Читати книгу - "Інститут"

Люк відчув укол тривоги, а тоді зрозумів, що лисий говорив не про Морін. Він говорив про прибиральника Фреда. Люк знав це напевно, хоча з Фредом перемовився лише раз, а з Морін говорив неодноразово.

— А ще тримайся подалі від Західного крила і порожніх кімнат. Якщо захочеш поспати, то займайся цим у себе. Зроби своє перебування в Інституті якомога приємнішим.

— Немає нічого приємного в цьому місці, — сказав Люк.

— Маєш право на власну точку зору, — сказав лисий. — Ти вже, напевно, чув, що вони як дупи — в кожного своя. Але, гадаю, тобі стане розуму осягнути різницю між «нічого приємного» і «дещо неприємне». Не забувай про це.

Чоловік пішов.

— Хто це був? — спитав Люк.

— Стекгаус, — сказав Карлос. — Голова охорони й безпеки Інституту. Його краще не дратувати.

До Люка підійшов Дейв із голкою напоготові.

— Треба ще трохи крові взяти. Хвилина діла. Тож будь молодчинкою, окей?

24

Після бігової доріжки та останнього забору крові тестів не було пару днів — принаймні в Люка. Зробили кілька уколів (від одного цілу годину скажено чухалась рука), але й усе. Двійнята Вілкокс почали потроху адаптуватися, особливо після того, як з ними подружився Гаррі Кросс. Він був ТК і вихвалявся, що багато чого може рухати, але Ейвері сказав, що це чистісінька бздура.

— Він навіть слабший за тебе, Люку.

Люк закотив очі.

— Дивись не перестарайся з тактовністю, Ейвері, а то ще зі шкіри вискочиш.

— Що таке тактовність?

— Скористайся жетоном і подивись в інтернеті.

— Вибач, Дейве, я не можу цього зробити, — мовив Ейвері, навдивовижу вдало зімітувавши ніжно-зловісний голос ЕАЛ 9000, і загиготів.

Гаррі добре ставився до Ґрети і Ґерди, це беззаперечно. Щоразу, як він їх бачив, на обличчі в нього розтягалася велика дурнувата усмішка. Він присідав, широко розставляв руки, і дівчата бігли до нього в обійми.

— Він же їх не лащить, як гадаєте? — спитав якось уранці Нікі, сидячи на дитячому майданчику і спостерігаючи, як Гаррі доглядає дівчат на батуті.

— Фу-у, гидота яка, — сказала Гелен. — Щось ти передивився фільмів на «Лайфтаймі»[69].

— Нє-а, — сказав Ейвері. Він поїдав цукерки «Чоко-поп», через що відростив собі коричневі вуса. — Він не хоче…

Він поклав свої маленькі руки на сідниці й узявся рвучко рухати стегнами. Дивлячись на це, Люк подумав, що ось вам непоганий приклад, як телепатія може заважати жити. Ти забагато дізнаєшся і зарано.

— Фу-у, — знову протягнула Гелен і затулила собі очі. — Я краще осліпну, Ейвестере.

— У нього були кокер-спанієлі, — пояснив Ейвері. — Ще там, удома. Ці дівчата, вони стали для нього, ну, як це називається?

— Сурогатом, — сказав Люк.

— Точно, воно.

— Не знаю, як там Гаррі з собаками поводився, — сказав Нікі Люку того ж дня за ланчем, — але ці малявки просто верхи на ньому їздять. Так, наче їм нову ляльку подарували. З рудим волоссям і здоровим черевом. По­глянь-но.

Двійнята сиділи обабіч Гаррі й згодовували йому шматочки м’ясного рулету зі своїх тарілок.

— Як на мене, це любенько, — сказала Каліша.

Нікі всміхнувся до неї, і його обличчя знову засяяло (хоча сьогодні, не без допомоги якогось працівника, на ньому під оком з’явився синець).

— Це так на тебе схоже, Ша.

Вона всміхнулася у відповідь. І Люк відчув укол ревнощів. Дуже нерозумно, враховуючи всі обставини… та нікуди не дінешся.

