Читати книгу - "Звільни мене опівночі, Айрін Ван"

 Сьогодні Керан не має жодних намірів мене відпускати, тому веде одразу до своєї кімнати. Та я й не проти. Не люблю самотності, яка останнім часом стала вагомою складовою мого нового життя. Цю ніч я не проведу наодинці.

 В кімнаті, освітленій тільки сяйвом місяця й зірок, яке потрапляє всередину крізь віконне скло, панує якась особлива атмосфера. Керан підхоплює мене на руки й несе до свого ліжка. Намагаюсь бути якомога тихіше, та не так просто зберігати цілковиту тишу, коли поряд людина від якої просто зносить дах. Тепер вже мені хочеться проявити ініціативу й засипати його тіло поцілунками, не оминаючи жодний дюйм. Самостійно звільняюсь від футболки, яка від контакту із вологим тілом вже нічого не прикриває від збудженого погляду Керана. Приглушене світло, яке падає на вигини наших тіл робить їх ще більш спокусливими й бажаними. Ця ніч повністю в нашому розпорядженні й ми беремо від неї усе.

 Розплющивши очі від яскравих променів зимового сонця, яке крізь вікно пробивається всередину й торкається мого заспаного обличчя, усвідомлюю, що Керана немає поруч. Це трохи засмучує, адже очікувала від цього ранку зовсім іншого. Хотілось прокинутись у його обіймах й не боятись, що все це мені тільки примарилось. Та судячи із того, що зараз лежу у його ліжку, на сон це списати не вийде, та й приємне томління в тілі свідчить про реальність всього, що відбувалось вночі. На обличчі мимоволі з’являється усмішка. Швиденько одягаю свій домашній одяг й намагаюсь непоміченою прослизнути у свою кімнату. Не хочеться, щоб мене спіймали на гарячому. Сподіваюсь, що Ленхарт поїхав у справах й ми з Кераном знову залишились наодинці, тоді не доведеться ніяковіти в їх присутності.

 Вийшовши із кімнати до слуху доносяться голоси із кухні. Міркую як краще вчинити: піти й привітатись чи прямувати до себе. Вибираю перший із варіантів, та зупиняюсь, не дійшовши до місця призначення, коли розумію, що розмова про мене. Хочу тихо розвернутись й повернутись до кімнати, та фраза, яка лунає наступною не дозволяє мені цього зробити.

 — Що ти твориш, Керане? Ти ж розіб’єш їй серце, — лунає тихий, але обурений голос Ленхарта.

— Неможливо розбити те, що вже розбите, — якось по-філософськи протягує Керан і певною мірою він має рацію.

— Ти зараз про себе чи про неї? В будь-якому випадку у неї ще був шанс хоч якось його склеїти й жити ілюзією нормального життя, та ти в неї цей шанс відібрав.

— Це було спільне рішення і я не повинен перед тобою відчитуватись.

— Але з одним крихітним нюансом: ти не був із нею чесним. Перед тим, як тягнути її у своє ліжко потрібно було сказати, що жодних серйозних намірів стосовно неї у тебе бути не може.

 Від слів Ленхарта шкіра вкривається сиротами, та відповідь Керана вибиває землю з-під моїх ніг.

— Це просто одна ніч, не більше. Вино добряче вдарило в голову.

Від автора

Великий привіт усім моїм читачам. Сьогоднішній розділ стане переломним моментом у всій цій історії й в житті Ніки зокрема. Мені, як автору надзвичайно цікаво дізнатись вашу думку й очікування стосовно того, як розгортатимуться події далі, тому з нетерпінням очікуватиму ваших коментарів під книгою.