Читати книгу - "Іграшка в руках мафії, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

- Я просто запитала, а ти, як завжди, вже домалював у своїй голові щось, - дивлячись в його очі, я потягнулася руками вперед. Намацавши ремінь його штанів я вхопилася за нього пальцями.

- Ти ж не хочеш зіпсувати мені вечір своїми підозрами? - Смикнувши його ремінь, я змусила очі Марко потемніти ще сильніше.

Його пальці, змістившись на мою шию, стиснули її настільки сильно, що я не могла вдихнути ...

- Я хочу ... але поки не вирішив, що саме: вбити тебе чи трахнути.

******************************************************************************************

Очі Марко зжирали мене. Своїм поглядом він мене поглинав, вбивав за секунду і знову відроджував.

- Тобі доведеться визначитися, - мої пальці все так само, не зупиняючись, розстібали його ремінь, ґудзик штанів і вже дійшли до ширінки. Тільки б він відвернувся і не став випитувати далі. Тільки б забув те, що я сказала не подумавши.

- Маленька сука, - прогарчавши це, його руки схопили мене за талію і під мій вереск посадили на стільницю, - навчилася грати? Маніпулювати?

Так, я вже більш-менш зрозуміла правила гри й тепер знала, як користуватися зброєю, яка знаходилася в моєму арсеналі. І, начебто, це злило хлопця - моя певна влада над ним. Але водночас я розуміла на скільки він заводився.

Його очі, примружившись, вивчали моє обличчя, а я вже сама не могла приховувати того, що була збуджена до межі.

Я вийшла заміж за маніпулятора. Жорстокого чоловіка. Того, хто не шкодуючи мене, здається, підстроїв все що було пов'язано з моєю, як я думала, втечею. А насправді це була просто постановка? Він це все підстроїв? Дав мені можливість думати, що я могла вирішувати, коли, як і що мені робити?

- У мене є у кого вчитися, - скрикнувши від того, як різко він розвів мої ноги в сторони, я вчепилася пальцями в край стільниці. Як він міг? Як же він міг так вчинити? Нехай тоді між нами не було довіри, зате зараз з'явилися відгомони зради.

Все, що відбулося нагадувало гру в "кішки-мишки": ти можеш втекти, але від мене не сховаєшся. Це я повинна була зрозуміти після всього, що сталося.

- Не стримуйся, - його губи знову скривилися в подобі усмішки, а мені стало прикро, адже він навіть нічого з цього від мене не приховував. Запитай у нього, і він би дав чесну відповідь. Яку я і так знала. Якою він аргументував більшість своїх вчинків, щоб не вдаватися в подробиці. Відповість, що він так вирішив, тому що мав право. Тому що міг собі це дозволити. Тому що я його власність? Улюблена іграшка? Хоча ... Про що це я? З улюбленою я погарячкувала ...

- Скажи, я ж бачу, що ти хочеш, - його руки на моїх стегнах. Таких гарячі ... Такі бажані ... Торкаються мене, ковзають по моїй шкірі. Такі порочні руки ...

- Ти не мав права, - видихаю, зітхнувши. Практично беззвучно промовила ці слова і відчула, як його руки стиснули мою шкіру. Скільки злості й люті було приховано в цьому русі.

- На що? На тебе? - Хрипкий голос вдарив по скронях. Здоровий глузд шепотів мені про те, що мені слід було зупинитися. Залишити розмову на "потім". Прямо зараз, поруч з ним мені потрібно було тримати себе в руках. Але його посмішка ... Така саркастична - вона мене остаточно розгнівала.

- Ти не мав права грати моїм життям! Ти ж навіть ... навіть не дав мені вибір ... Ти просто ...

- Я багато разів давав тобі вибір, занадто багато разів, Бібі. І кожен раз ти мене розчаровувала. Я дав тобі вибір, коли залишив в будинку. Я сказав, що твоя подруга не найкраща людина для спілкування, - різкий ривок і я вкарбувалася в його тіло. Він влаштувався між моїх ніг, - ти пам'ятаєш, чим закінчилося ТВОЄ рішення? Твій дорослий вчинок?

Я тут же згадала те відео з Софі. Я бачила, що мене могло чекати, якби Марко вчасно не прийшов. На тому відео, умовно, але могла б бути я.

- Ти ж розумієш, що я зробила це тобі на зло? Ти заборонив з нею спілкуватися і я ...

- Поводилася як маленька дитина. В який раз довела мені, що не варто вважати тебе дорослою.

Його слова сильно вдарили по самолюбству. Образили. Принизили.

- Тоді навіщо тобі ця маленька дитина? Для чого ти зі мною няньчишся?! - Я тут же відчула, як сльози почали накочувати на очі. Все ж таки не це я збиралася від нього почути. Хотіла відповідей на прості питання, а в підсумку Марко все вивернув так, що те що сталося - було моєю провиною.

Я не була сильна в суперечках і навряд чи на словах у мене б вийшло довести свою правоту або пояснити сенс своїх вчинків, але внутрішньо я відчувала, що мене звинувачували незаслужено.

Якщо він вважав мене проблемною дитиною, тоді нехай знайде собі дорослу, ту, що не стала б його ТАК засмучувати.

- Це питання я задаю собі кожного разу з того моменту як вперше тебе побачив, - прогарчав мені в губи. А я не мала снаги поворухнутися. Його близькість паралізувала, а сказане змушувало із завмиранням чекати продовження. Я не могла змусити себе відштовхнути його від себе, тому що він не договорив, а мені було вкрай важливо почути все.

