read-books.club » Сучасна проза » Щира шахрайка 📚 - Українською

Читати книгу - "Щира шахрайка"

169
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Щира шахрайка" автора Емілі Локхарт. Жанр книги: Сучасна проза / Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 47 48 49 ... 52
Перейти на сторінку:
тренажерній залі на першому поверсі в торговому центрі. Власники не вимагали, щоб їхні співробітники були дипломованими тренерами. Вони підсаджували своїх хлопчиків на стероїди, і все було менше ніж законним.

Джульєтта щодня тренувала хлопців. Викидайли, бандити, охоронці, навіть кілька поліціянтів. Вона попрацювала там шість місяців і наростила м’язи. Її бос мав залу бойових мистецтв за милю від роботи і дозволив їй безкоштовно тренуватися. Джульєтта щотижня орендувала в мотелі номер із кухонькою. Вона купила ноутбук і мобільний, і, окрім цього, заощаджувала гроші.

В обідні перерви вона прогулювалася до торгового центру. Це було топове місце з фонтанами і бутиками. Джульєтта читала в просторій книгарні, роздивлялася вітрини із сукнями в тисячі доларів і приміряла макіяж в універмазі. Вона запам’ятовувала назви найуспішніших брендів. Вона створювала нову себе за допомогою пудри, кремів і блиску для губ. Щодня її обличчя мало новий вигляд. І вона ніколи не витрачала жодного цента.

Саме так вона зустріла Ніла. Ніл був струнким хлопцем у шкіряній кремовій куртці. Час від часу він крутився після полудня навколо прилавків із косметикою, теревенячи з дівчатами. Він носив фірмові кросівки і розмовляв із південним акцентом. Йому було не більше за двадцять п’ять, він мав білошкіре дитяче обличчя з рум’яними щоками і баками, а на шиї — золотий хрест. Хлопець на кшталт тих, які занадто гучні в кінотеатрі й завжди купляють великий попкорн.

— Звати Ніл, а прізвище? — запитала Джульєтта.

— Я не користуюся прізвищем, — відповів він. — Воно не таке гарне, як я.

Ніл займався бізнесом. Так він відповів, коли Джул запитала, що він робить біля прилавків. «Займаюся бізнесом».

Джул поставила собі питання, звідки походить оця фраза. Це пенсакольська фраза, чи ще звідкись?

Вона розуміла, що він мав на увазі.

— Ти можеш заробляти значно більше, аніж зараз, працюючи на мене. Я добре до тебе ставитимуся, — сказав Ніл. Це було на третій день їхнього спілкування. — Де ти береш гроші, лялечко? Бачу, ти не витрачаєш ані копійки.

— Не називай мене лялечкою.

— Чому? Ти розкішна.

— Дівчата справді клюють на таке?

Він стенув плечима і засміявся.

— Так, справді.

— Тоді в тебе дурні дівчата.

— У мене славні дівчата, ось чим я займаюся. Вони покажуть тобі, як усе відбувається. Робота не тяжка.

— Авжеж.

— Робота не брудна. Зможеш купити гарненький одяг. Спати до обіду.

Того дня Джульєтта його відшила, але Ніл повернувся до прилавків із косметикою за тиждень. На цей раз він досить увічливо запитав, чи не проти вона, якщо він купить їй буріто у фаст-фуді. Вони сіли за мініатюрний столик коло басейну з водою.

— Знаєш, хлопцям подобаються жінки з м’язами, — сказав Ніл. — Не усім, але багатьом. Тим, які хочуть, щоб над ними мали владу. Їм потрібна дівчина із твоєю статурою, така, що не дозволить називати себе «лялечкою». Розумієш, про що я? Завдяки мені ти зможеш заробляти чималі гроші від певного типу хлопців. Дуже, дуже пристойні кошти.

— Я не працюю на вулицях, — відрубала Джул.

