Читати книгу - "Замок у хмарах, Керстін Гір"

Більше для Ґрейсі зробити я не могла. Для початку, щоб відволікти Дона від його бажання мститися, цього точно вистачить. У будь-якому разі він дивився тепер на Ґрейсі явно з більшою повагою. І його відверто збивало з пантелику те, як вона посміхалася йому, схиливши голову набік і кокетливо накручуючи обстрижене пасмо волосся на палець. Він із відсутнім поглядом почухрав плече.　

— Це все питання комунікації, — задоволено сказала я до Емі. — Можливо, ви з Ейденом просто погано одне одного зрозуміли.　

Та я не встигла обґрунтувати своє твердження, бо цієї миті у дверях з’явився Роман Монфор із сім’єю Єгорових. їх охоронця з ними не було. Та він чекав, напевне, десь ззовні, залишаючись у тіні. Я помічала за ним: він працює дуже дискретно, його ніколи ніде не видно. Це, очевидно, і є важлива риса хорошого охоронця.　

Бенів тато увійшов, не привітавшись, тоді як Віктор Єгоров, який зайшов слідом за ним, всім дружньо кивнув. Стелла Єгорова так і залишилася стояти у дверях, прийнявши якусь декоративну позу.　

Я не бачила Бенового тата ще зі Святвечора, навіть здалеку. Тому добряче налякалась, коли ми раптом опинилися знову разом в одному приміщенні. Відразу ж згадалися його недільні слова і та зневага, з якою він їх сказав. А ще помітила, як я автоматично ніби хочу зменшитись, щоб він мене, як і завжди, не помітив.　

— Це… — сказав він англійською і показав широким жестом зліва направо. — Це наша скромна дитяча кімната. Тут гралися ще нащадки Ліз Тейлор.　

Справді? Якщо він, звісно, щойно не вигадав. Стелла Єгорова здавалася не дуже враженою. Вона, як і завжди, мала з собою песика, цього разу в срібній сумочці з крокодилової шкіри, що пасувала до її срібних шпильок. Враховуючи ще й елегантний комбінезон із відкритою спиною, її образ ідеально пасував для червоної доріжки на врученні «Оскара».　

Песик видав пронизливий звук, і Фія разом із синами автора трилерів, що саме бігали довкола столу, різко зупинилися і тепер зачаровано його роздивлялися.　

— Там що, батарейка всередині? — запитав Еліас, проте Стелла Єгорова вирішила, що відповідати їм було нижче її гідності. Ну добре, заради справедливості мушу сказати, що вона не зрозуміла жодного слова.　

Маленька Даша щосили вчепилася в татову руку і притиснулася своєю кучерявою голівкою до його ноги.　

— Цього коника-гойдалку виготовили ще 1898 року, — оголосив Монфор дзвінким голосом. — Спеціально для готелю.　

Ігрова кімната була, власне, скарбницею старовинних іграшок. І ляльковий будиночок, і вирізьблені ляльки Кашперль, і розстроєне піаніно, а ще різні бляшані іграшки були виготовлені ще до 1920 року.

Колекціонери вжахнулися б, якби побачили, що діти ними тут справді граються.　

— Доброго дня. — Каролін підвелася зі свого дитячого стільця і струсила блискітки зі спідниці. — Чим можу бути вам корисною?　

Роман Монфор на мить обернувся до неї.　

— Це наш відмінний педагог-вихователь, пані ем-м…　

— Імгоф, — сказала Каролін. — Ми спершу завжди вітаємося, коли заходимо в кімнату.　

— Саме так. — Роман Монфор прокашлявся і, обернувшись до Віктора Єгорова, продовжив: — Пані Імгоф професійна вихователька з великим досвідом. У неї просто неймовірні рекомендації.　

Віктор Єгоров усміхнено кивнув і переніс Дашу до коника-гойдалки.　

Його дружина глибоко зітхнула, цокаючи своїми довгими нігтями по дерев’яному одвірку.　

— Справа в тому, пані ем-м… Імгоф, — сказав Роман Монфор німецькою, — що сім’ї Смірнових потрібний вишколений педагог для маленької Даші. Особистий.　

Каролін наморщила чоло.　

— Дитина фізично чи розумово неповносправна?　

— Що? — Роман Монфор пирхнув. — Ні, звісно, що ні! Це просто дуже особлива дитина дуже особливих батьків, тому потребує дуже особливого догляду. Який ви можете їй забезпечити.

— Маленька може приєднуватися до нашого гурту, — люб’язно запропонувала Каролін.　

— Ні, ні, ні. — Роман Монфор вже явно почав сердитися на цю нерозторопність Каролін. — По-перше, маленька не розуміє жодного слова німецькою, вона говорить лише російською, і, крім того, не звикла бути з чужими дітьми.　

— Із російською я вам теж не допоможу, — ввічливо відказала Каролін. — Проте педагоги не рекомендують таким чином ізолювати дитину. У її віці необхідне спілкування з іншими дітьми. На щастя, діти володіють універсальною мовою, якою можуть завжди порозумітися.　

— Таж не прикидайтеся ви такою дурною! — крикнув Роман Монфор. — Ви візьмете на себе ексклюзивний догляд за дівчинкою. Звісно, що пан… ем… Смірнов вам добре за це заплатить. Ви будете в розпорядженні сім’ї в ролі приватної няні з дев’ятої ранку до, скажімо так, десятої години вечора. Це не так уже й важко зрозуміти, тому можете розцінювати це як знак респекту до вас як педагога.　

Та Каролін мала своє бачення ситуації.　

— А що ж буде з іншими дітьми? — поцікавилася вона.　

На чолі власника готелю почала надуватися загрозлива вена люті. Та оскільки Віктор Єгоров, який саме гойдав Дашу на конику, дещо спантеличено глянув у наш бік, міна на його обличчі розгладилася, як від помаху чарівної палички, а рот скривився в поблажливу посмішку.　

— Це не ваш приватний садочок, пані… ем… — продовжив він надзвичайно привітно. І кожен, хто не розумів німецької, міг би подумати, що він саме засипає Каролін компліментами.　

Я поняття не мала, як йому так вдавалося, та в будь-якому випадку це була акторська майстерність вищого рівня.　

— Не ви визначаєте тут правила, а я. І якщо я кажу, що ви берете на себе приватний догляд за маленькою Дашею, то я попрошу не починати дискутувати зі мною перед гостями, а слухняно кивати й тішитися, що у вас буде додатковий заробіток.　

Каролін підвела брови і хотіла щось заперечити, та Роман Монфор підняв руку:　

— Я ще не закінчив. Що стосується інших дітей — практикантка візьме на себе догляд за ними на цей час.　

Він показав підборіддям на мене, і я здригнулася, так ніби він у мене поцілив.　

Брови Каролін не просто полізли на чоло, вони вже сягали волосся на голові.　

Тим часом маленька Фія підбігла до коника-гойдалки.　

— Я теж хочу їхати! — заскрекотала вона тоненьким голоском.　

Віктор Єгоров, усміхнувшись, підняв її і посадив за своєю донечкою на коника. Обидві дівчинки радісно запищали, коли коник захитався.　

— Тепер ви зрозуміли, пані… ем-м-м… Імгоф? — Монфор ще дужче понизив свій голос. Хоч він і досі посміхався, погляд його залишався вбивчим. Я змусила себе стиснути зуби, щоб не почати знову ними цокотіти.　

— Так. — Каролін зрозуміла. Замість того щоб відскочити,