змусила двох чесних жінок викинути труп у море. Але боги не витримали і втрутилися. Течія не дала Філіппо канути в безвість, а винесла його на безлюдний острівець, щоб злочин не залишився безкарним.

– Тепер увесь Сонячний берег патякає про те, що я вбила Філіппо? – Здогадатися, що Ілінор не триматиме язика за зубами, було неважко. – А що поліція? Могли б і заглянути, якщо вже я знову в центрі уваги.

– Вони приходили з ордером на обшук за годину після нашого відплиття. У поліції служить син Кривого Черв’яка Сліма, тож він попередив, що та мстива курка Ілінор каламутить воду і готова йти до кінця. З Філіппо справа незрозуміла до балістичної експертизи, але ж ми обидва знаємо, що в його тілі була твоя куля.

– Тобто я – втікачка?!

– Якщо поліція не отримає твій револьвер – ні.

«І якщо ти не повернешся на Сонячний берег», – залишилося недоговореним.

Слабенька втіха…

За останні роки я кілька разів була на волосині від викриття.

Приватна контора, найнята сестрою ді Крайна, копала під мене особливо затято. Вони встановили, що спочатку Йола з’явилася з корабельних записів як друга дочка Морлін Гаос, матері Олівії, народжена поза шлюбом під час одного з рейсів. Ті люди намагалися довести, що це – брехня, я присвоїла чуже ім’я з корисливих міркувань, але не досягли успіху. Вони дали мені спокій, проте поліція – серйозна структура. У них є час, ресурси та вплив. Якщо я потрапила в їхнє поле зору, вони не відступляться, поки не з’ясують усе до кінця. Принаймні на Аєрських островах працювала саме ця схема.

Ще й записи професора Жуко наводили на сумні роздуми… Я трохи їх помучила всіма доступними засобами і домоглася того, що плями з’єдналися в товсті, неохайні, ніби похапцем написані пальцем літери. Вони не складалися у слова. Чи було це посланням від мого вчителя?

Мапу він дав мені в день іспиту, розрахунки приніс кур’єр уже після того, як професор зліг від тропічної лихоманки.

Припустімо, щось назрівало, і Окраст Жуко це знав… Він хотів попередити мене, не викликаючи підозр? Чи моя уява надала значення випадковому мазюканню, зробленому в хворобливому маренні? Може, і втрачені розрахунки не мали сенсу, а були останньою фантазією хворої людини?

Не здивувалася б.

Я знову бродила в пітьмі… Відповіді перебували на Аєрських островах, Вайола лін Артен – за багато днів шляху від дому. Я переконувала себе, що одного разу повернуся і роздам усі борги, ось тільки з віком обманюватися ставало дедалі важче.