Його язик ковзав по моїх губах, а після його зуби вп'ялися в мою нижню губу і потягнули на себе.

- У кожної людини є своя слабкість. Своя залежність. Те, без чого вона здохне.

Серце завмерло від його слів. Вперше Марко говорив мені такі речі.

- Ти моя слабість. Моя солодка залежність. Мій наркотик.

**********************************************************************************************

Його язик ковзав по моїх губах, а після його зуби вп'ялися в мою нижню губу і потягнули на себе.

- У кожної людини є своя слабкість. Своя залежність. Те, без чого вона здохне.

Серце завмерло від його слів. Вперше Марко говорив мені такі речі.

- Ти моя слабість. Моя солодка залежність. Мій наркотик.

Від таких слів перехопило подих. Я дивилася на нього як загіпнозована і забула, що мені взагалі потрібно дихати.

Кров закипала в венах від того, що я вже намалювала собі в уяві, що це було освідченням у коханні ... Нехай він не сказав саме цих слів. Але він зробив це у своїй манері? У своєму стилі? Або я знову настільки наївна і дурна, що все це придумала?

Уявити собі не могла, що Марко здатний вимовити щось подібне, тому спочатку просто здалося, що мені це почулося.

На якусь мить я забула, як дихати ... рухатися ... говорити. Втратила зв'язок з реальністю, намагаючись усвідомити та прийняти сказане. Навряд чи це якось в'язалося з тим, як Генуальдо поводився раніше. Як знущався наді мною і провокував.

- Відімри, - немов по клацанню пальців ці слова мене протверезили, і я подивилася в усміхнене обличчя чоловіка. Думаю, йому подобалося бачити шок, який, я впевнена, читався в моєму погляді.

Марко все ще жадібно вивчав моє обличчя. Ловив кожну емоцію. І, напевно, саме зараз було добре, що я так і не навчилася приховувати справжні почуття та емоції ... По його виразу обличчя було зрозуміло, що йому подобалася моя реакція.

Мої рухи все ще були рваними та сумбурними, тому я випадково зачепила рукою чашку з водою, яка стояла поруч. На підлогу вона не впала, але вся вода вилилася.

- Твоя іграшка ..., - начебто жартома, але, з іншого боку, з усією серйозністю я доповнила його слова і постаралася вивільнитися під приводом того, що потрібно було прибрати воду. Тільки Марко не дав. Схопив моє обличчя руками змушуючи дивитися йому прямо в очі.

- Я з тобою ніколи не грав. Це ти бавилася, придумуючи побіг. Розважалася, думаючи, що тобі вдасться від мене втекти, - я бачила, як в цей момент його погляд став жорсткішим, а очі потемніли. Там читався гнів.

- Звичайно, мені б це не вдалося, - я прийняла виклик. Готова була розмовляти з ним на рівних, тому сміливо дивилася в очі. Мене теж все це дратувало.

- Тобі б не вдалося втекти далі цього міста, - Марко ще сильніше натиснув на мою шкіру, завдаючи легкий біль. - Мені що тоді, що зараз було плювати як з боку це здасться тобі. Тому що якби ти втекла насправді, то прожила б не більше декількох днів ... - Його слова мене сильно здивували, і, немов даючи відповідь на моє мовчазне питання, я почула. - Всі знали де і з ким ти живеш. І ті, хто цього потребує, були чудово обізнані, як можна було зашкодити. Мені. Через тебе. Повільно тебе вбиваючи й висилаючи твоє тіло по шматочках. Для того, щоб знищити мене. Або ти була б не проти такого результату?!

Його слова вганяли в жах. По очах свого чоловіка я бачила, що він говорив чисту правду. Генуальдо не брехав. Ніколи. Не мені. Він завжди говорив так, як було насправді. Якщо його змушуєш говорити, то готуйся почути правду. А, як відомо - правда рідко подобалася людям.

- Ти міг мені просто про це сказати ... - Тихо сказавши це, я все-таки зважилася і накрила його руки на своєму обличчі своїми долонями, - знаєш, іноді люди розмовляють, і в кінці розмови можна прийти до спільного висновку, який би міг всіх влаштувати.

- Поговорити? - Різкий ривок і його руки вислизнули з-під моїх. А я, здригнувшись від несподіванки, ледве не заверещала, - кого ти зараз намагаєшся обдурити? Мене або себе? Поговорити з тобою тоді було рівнозначно тому, що я міг просто сам підірвати бомбу. Не чекаючи того, коли ти це зробиш сама.

- Марко ... я ...

- Надто дорога ціна за те, щоб втратити те, що для мене дороге. Запам'ятай, Бібі, я і далі буду приймати рішення з якими ти будеш не згодна. Я і далі буду робити ті речі, які не будуть тобі подобатися. Я і далі буду робити те, що вважаю за потрібне. А ти будеш виконувати. Виконувати все, що я скажу. І тільки в такому випадку у нас вийде тандем.

Злість і лють охоплювали мене з новою силою. Знову! Знову він говорив мені "знай своє місце!", "Виконуй команди!", "Гавкай так голосно, як я тобі наказую!"

- А якщо не стану?!

Все-таки зістрибнувши зі столу і навіть зробивши пару кроків вперед, я вигукнула це настільки зухвало, наскільки у мене вийшло в даній ситуації.