25

На наступний день Присцилла і Хадад відвели Люка на досі не звіданий поверх «Е». Там його поклали під крапельницю, яка, за словами Присцилли, мала його трохи розслабити. Натомість від крапельниці Люк відрубився. А коли отямився, то вже був голий, тремтів, а живіт, права нога і правий бік були перев’язані бинтами. Над ним схилялася ще одна лікарка (на білому халаті висіла табличка з ім’ям РІЧАРДСОН).

— Як почуваєшся, Люку?

— Що ви зі мною зробили?

Він спробував закричати, але зміг видати тільки придушений рик. У горло йому теж щось вставили. Мабуть, якусь трубку для дихання. Із запізненням Люк затулив долонями пах.

— Просто взяли в тебе кілька зразків. — Лікарка Річардсон зняла хірургічну шапочку в індійських огірках і розпустила густе темне волосся. — Ми не вирізали в тебе нирку, щоб продати на чорному ринку, якщо ти за це хвилюєшся. Трохи болітиме, особливо між ребрами, але це минеться. А поки випий, ось.

Вона дала Люкові непідписану коричневу пляшечку з кількома таблетками. І пішла. Зайшов Зік з одягом.

— Одягайся, як відчуєш, що можеш стояти і не падати.

Зік, дбайливий як завжди, кинув одяг на підлогу.

Зрештою Люк зумів його підібрати й одягнутися. Присцилла, цього разу з Ґледіс, провела його назад, на житловий поверх.

Коли його забирали на процедури, ще світило сонце, але зараз уже стемніло. Може, був пізній вечір, Люк не міг розібрати, бо відчуття часу зовсім спотворилось.

— Сам до своєї кімнати дійдеш? — спитала Ґледіс, уже без своєї чергової посмішки — може, та в нічну зміну не працювала.

— Ага.

— То йди. І пігулку візьми. Це оксиконтин. Вони від болю, та ще й настрій піднімають. Як бонус. Уранці з тобою все буде гаразд.

Люк дійшов до своєї кімнати, потягнувся до дверної ручки, а тоді завмер. Хтось плакав. Плач лунав у районі того дурнуватого плаката «ЩЕ ОДИН ДЕНЬ У РАЮ», а це майже напевно означало, що звук доноситься з кімнати Каліші. Люк секунду вагався, не бажаючи знати причину плачу і явно не перебуваючи в настрої когось заспокоювати. І все одно, це ж Каліша, тому Люк пішов і тихо постукав їй у двері. Ніхто не відповів, тож Люк повернув ручку і зазирнув усередину.

— Калішо?

Вона лежала на спині, затуливши рукою очі.

— Іди геть, Люку. Не хочу, щоб ти мене такою бачив.

Він мало не вчинив, як вона просила, але ж Каліша цього не хотіла насправді. І замість того щоб піти, Люк зайшов у кімнату і присів біля дівчини.

— Що сталось?

Але він уже все знав. Хіба що без подробиць.

26

Діти були надворі, на майданчику — всі, окрім Люка, який лежав без тями на поверсі «Е», поки лікарка Річардсон вирізала свої зразки. З кімнати відпочинку вийшли двоє чоловіків. На них була червона уніформа — на відміну від рожевої та синьої, яку носили доглядачі й лаборанти в Передній половині, — і на сорочках не було бейджиків. Троє старожилів: Каліша, Нікі та Джордж — знали, що це означає.

— Я була впевнена, що вони прийшли по мене, — сказала Каліша Люкові. — Я тут найдовше пробула, і на тести мене десять днів не водили, хоч я після вітрянки вже давно одужала. Навіть кров не брали, а ти сам знаєш, як ці вампіри полюбляють забирати кров. Вони прийшли по Нікі. Нікі!

Тут її голос зірвався, і Люк через це зажурився, бо сам добряче сохнув за Калішею, але при цьому не здивувався. Щойно Нікі з’являвся в полі зору, Гелен оберталася за ним, як стрілка компаса за