Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

— Це збіса чудова робота, Робін.

— Я послухала, поки сюди їхала,— сказала Робін, витягаючи з кишені навушники,— і...

Вона передала навушники Страйкові.

— ...почула дещо цікаве.

Страйк слухняно вставив «краплі» у вуха, а Робін увімкнула касету в сумочці.

«...о третій тридцять, Ааміре».

Чоловічий голос із валлійським акцентом замовк, перебитий сигналом мобільного. Біля розетки зачовгали, а тоді Ґерайнт сказав:

«А, привіт, Джиммі... хвилинку... Ааміре, зачини двері».

Човгання, кроки.

«Так, Джиммі?..»

Довга пауза, протягом якої Ґерайнт намагався стримати натиск чимдалі агресивнішої тиради.

«Ой... та зажди... Джиммі, слу... Джиммі, слухай... послухай! Я знаю, що ти поніс збитки, Джиммі, я розумію твоє розчарування... Джиммі, ну будь ласка! Ми розуміємо твої почуття... це несправедливо, Джиммі, ми з Деллою теж не в розкошах зростали... мій батько був шахтарем, Джиммі! Та послухай, прошу тебе! Ми вже майже добули фото!»

Стало тихо, і Страйк устиг почути — ледь-ледь,— як на тому кінці лінії здіймається й опадає хутка мова Джиммі Найта.

«Я згоден,— нарешті сказав Ґерайнт,— але прошу тебе не робити нічого поспіхом, Джиммі. Він тобі не дасть... Джиммі, послухай! Він не дасть тобі грошей, він про це заявив дуже чітко. Тепер або газети, або нічого, тож... докази, Джиммі! Докази!..»

Знову нерозбірлива тирада — тепер уже коротша.

«Я ж тобі щойно казав, хіба ні? Так... ні, але міністерство закордонних... ну, це навряд чи... ні, Аамір має знайомство... так... так... ну гаразд... зроблю, Джиммі. Добре... так, гаразд. Так. Бувай».

Стукіт мобільного, який поклали на стіл, тоді — голос Ґерайнта.

«Мудило дурнуватий»,— сказав він.

Знову кроки. Страйк глянув на Робін, але та жестом закликала його слухати далі. Минуло секунд тридцять, і заговорив Аамір — несміло, скуто.

«Ґерайнте, Кристофер не обіцяв фотографій».

Навіть у поганому записі на крихітній касеті тиша, заповнена шерехтінням паперів на столі Ґерайнта, здалася зловісною.

«Ґерайнте, ви чу...»

«Та чую! — вибухнув Вінн.— Боже милий, хлопче, ти — випускник Лондонської економічної школи і нездатен вигадати, як змусити те чмо віддати тобі фотографії? Я не прошу тебе забирати їх з міністерства, просто зроби копії. Це, здається, цілком посильне завдання».

«Я не хочу нових проблем»,— промимрив Аамір.

«А я собі думав,— мовив Ґерайнт,— що після всього, що для тебе зробила от хоча б Делла...»

«Я дуже вдячний,— швидко відповів Аамір.— Ви знаєте, що вдячний... добре, я... я спробую».

Протягом наступної хвилини чулися тільки кроки і шурхотіння паперів, а тоді — механічне «клац». Пристрій автоматично вимкнувся, коли хвилину не було людської мови; далі увімкнувся, бо знову заговорили. Новий голос належав чоловікові, який питав, чи прийде Делла «на підкомітет» удень.

Страйк вийняв навушники.

— Все розчув? — спитала Робін.

— Гадаю, що так,— відповів Страйк.

Робін відкинулася назад, очікувально дивлячись на нього.

— Міністерство закордонних справ? — тихо спитав він.— Що він у біса міг накоїти, що аж у міністерстві закордонних справ збереглися фотографії?

— Я гадала, ми не маємо цікавитися суттю тієї справи,— звела брови Робін.

— Я не казав, що мені нецікаво. Тільки що мені за це не платять.

Принесли Страйкову рибу з картоплею. Він подякував офіціантці й щедро налив на тарілку кетчуп.

— Іззі згадувала про цю історію дуже буденно,— сказала Робін, трохи поміркувавши.— Не думаю, що вона би про це так говорила, якби він... ну знаєш... когось убив.

Вона вмисне не казала «задушив». Трьох нападів паніки за три дні цілком достатньо.

— Мушу сказати,— мовив Страйк, жуючи картоплю,— що той анонімний дзвінок наводить на думку... Хіба тільки,— раптом осяяло його,— Джиммі сяйнула геніальна ідея втягнути Чизвелла ще й в історію Біллі на додачу до того, що він там зробив. Убивство дитини не мусить бути справжнім, щоб у міністра, в якого і так уже вчепилася преса, виникли проблеми. Ти знаєш, що таке інтернет. Є купа людей, для яких бути торі — це все одно що бути дітовбивцею. Може, Джиммі вигадав таким чином додатково натиснути на нього.

Страйк похмуро поколупав картоплю виделкою.

— Я б радий був дізнатися, де Біллі, якби у нас хоч хтось мав вільний час його пошукати. Барклей його й близько не бачив і каже, Джиммі не згадував, що має брата.

— Біллі сказав, що його тримають під замком,— обережно нагадала Робін.

— Не думаю, що нам слід сильно вірити всьому, що каже Біллі, якщо чесно. Я знав хлопця з Блискунців, у якого на вченнях стався психоз. Вирішив, що в нього під шкірою бігають таргани.

— З Блискунців?..

— Королівський фузилерний полк. Хочеш картоплі?

— Та ні,— відповіла Робін, хоч і була голодна. Метью, якого вона попередила про те, що повернеться пізно, сказав, що чекатиме на неї вдома, щоб разом повечеряти.— Слухай, я тобі ще не все розповіла.

— Сьюкі Льюїс? — з надією спитав Страйк.

— Я поки що не змогла підняти цю тему в розмовах. Ні, хочу розповісти про те, що дружина Чизвелла вважає, ніби в неї на клумбах ховаються якісь чоловіки і псують коней.

— Чоловіки? — перепитав Страйк.— Тобто кілька, не один?

— Таке сказала Іззі — але вона також говорить, що Кінвара істерична і прагне уваги.

— Просто якийсь лейтмотив, правда? Людей вважають надто божевільними, щоб вірити тому, що вони бачили.

— Не думаєш, що то міг бути Джиммі? Що то він ховався в садку?

Страйк обміркував це, поки жував.

— Не дуже розумію, що йому за користь від нишпорення на клумбах чи псування коней, хіба що він уже дійшов до того, що хоче залякати Чизвелла. Я спитаю у Барклея, чи має Джиммі машину і чи згадував, що їздив до Оксфордширу. Кінвара викликала поліцію?

— Раф про це спитав, коли Іззі повернулася,— відповіла Робін, і Страйкові знову здалося, що Робін вимовляє це ім’я ніби соромливо.— Кінвара каже, що загавкали собаки і вона побачила в садку постать чоловіка, але той утік. Каже, що на випасі були сліди, а одного з коней порізали ножем.

— Вона викликала ветеринара?

— Не знаю. Стало важко ставити питання, коли в кабінеті з’явився Раф. Я не хочу надто виявляти цікавість, бо він не знає, хто я.

Страйк відсунув тарілку і почав намацувати цигарки.

— Фотографії,— міркував він, повертаючись до головного питання.— Фотографії в міністерстві закордонних справ. Що там у біса може бути такого, що може нашкодити Чизвеллу? Він же