Читати книгу - "Той, хто вбиває"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мої руки спокійні, завважив я з якимось відстороненим інтересом. Тремтіння перенеслося в інше місце, десь глибоко всередині мене.
— Це — варіант, — сказав я. — Можливо, єдине вірогідне пояснення.
— Але ти в нього не віриш?
— А яке це має значення? Я — твій адвокат, і нам треба довести справу до кінця. Доведеться тобі знову зайняти місце свідка й сказати те, що ти мені щойно сказав.
— Чому я? Хіба не досить, якщо ти це скажеш?
— Ні, так не піде... Я не можу розкидатися власними висновками, вони не матимуть доказової сили. Ти повинен дати додаткові свідчення.
Коли Юсеф відповів на мої кілька запитань, а суддя звернувся до Ґабріеллє Соммер, чи не бажає вона поставити свої запитання, прокурор відхилилася на спинку крісла й похитала головою.
— Ні, дякую. Не думаю, чи хоч щось зміниться, що б я не запитала. Його відповіді правдивішими однаково не стануть.
Я мав би висловити протест, але не мав певності, чи варто це робити.
Я чув розмову суддів, які вважали, що немає потреби слухати фінальні виступи прокурора й адвоката, бо навряд чи вони вплинуть на остаточний результат справи. Мовляв, судді вже почули всі докази і зробили свої висновки задовго до підсумкових дебатів.
Я не повірив своїм вухам. Може, я і міг дозволити собі не вірити, бо така позиція суддів ущемляла значення моєї роботи, але, як на мене, надто самовпевнено вважати, ніби ніхто більше не здатний розкрити ті взаємопов’язані ланки в справі, які не зуміли вповні побачити судді. До того ж, годі заперечувати, що заключне слово — це кульмінація справи для кожної сторони, і адвоката, і прокурора. Тоді ми — володарі сцени, ми сяємо в світлі рампи, і ніхто нам не заважає — ні свідки, ні судді, ані супротивні сторони. Факти теж не заважають, як стверджують злі язики.
Заключне слово нам таки надали.
Ґабріеллє Соммер, здавалося, торжествувала. Під час виступу вона говорила запально, плинно й логічно.
— Юсеф Мардал — злочинець, — підвела вона риску. — Він калічить чоловіків, він, коли йому заманеться, ґвалтує жінок, і це було доведено свідченнями одного зі свідків у відкритому суді, він зґвалтував Барбару Бломберг, а потім убив її. І не має значення, позбавив він її життя, щоб сягнути сексуального задоволення чи щоб завадити їй розповісти, що він з нею учинив. Можливо, і те, і те. Хай там як, але він жорстоко зґвалтував і вбив жінку, яка була його наставницею, яка допомагала йому реалізуватися як письменникові, а по тому подався додому, до своєї дружини, і ліг спати. Якби не маленький недогляд, прикра помилка, коли він зняв використаний презерватив, йому, можливо, і пощастило б викрутитися. Але не пощастило. Сперму Юсефа Мардала знайшли на простирадлі в ліжку Барбари Бломберґ.
Ґабріеллє Соммер витримала зумисне довгу паузу, похитала головою і повела далі:
— Невдовзі ви почуєте аргументацію адвоката, мовляв, у справі не все так просто, є певні сумніви, що хтось інший міг убити Барбару Бломберґ. Звісно, існує така ймовірність... теоретично. Теоретично всяке можливо. Теоретично можуть існувати привиди, на Землю можуть прилітати марсіани, але не такі сумніви ми беремо до уваги при розгляді кримінальної справи. У юриспруденції може йтися лише про обґрунтовані сумніви, і тут я наголошую саме на слові «обґрунтований». Те, що Юсеф Мардал убив Барбару Бломберґ, не підлягає жодним обґрунтованим сумнівам.
У перерві після виступу прокурора я вийшов надвір трохи подихати свіжим повітрям. Я стояв нагорі сходів, сховавшись у закутку від дрібного дощу, який мжичив увесь день, і намагався знайти твердь під ногами, щоб принаймні вистояти до кінця цього процесу.
Проблема не в тому, що мені трапилася важка справа, до цього я звик. Більшість кримінальних справ, на щастя, закінчуються обвинувальним вироком, і причина тут проста: підсудні переважно винуваті. Адвокат мусить навчитися не рахувати своїх поразок, але не в цьому випадку. У цій справі все пішло не так. Усі мої плани, усі старанно вибудовані стратегії розсипалися на порох або вдарили по нас рикошетом, і не було кого винуватити, окрім себе самого.
Існує правило, відоме кожному адвокатові в кримінальних справах: не став запитання, на яке ти не маєш готової відповіді. А я порушив правило, як зелений новачок, як аматор, а не професіонал. Я не поговорив з Геллє заздалегідь, і, як результат, не лише всі зусилля пішли псові під хвіст, я ще й опинився у ситуації, коли вже не мав жодного бажання вигравати справу.
Я тремтів від холоду на пронизливому вітрі й придумував собі вагому причину аргументувати виправдання чоловікові, який зґвалтував жінку, яку я кохав. Тепер головне не втратити віри в систему правосуддя, думав я. Це все, що мені залишилося. Обов’язок і професіоналізм. Цього мало б вистачити. Якщо ж ні, то віра в важливість ролі адвоката, тобто в важливість моєї ролі, нічого не варта.
Виступ вдався не найгірший. Навіть цілком гідний, зважаючи на всі нюанси. Я був добрим фахівцем. Почавши, я відразу ввійшов у колію, хай говорив не зі щирого переконання, але з рутиною впорався непогано. Судді занотовували. Ґабріеллє Соммер нічого не записувала. Часом усміхалася, двічі похитала головою.
Я її ігнорував, методично викладав аргументи й докази, вказував на недогляди та прогалини в доказовому ланцюжку обвинувачення. Лише дійшовши до свідчень Геллє, завагався. Найбільше мені прагнулося перескочити її допит, вдати, ніби Геллє не було в суді й вона не казала того, що сказала, але це було неможливо. Вона відкрито назвала Юсефа ґвалтівником, і, якщо прийняти за доведене, що він зґвалтував Барбару, то її вбивство є логічним наслідком.
Мені довелося піддати сумніву свідчення Геллє. Я не мав вибору. Слова наче розбухли в роті, коли я вголос сказав, що свідчення Геллє не варті довіри, що вона була покинутою жінкою, яка мала мотив відімстити Юсефові, і що її звинувачення, попри все, не має стосунку до справи про вбивство.
Я окинув поглядом лави публіки, і зрадів, що не побачив серед слухачів Геллє. На першій лаві я помітив Юдіт, вона здавалася дуже зосередженою. Цікаво, як вона сприймає те, що тут відбувається, чи розуміє, що її чоловіка, скоріш за все, визнають винним?
Я був радий, що мій виступ добігав кінця.
— У цій справі дуже багато сумнівів, — сказав я. — Сумнівно, чи Барбару Бломберґ насправді було зґвалтовано. Сумнівно, чи в такому
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Той, хто вбиває», після закриття браузера.