Читати книгу - "Твої очі, Валерія Оквітань"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Не підходь. — Стривожено вигукнула Зоя, як тільки побачила Андрія у дверях.
Вона була прекрасна у своїй експресії, підмітив для себе Андрій. Волосся дівчини було сплутаним, а очі блистіли від злості.
Зоя стояла в кутку біля вікна, прикривалась одним лише простирадлом, яке міцно притискала до свого тіла. Андрій наближався плавно, крок за кроком, ступав їй на зустріч, виставивши руки вперед.
— Не підходжу. — Миттєво зупинився він посеред кімнати, та це був всього лише відволікаючий маневр. Він не планував танцювати під її дудку. Але якщо їй зараз потрібна ця видимість контролю в руках, то так нехай і буде.
— Що ти влаштувала? — Намагався говорити Андрій так, аби голос його був просочений строгістю. Насправді йому було жалко цю дівчинку. В такий важливий етап свого життя вона залишилась одна.
Він навіть не потрудився дочекатись поки вона прокинеться аби самому все їй пояснити, а малодушно скинув цю роль на Ладу.
Саме через нього вони опинились там де опинились.
Зоя почувши його запитання, сердито глипнула на Андрія.
— Що я влаштувала? Це ви що робите? — Викрикнула вона, не уточнюючи в чому проблема.
— Що тобі не сподобалось? — Зробив знову крок на зустріч Андрій. — Чим цього разу не вгодили пані?
— Не чим, а ким. Ладою. — Важко вимовила Зоя. — Не хочу, щоб вона знаходилась поруч.
Вона дивилась на чоловіка з-під лоба, не бе боячись показати своїх емоції які, здавалося переповнюють її всю. Такого об’єму вона давно не відчувала, і це, м’яко кажучи, збивало її з пантелику.
— Чому ти на неї сердишся? — М’якою ходою продовжував підходити Чорний.
— Просто так. — Невпевнено протягнула вона, сильніше стискаючи тканину на грудях. Зоя відчувала запах Андрія, що зводив її з розуму. Чоловік, видно це теж підмітив, а тому нахабно користувався цією перевагою.
— А на мене? — Підняв на неї свій чорний погляд. — На мене сердишся?
Він бачив, як засумнівалась Зоя, як забігали її очі по кімнаті, в якій нікого, окрім них двох більше не було.
— Не чую твоєї відповіді, дівчинко.
— На тебе теж. — Видихає вона.
Андрій не був здивований, отримавши подібну відповідь. Все, що між ними відбулось вчора було лише дією афродизіаку, та побічною дією втомленого організму дівчини. Він і не очікував почути, що вона була всім задоволена. Правда життя - сувора.
Те, що вона вкотре зрезонувала поруч з ним, доводило, що й сама Зоя втомилась боротись.
— Я це переживу. — Впевнено мовив Андрій. Він, говорив відволікаючи дівчину, аби та не бачила, що з кожним промовленим словом, він підбирався до неї все ближче.
— Не підходь. — Істерично вигукнула вона. — Не можу це витримати.
Зоя підняла на нього свої заплакані очі, скривившись, ніби їй і справді було бридко.
Та Андрій був дорослим чоловіком, він мав припинити її знущання з себе, навіть якщо вона сама це робити не хотіла. В його пам'яті ще свіжі спогади про те, як вона говорила, що після спроби зґвалтування стояла на Мості плачу з однією метою її було покинути цей світ. Свіжі спогад того, як дівчина потрапила до рук його брата. Наслідки чого він розгрібав і зараз.
Чорний не планував піддаватись емоціям дівчини, хоч вони затягували його у свій вир. Розгубленість та відчай Зої фізично ним відчувалась, і з цим потрібно було щось робити.
— Дівчинко, пам’ятай, що відчуваю всі твої емоції. Не забувай це. — Не забув нагадати їй чоловік, ігноруючи всі настороги не рухатись.
— Я теж. — Сміливо підняла підборіддя дівчина. — Я теж їх відчуваю, і мені вдвічі боляче. Йди, будь ласка, залиш мене одну, прошу тебе. Дай мені час.
Вона випромінювала безнадію таку сильну, що навіть Андрієві стало ніяково. Він на секунду розгубився, сумніваючись в тому, чи правильно робив, продовжуючи тиснути на дівчину, змушувати її терпіти його присутність. Однак, він не вважав, що залишати її наодинці зі своїми руйнівними думками, було б правильним рішенням.
Зоя заплакала, так гірко, що й сама налякалась.
— “Ну ось.” — Подумав чоловік. Це те чого він боявся. Що на ранок дівчина буде шкодувати про проведену ніч.
— Я ж не скривджу, маленька. — Шепотів він, коли наблизився до дівчини на максимальну відстань. Одну руку він поклав на руку дівчини, яка тримала те нещасне простирадло, яке прикривало її чарівне тіло від нього самого, а іншу завів за спину. Він спробував обійняти її, і коли Зоя сіпнулась від нього, він тут же повернув дівчину назад в свої обійми.
— Чому ти сьогодні така сердита була? — Продовжував він пошепки з нею діалог.
Зоя від сорому уткнулась головою в його груди, ховаючи своє обличчя. Чорний підняв голову догори, важко видихаючи, немов би просив терпіння у вищих сил, а потім поцілував голову дівчини легко та невагомо.
Зоя піддавшись спокусі обхопила руками за спину Андрія, якомога ближче притискаючись до нього. Вона й сама розуміла, що поводила себе досить дивно та незрозуміло, але нічого не могла з собою вдіяти. Вона не знала, як правильно відповісти на поставлене запитання. Просто в один момент присутність Лади стала нестерпною.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твої очі, Валерія Оквітань», після закриття браузера.