— Це не вулична робота, новенька. Це кілька будинків зі швейцаром, ліфтом і джакузі. У мене є охоронець, який стежить за залами, тримає всіх у безпеці. Слухай, маєш скрутні часи зараз. Я можу це сказати, тому що сам був у такий ситуації. Я піднявся з нічого і пекельно гарував, щоб здобути собі краще життя. Ти дівчина гостра на язик, вродлива, незвичайна. У тебе приголомшливе тіло — один суцільний м’яз, і я вважаю, що ти заслуговуєш на краще, ніж те, що маєш зараз. Ось і все.

Джульєтта слухала.

Ніл говорив про те, що вона відчуває. Він розумів її.

— Звідки ти, Джульєтто?

— З Алабами.

— А розмовляєш, ніби з півночі штатів.

— Я втратила свій акцент.

— Що?

— Я його замінила.

— Як?

Чоловіки в тренажерній залі, де працювала Джульєтта, були старими. Вони хотіли розмовляти тільки про протеїн і милі, вагу та дозування. І вони були єдиними людьми, з якими вона загалом спілкувалася. Ніл принаймні був молодим.

— Коли мені було дев’ять, — сказала вона, — одного дня — назвімо його поганим днем — учитель наказав нам поводитися тихо. Він кричав на мене, щоб я заспокоїлася. «Закрий рота, дівчинко, ти вже сказала досить». «Припини, дівчинко, не бийся, стеж за словами» — і «замовкни» одночасно. Вони придушують тебе. Вони хочуть, аби ти була маленькою й тихою. «Добрий» було просто словом, яке означало «не чини опір».

Ніл кивнув.

— Мене завжди викликали за те, що я був галасливий.

— Одного разу ніхто мене не забрав зі школи. Просто ніхто не прийшов. Адміністрація довго телефонувала до мого будинку, але ніхто не знімав слухавку. Тоді вчителька групи продовженого дня, міс Кайла, відвезла мене додому. На той час уже стемніло. Я ледве її знала. Я сіла до неї в машину, бо вона мала гарне волосся. Так, це дурість — сідати в машину незнайомця, я знаю. Але ж вона була вчителькою. Вона дала мені пачку «тік-така», а поки їхала — постійно балакала, щоб підбадьорити мене, розумієш? Вона була з Канади. Не знаю, звідки саме, але розмовляла вона з акцентом.

Ніл кивнув.

— Я почала копіювати її, — провадила Джульєтта. — Мені було цікаво, чому вона так говорила. Вона вимовляла «гоз» замість «газ», «публизу» замість «поблизу». До речі, це називається канадським зростанням. Зміна голосних. І я розсмішила міс Кайлу, скопіювавши акцент. Вона сказала мені, що я гарний імітатор. Згодом ми приїхали до мене й вона провела мене до дверей.

— І що потім?

— Дехто увесь цей час був удома.

— Чорт.

— Ага. Вона дивилася телевізор. Вона й не думала прийти по мене. Або не могла. Не знаю. У будь-якому разі все було зіпсоване. Вона не завдала собі клопоту підняти кляту слухавку, коли зі школи постійно телефонували. Я штовхнула двері та увійшла, я запитала: «Де ти була?» А вона сказала: «Тихіше, не бачиш, я дивлюся телевізор?» Я запитала: «Чому ти не відповідала на дзвінки?» А вона: «Я ж сказала тобі: тихіше». Ще одне «замовкни» і «не чини опір». Отже, я насипала собі на вечерю миску пластівців і сіла дивитися телевізор разом із нею. Так тривало годину або більше, доки мене не осяяла думка.

— Яка?

— Телебачення вчить нас, як розмовляти. Ведучі новин, багатії, лікарі в усіх цих серіалах про медиків. Жоден з них не розмовляв так, як я. Але усі вони говорили подібно одне до одного.

— Мабуть, так.

— Це правда. І я вирішила: навчися говорити так, як вони, і, можливо, тобі не велітимуть замовкнути аж так

1 ... 47 48 49 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щира шахрайка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щира шахрайка"