Читати книгу - "Сварлива рок-зірка в літах, Рік Вейкман (Wakeman)"

Він говорив чотири години.

Без заміток.

Іветт перекладала нам із Рейчел, поки він говорив. Він був пристрасним, інтелектуальним, переконливим – це був справді дивовижний досвід. Цікаво, що в його словах було не те, що я думав, що почую. Це не була якась величезна антизахідна риторика чи гасла. Йшлося про те, як ми маємо дбати про світ і як ми повинні розуміти, як ми витрачаємо енергію та їжу, і, зрозуміло, він запитав, чому американський уряд, здається, не усвідомлює цього. Він навіть сказав, що вважає, нібито американці розуміють проблему: що Куба любить американців, але уряд США – це інша справа.

Можна подумати, що чотири години виступу будуть нудними, виснажливими, тупими, але я повинен вам сказати, що це було неймовірно.

Але мало стати ще більш неймовірним.

Після того, як Кастро закінчив, люди скандували його ім’я, і у величезному театрі все ще панувала феноменальна атмосфера, майже як на рок-концерті, коли публіка бажала ще. До Івет підійшли деякі урядовці, а потім вона повернулася, щоб поговорити зі мною.

- Фідель хотів би зустрітися з тобою, Рік.

Потім нас супроводжували бічним проходом у протилежному напрямку до публіки, яка вже виходила, і через двері, які вели в задню частину залу. Цікаво відзначити, що безпеки було мало або взагалі не було. Ніякої озброєної охорони чи чогось подібного. Звичайно, я думав, що просто вишикуюся в черзі з кількома сотнями інших людей, потисну руку Кастро, коли він проходитиме повз, і, якщо пощастить, скажу "Привіт".

Як я міг помилятися? Були лише я та Рейчел, мій тур-менеджер Пол Сілвейра та Рікі Брага. Ми розмовляли майже сорок хвилин віч-на-віч через його перекладача.

Я назавжди запам’ятаю, як він дивився мені прямо в очі, а перекладач сказав: "Фідель знає, що ви гуманна людина, і хоче, щоб ви знали, що він теж такий. Важливо піклуватися один про одного. Завжди пам’ятайте про це". Він розповів про те, як його хвилювало те, що люди голодують, і як він почув, що я хороша людина, яка піклується про такі речі. Це була справді найдивовижніша ситуація, у якій я опинився, не просто зустрівся кубинським лідером, а й поговорив з ним, і, що ще більш фантастично, він знав про мене певні речі. Коли наша бесіда підійшла до кінця, я сказав, що для мене було великою радістю зустрітися з ним, і, завершуючи коментар, запитав його, коли він виступатиме наступного разу. Він був відомий тим, що просто вирішував виступати спонтанно, не заплановано, іноді в дуже короткий термін.

- Завтра ввечері тут.

О чорт.

Завтра ввечері я мав грати тут два концерти.

Іветт точно знала, про що я думав, і вступила в поспішні та тихі розмови, що велися кубинською іспанською. Кастро уважно слухав, а потім нахилився до мене. Я не був наляканий, але побоювався; незважаючи на те, що він дуже дрібний чоловік, він мав таку величезну харизму, і я не знав, як він відреагує. Зблизька його обличчя було дуже незграбним і ніяк не таким, що виділяється, а ще він набагато вищий, ніж виглядав по телевізору.

Він посміхнувся, а потім заговорив через свого перекладача.

- Фідель каже, що ти будеш грати тут завтра ввечері. Він знайде інше місце, де буде виступати. - Перекладач продовжив від імені Фіделя: - Оскільки я виступаю, на жаль, я не буду присутній на концерті, але багато з моїх урядовців, особливо міністр культури, збираються бути тут.

І з цим він пішов.

Знаєте, хоча я їздив на Кубу, щоб зібрати кошти для дитячої онкологічної лікарні та лікувального центру, я був приголомшений, дізнавшись, що отримав найжахливішу пресу в Америці. Мене не хвилювало те, що вони говорили на професійному рівні, я звик до цього, але мені було огидно, що вони були настільки злими щодо поїздки з такими добрими намірами. Жоден американський журналіст не потрудився запитати мене про лікарню чи дітей, жоден. Все, про що вони дбали, це різкі напади на того музиканта, який наважився змішатися з кубинцями та Кастро. Один навіть написав, що я приїхав туди свідомо, щоб підтримати комуністичний режим. Як затяті тетчерівці, вони, очевидно, не зробили домашнього завдання! Мені було так огидно, це було абсолютно обурливо, і я подумав, що я не маю цього пустити їм плазом, тож опублікував великий матеріал на своєму Інтернет-сайті rwcc.com. Я пояснив, що сама лікарня була абсолютно фантастичною – у лікуванні раку кубинці, здавалося, були на світлові роки попереду будь-якої іншої країни західного світу. Вони можуть вилікувати рак або уповільнити його розвиток, який тут, на Заході, вважається смертельним – і це було цілком феноменально. Ми зустріли найчудовіших дітей, ходили на їхні вечірки та грали з ними. Це було так чисто і так збагачувало; але все, що американські писаки могли робити, це критикувати.

Майже все, що західний світ говорить нам про Кубу, є невірним. Громадськість годують тим, чим годують, але це неправильно. Справа в тому, що Куба справді є перлиною Карибського басейну, лише за два кроки від американського узбережжя, і західний світ дратує те, що вони не можуть її контролювати.

Однак це анітрохи не зменшує дивовижного часу, який я провів на Кубі. Після того, як ми зіграли на цих концертах, ми зіткнулися з, здавалося б, непереборною проблемою вивозу нашого обладнання з країни. Як я вже згадував, літаки, що летіли з Куби, не могли вмістити наше спорядження, тож, що дивно, Кастро втрутився та наказав меблевим майстрам виготовити дерев’яні ящики на замовлення, щоб вони точно підходили – вони виглядали на найдорожчі труни у світі! Він навіть попросив виробника килимів зробити точні обгортки всередині корпусів і навколо інструментів. Люди працювали двадцять чотири години на добу вночі, щоб зробити їх для нас, як його жест подяки нам за поїздку на Кубу. Чудово.

І так, у мене на складі є Че Гевара. Ну, не зовсім весь, але маленька частина. Ось як.

Під час мого перебування там мене відвезли до меморіалу Че Гевари на півночі острова. Його останки були знайдені в Болівії, де він був убитий, повернуті на Кубу і покладені в труну в цій могилі. Це було так цікаво.

Коли ми покидали Кубу з усіма нашими виготовленими вручну дерев’яними ящиками, готовими до відправки в аеропорт; Іветт підійшла до мене і сказала: