Читати книгу - "Самотній татусь шукає няню, Агата Авенс"

Настав час конкурсу краси для малюків. На помості зібралося десятка два дітей віком від кількох місяців до двох років. Марк виглядав краще за всіх, тому я анітрохи не здивувалася, почувши його ім'я серед п'яти фіналістів. Він усіх вразив своєю променистою усмішкою і веселою вдачею.

- Лано, можна я поведу його на фінальний тур? - запитав Денис.

- Звичайно, любий, давай я потримаю камеру.

Я дивилася з розчуленням, як мій чоловік бере малюка в сильні руки і пружною ходою піднімається на сцену. У цьому було щось ідилічне. Марк посміхався, обійнявши Дена за шию. Після показу, учасники залишилися на сцені, чекаючи результату. Серце прискорено билося від хвилювання, хоча я й була впевнена в перемозі.

- Отже, переміг... Марк Підбуртний! Вітаємо переможця!

Я радісно застрибала, плескаючи в долоні.

- Що ж ви стоїте, йдіть до них, на фото має бути вся сім'я, - почула я ззаду.

Дійсно, ми ж сім'я. Я легко збігла на подіум і вже за хвилину радісно позувала фото- і відеокамерам, обійнявши чоловіка за талію.

Нарешті шоу було закінчено, і натовп почав мало-помалу розсмоктуватися. Денис і я спустилися зі сцени. Марк почав вередувати. Він, мабуть, втомився від настирливої уваги людей.

- Може, він зголоднів? - запитав Ден, дивлячись на малюка.

- Це точно.

- Добре, що він не почав вередувати під час змагання.

- Ну він же в нас розумний хлопчик, прямо як... - я мало не сказала «як його батько», але прикусила язика. - Малюк знає, як поводитися на людях.

- Він виглядав молодцем.

- Та й ти теж виглядав хоч куди, всі ці матусі очей із тебе не зводили.

- Серйозно?

- А то ти не помітив.

Я якось дивно подивилася на чоловіка.

- Що? Зі мною щось не так?

- Ти хороша людина, Денисе, - відповіла я, - але не хвилюйся, я нікому про це не скажу, таємниця помре разом зі мною, і твоя репутація не постраждає.

- Чи означає це, що я знову можу повернутися до тебе під ковдру? Обіцяю, я буду слухняним.

Замість відповіді я змінила тему:

- Я хочу їсти.

- Я б теж з'їв що-небудь, наприклад, тебе. - На підтвердження своїх слів Ден вискалив зуби.

- Припини, на нас люди дивляться, - зніяковіла я.

- Їм просто заздрісно, бо моя дружина - найкрасивіша жінка в цьому місті.

Коли він говорив так, то я не могла стримати емоцій, що прориваються назовні крізь маску байдужості. Хоча я й знала, що він усього лише жартує, його слова підносили мене на вершину блаженства. Якщо бути чесною із собою, то вчорашня ніч була зайвим доказом того, що я потребую уваги з боку свого чоловіка.

- Краще погодуй мене, Денисе, а інакше я помру з голоду.

- Здаюся, здаюся. Чого бажаєш? «Мак Дональдс», «Варенечна», «Млинці у мами Люди»? Вибирай, що хочеш.

- «Млинці». - я тицьнула пальцем у бік закладу, де продавали млинці заповнені всілякою всячиною, від сиру і яєць до креветок і олив - справжнє досягнення місцевої кулінарної думки.

- Йде. Тоді ви з Марком влаштовуйтеся он за тими столиками, а я візьму їжу і приєднаюся до вас. І, мабуть, варто поспішити, як би нам не потрапити в грозу. - Денис кивнув головою в напрямку чорної хмари, що наповзала на місто.

Я кивнула і вирушила до столиків, за якими влаштувалося кілька людей.

- Який чудовий малюк, - сказав незнайомий чоловік, сідаючи навпроти мене. Поруч із ним сів його приятель.

- Дякую, він щойно виграв у конкурсі, його визнали найчарівнішим малюком, - відповіла я із гордістю в голосі.

- Не дивно, з такою красивою мамою нічого іншого й бути не могло.

Чоловік, здавалося, говорив щиро, без глузування, але я не звикла до компліментів і тому почувалася ніяково. Я поклала Марка в коляску.

- Лано, - запитав Денис, що підійшов, похмуро оглядаючи чоловіків, - ці хлопці чіпляються до тебе?

- Ні, що ти. Вони просто похвалили зовнішній вигляд Марка.

- А мені щось так не здалося. - Ден поклав їжу на стіл і став перед хлопцями, агресивно дивлячись на них. - У вас якісь проблеми, панове?

Серце скажено забилося. Ну що таке знайшло на Підбуртного? Що поганого в тому, що люди радіють за інших?