Читати книгу - "Метафізика"

Отже, як стоїть справа з цілим і частинами та про те, що передує і що є пізнішим, сказано. Якщо ж хтось запитає, що є передніше — прямий кут, [15] коло і тварина, чи те, на що вони діляться і з чого складаються, тобто їхні частини, то на це слід сказати, що на це питання відповісти не просто.

Адже якщо душа є тварина або жива істота, або душа окремої живої істоти є сама окремою живою істотою, і якщо «бути колом» — те саме, що коло, а «бути прямим кутом» та сутність прямого кута — те саме, що прямий кут, то певне ціле слід визнати пізнішим відносно певної частини, наприклад, [20] відносно частин, що входять у пояснення, та частин певного одиничного прямого кута (бо і матеріальний мідний прямий кут, і кут, утворений з одиничних ліній, є чимось пізнішим); натомість нематеріальний кут є пізнішим відносно частин, що входять у пояснення кута, але передує частинам в одиничному; утім, на це питання просто не відповісти. Якщо ж душа не є живою істотою, а натомість чимось іншим, то і в такому випадку, як уже було сказано, про одні частини слід сказати, що вони передують, про інші ж ні.

11

Природно постає питання, які частини належать формі і які ні, а натомість об’єднаному цілому матерії і форми. Адже якщо це не зрозуміло, то неможливо визначити жодну річ, позаяк визначення стосується загального і форми. Отож якщо незрозуміло, які частини належать до матеріальних, а які [30] не належать, то й пояснення речі буде незрозумілим.

Так, стосовно всього того, що начебто реалізується в різних матеріалах, наприклад, коло може бути з міді, каменю та дерева, здається очевидним, що матерія — ані мідь, ані камінь — не належить до сутності кола, тому що воно може бути відділене від них. Натомість стосовно всього того, що [35] на позір не відділяється, ніщо не заважає тому, щоб, скажімо, всі кола, які можна побачити, були мідними. [1036b] [1] Одначе мідь не належала б формі, хоча в цьому випадку непросто відділити форму від міді подумки. Наприклад, форма людини завжди постає в плоті й кістках і таких частинах. [5] Тож чи є такі частини також частинами форми та визначення форми? Одначе ні, натомість вони є матерією, тільки ми не в змозі відділити її, позаяк форма людини не постає в іншій матерії.

Оскільки ж це здається можливим, але незрозуміло, в яких випадках, дехто[92] починає висловлювати сумніви також щодо кола й трикутника у тому сенсі, що не вірно визначати їх [10] за допомогою ліній та суцільного, а натомість про все це слід говорити подібно до того, як кажуть про плоть і кістки людини та про мідь і камінь статуї. При цьому ці люди все зводять до чисел і кажуть, що пояснення лінії є поясненням двох. Також із тих, хто проголошує ідеї[93], одні вважають двійку самою лінією, [15] інші — формю лінії; адже для деяких форма і те, чого вона є формою, — одне й те саме (як-от двійка та форма двійки), але щодо лінії це не так.

Звідси випливає, що є одна форма для багатьох речей, що начебто мають різні форми (як це виходило також у піфагорійців), і можливо встановити одну форму саму по собі усього, [20] а все інше не вважати формами, однак таким чином усе буде одним. Отже, про те, що існують певні складнощі з визначеннями і чому, сказано. Тому зайве зводити все у такий спосіб до форм та усувати матерію; адже деякі речі є, справді, певною формою у певній матерії або певні речі в певному стані. І порівняння стосовно тварини, [25] яке мав звичку висловлювати молодий Сократ[94], є невірним; адже воно веде геть від істини і змушує думати, що людина може існувати без своїх частин, як-от коло без міді. Проте вони не є подібними; адже тварина є щось, що сприймається чуттями, і її не можна визначити без врахування руху, а тому [30] і без врахування того, частини перебувають в певному стані. Адже не в будь-якому випадку рука є частиною людини, але коли вона здатна виконувати роботу, тож коли вона є живою, бо нежива рука не є частиною людини.

Що стосується математичних предметів, то чому визначення частин не є частинами визначення цілого, наприклад, визначення півкола — частиною визначення кола? Адже вони не є чуттєвими речами. [35] Чи тут немає різниці? Адже матерія має бути також у чогось, що не є чуттєвим; [1037а] [1] і, крім того, певну матерію має все, що не є чимбутність та форма сама по собі, а натомість щось це. Отож півкола не будуть частинами загального кола, а натомість частинами одиничних кіл будуть, як уже було сказано раніше[95]; адже матерія є і така, що сприймається чуттями, і [5] така, що мислиться.

Очевидно також, що душа — це перша сутність, тіло — матерія, а людина або тварина — те, що складається з обох як загальне. Далі, «Сократ» та «Кориск», якщо душу також можна назвати «Сократом», мають подвійне значення (адже одні, говорячи про Сократа, мають на увазі душу, а інші — ціле); якщо ж Сократ — це просто ось ця душа і ось це тіло, то одиничне за своїм складом є таким самим, як [10] і загальне.

А чи існує окрім матерії таких сутностей якась інша і чи потрібно шукати якісь інші сутності, як-от числа або щось подібне, слід розглянути пізніше[96]. Адже заради цього ми намагаємося дати визначення також чуттєвим сутностям, хоча певним чином дослідження чуттєвих сутностей є справа фізики та [15] другої філософії; адже фізику належить пізнавати не лише матерію, але й сутність згідно з визначенням, і навіть більшою мірою саме її. Що ж стосується визначень та того, яким чином складові пояснення є частинами визначення і чому визначення є єдиним поясненням (оскільки ясно, що річ єдина, але завдяки чому вона є єдиною, маючи частини?), це слід розглянути пізніше[97].

Отже, що таке чимбутність і яким чином вона існує сама по собі, загалом щодо всього сказано, а також чому пояснення чимбутності одних речей має частини того, що визначається,