Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

— Нє-є, — відповів Ялб, — це зовсім поруч.

Він вказав рукою кудись углиб іще однієї бічної вулиці. На ній стояла ціла низка крамниць, що здиралися крутим схилом угору, і над входом до кожної з них красувалася вивіска з диґліфом, що означав «книга». Причому ґліфи, які утворювали його, нерідко бували ще й стилізованими під те, що позначали, щоб неписьменні слуги, котрих відправили по покупки, могли без проблем їх розпізнати.

— Торговці однаковим товаром чомусь люблять триматися купи, — пояснив Ялб, потираючи підборіддя. — Дурість, як на мене, та, видно, гендлярі — вони як риби: де клюнула одна, там і решту лови.

— Те саме можна сказати про ідеї, — мовила Шаллан, рахуючи. Шість різних крамниць. Вітрини кожної були залиті Буресвітлом — рівним і холодним.

— Третій зліва, — сказав Ялб, указуючи рукою. — Торговця звати Артмирн. За моїми даними, він найкращий.

Це було тайленське ім’я. Схоже, Ялб розпитував своїх земляків, і ті направили його сюди.

Дівчина кивнула морякові, і вони помалу видряпалися крутою кам’янистою вулицею, діставшись до магазину. Ялб не став заходити: вона помітила, що багато хто з чоловіків почувався ніяково, щойно справа доходила до книжок і читання — навіть ті, хто не визнавав воринізму.

Вона протиснулася крізь двері — масивні, дерев’яні, з двома кришталевими панелями — й опинилася в теплій кімнаті, не знаючи, чого очікувати. Шаллан ніколи не ходила до крамниці, щоби що-небудь купити: або посилала слуг, або торговці приходили до неї.

Приміщення виглядало дуже привабливо. Два великі, зручні крісла стояли біля каміна, довкола палаючих головешок якого танцювали вогнекузьки. Підлога була дерев’яною. Суцільне дерево — без жодних швів між дошками. Напевно, її створили за допомогою Душезаклинача просто з кам’яного фундаменту. Що ж, і справді на широку ногу.

У задній частині кімнати за прилавком стояла жінка. На ній були вишита спідниця й блузка, а не глянсувата шовкова сукня-хава, яку носила Шаллан. Хоч та й була темноокою, та гроші в неї явно водилися. У воринському королівстві вона б належала до першого чи другого нану. У тайленів був власний табель про ранги. Вони хоча б не були цілковитими язичниками: з повагою ставилися до кольору очей, а захищена рука жінки була затягнута в рукавичку.

Книжок там було небагато. Кілька на прилавку й одна на пюпітрі біля крісел. На стіні цокав годинник, до якого знизу було підвішено з дюжину мерехтливих срібних дзвоників. Кімната радше справляла враження чиєїсь домівки, ніж крамниці.

Жінка сунула в книжку закладку і всміхнулася до Шаллан. Улеслива, нав’язлива посмішка — ледь не хижа.

— Прошу, Ваша Світлосте, сідайте, — сказала вона, махнувши рукою в сторону крісел.

Її довгі білі брови тайленки були звиті й звисали з обох боків обличчя, наче буклі зачіски.

Шаллан несміливо сіла, а жінка задзвонила у дзвоник, захований під прилавком. Незабаром до кімнати перевальцем зайшов огрядний чоловік, убраний у жилет, який, здавалося, от-от мав луснути під натиском черева. Його волосся вкривала сивина, а брови були зализані назад, за вуха.

— Ах, — сказав він, сплеснувши пухкими руками, — мила юна панно. Ви шукаєте цікавий роман? Таке собі, знаєте, легке чтиво, щоб заповнити жорстокі години розлуки з утраченим коханням? Чи, може, книгу з географії, що містила би детальний опис екзотичних країв?

Він звертався до Шаллан її рідною веденською, але в тоні вчувалася певна поблажливість.

— Я… Ні, дякую. Мені потрібна розлога добірка книг з історії та три праці з філософії, — вона задумалася, намагаючись пригадати імена, які згадувала Джасна. — У вас є Плаціні, Ґабратін, Юстара, Маналіне та Шаука-дочка-Гасвета?

— Нелегкий перелік для такої молодої особи, — зауважив чоловік, кивнувши жінці, яка, напевно, доводилась йому дружиною.

Та зникла в задній кімнаті. Її допомога була необхідною, щойно треба було щось прочитати, адже навіть якщо торговець і сам це вмів, він не став би ображати відвідувачів, займаючись таким неподобством у їхній присутності. Його справою були гроші: у більшості випадків торгівля вважалася чоловічим мистецтвом.

— Але чому така квітка, як ви, панянко, переймається такими темами? — запитав продавець, опускаючись у крісло навпроти неї. — Чи не можу я зацікавити вас милою романтичною історією? Моя крамниця якраз спеціалізується на них. Молоді дами з усього міста звертаються до мене й завжди знаходять тут найкращий вибір.

Його тон дратував Шаллан. Їй і так було неприємно усвідомлювати, що вона — гіперопікувана дитина. Невже існувала гостра необхідність іще й нагадувати їй про це?

— Романтичною історією? — повторила вона, тримаючи портфель ближче до грудей. — А чого ж, непогана ідея. Чи не знайдеться у вас раптом примірничка «Ближче до вогню»?

Торговець закліпав очима. «Ближче до вогню» була написана від імені чоловіка, який повільно сповзає у божевілля, ставши свідком голодної смерті власних дітей.

— А ви впевнені, що бажаєте чогось аж настільки… хм… амбітного?

— А ви вважаєте амбіції аж такою неналежною для молодої жінки річчю?

— Ні, ну що ви, аж ніяк, — він знову всміхнувся — тією густо намазаною, зубатою посмішкою, якою часто всміхаються гендлярі, намагаючись улестити клієнта. — Бачу, що ви — дама з перебірливим смаком.

— Саме так, — твердо вимовила Шаллан, хоч її серце злякано тріпотіло. Невже їй судилося вступати в суперечку з кожним зустрічним? — Завжди вимагаю, щоб їжу для мене готували вкрай ретельно, і, трапляється, перебираю харчами, бо мої смакові рецептори дуже чутливі.

— Даруйте. Я мав на увазі, що у вас перебірливий смак щодо книг.

— От чого не куштувала, того не куштувала.

— Гадаю, Ваша Світлість зволить кепкувати з мене.

— Поки що ні. Я ще до пуття й не починала.

— Я…

— Втім, — вела далі Шаллан, — ви мали рацію, порівнюючи розум зі шлунком.

— Але ж…

— Дуже багато хто з нас, — знову перебила вона торговця, — аж надто переймається тим, що кладе собі в рот, і набагато менше — тим, чим наповнює свої вуха й очі. Хіба не так?

Він кивнув, очевидно, не сподіваючись, що відвідувачка дасть йому відповісти і в черговий раз не переб’є. Десь у глибині душі Шаллан відчувала, що дозволяла собі аж надто багато, та що причиною цього були знервованість і роздратування після