Читати книгу - "Екст, Геннадій Обушній"

Через рік Олена прилетіла знову й привезла із Землі копії кількох документів того часу. В електронних архівах, що зберігають зібрання колись знаменитої Бібліотеки Конгресу, її знайомий знайшов кілька документів, засекречених у 2028 році терміном на 99 років. Коли цей пакет випадково виявили й розсекретили, то його вміст уже нікого не цікавив. Там було кілька сторінок з робочого щоденника Філа МакКейна, тодішнього Президента США (це частина нинішньої Імперії Америка) і звіт агента про збори на Острові (це, як відомо, перша база Федерації).

У наших архівах, які з самого початку зберігаються на Альфі, теж дещо виявилося, проте дуже мало. Під час евакуації з Марсу на Альфу все відбувалося дуже швидко, поспіхом і довелося залишити багато речей, серед них і особистих. Потім, років через два, коли з’явився вільний час, почали збирати спогади, які увійшли до першого видання «Історії Федерації». Звичайно, багато чого забулося, але багато й збереглося. Збереглася чернетка статті Ірен Піаф про виведення на орбіту марсіанської станції, яка досі читається з цікавістю і цілком справедливо увійшла в історію.

У наступному рейді я знайшов час і якось увечері розклав документи в хронологічному порядку й прочитав. Прочитав і наступного дня. Потім ще раз. Я більше нікому не показував ці документи. Це справи давно минулих днів, що не мають впливу на сучасні події і мало кого цікавлять. Можу тільки сказати, що «Вулик» зробив неможливе. Ймовірність створення Федерації була, як кажуть математики, зникаюче малою. Але вона виникла. Тож знову спливає філософське питання: чи випадково? Що ж, перечитаємо знову.

З щоденника Філа МакКейна

Вашингтон, Білий Ділі, 10 жовтня 2026 року

«Я втомлено оглянув присутніх і мимоволі зітхнув. Давалася взнаки втома, позначилася безсонна ніч. Таке зі мною траплялося нечасто, але минулої ночі очі не змикалися. Питання, яке мали обговорити, непросте, але цілком піддається розумному компромісу. Звідки ж така важкість у грудях? Що не враховано? Де потенційна помилка? Всю ніч я гортав звіти ЦРУ і РЕНДу, дивився й передивлявся відеоматеріали, перепитував аналітиків. Замордував себе і всю команду, яка не розуміла і врешті-решт не зрозуміла такої уваги до простого питання. Але нашу позицію ми виробили, і о 3-й годині ночі я відпустив усіх до 8-ї ранку. Тепер буделю слухати інші точки зору.

Навколо овального столу разом зі мною сиділи ще четверо. Всі були заздалегідь попереджені про мету зустрічі й мали можливість підготуватися. Різні люди, різні країни, різні погляди. Президент РФ Черних. Невисокий, у віці, міцне рукостискання, прямий погляд. Справжній господар країни, фактично цар, його слово — граніт. Як і будь-який президент, відчуває тиск бізнесу й суспільства, але останнє слово завжди за ним. Населення його любить, олігархи бояться, армія підтримує. Голова КНР Ден Пін. Класичний керівник старої школи, повненький, майже кругловидий, м’яке рукостискання, горда постава. Теж необмежений господар, але зовсім іншої й незрозумілої нормальній людині країни. Світовий промисловий лідер і тоталітарна система влади... Прем’єр Японії Хашимото. Трохи вищий середнього, як на японця, зросту, бездоганний проділ, важковловимий погляд. Рафінований політик, що однаково дбає про країну і власний рейтинг. Політично вразливий, як ніхто з присутніх. До речі, Японія набула безпрецедентного авторитету після катастрофи 03.11.11, а особисто мене тоді найбільше вразила відсутність мародерства. Шкода, що це не про нас.

Президент України Козиренко. Високий, сильний, рукостискання впевнене, проте в очах легке занепокоєння. Господар типу жорсткого менеджера.

— Почнемо, панове.

Мій голос перервав неголосні розмови присутніх, що використовують нечасту можливість живого спілкування для обговорення деяких делікатних тем. Перекладачів не було, всі добре володіли англійською. Тож я продовжив:

— Джентльмени, у нас мало часу, тому, як ініціатор цієї зустрічі, перейду відразу до справи. Хочу попередити, що ці збори неофіційні, стенограм і записів не ведеться, тому дозвольте попросити вас не надавати вдома офіційних звітів і не розкривати обговорювану тему.

У залі запанувала тиша. Ніхто, крім Черних, не очікував такого повороту подій. Знали, що розмова буде серйозна, знали тему зустрічі, всі виконали прохання про конфіденційність зустрічі, але щоб так? Я позирнув на обличчя. Черних спокійний, Ден Пін непроникний, Хашимото здригнувся і примружив очі, Козиренко глибоко зітхнув і хмикнув, але ніхто не заперечив.

— Ми зібралися таким вузьким колом, щоб, як я вас інформував, вирішити ряд проблем, пов’язаних з діяльністю організації „Громадський космічний проект“, відомої також, як Острів. Особи, причетні до роботи організації, називають її також Вулик. В історії міжнародних відносин не було прецеденту, щоб подібна нарада збиралося з приводу невеликої громадської організації, що не сповідує тероризм. Нагадаю, що рівень цих зборів визначається тим, що наші країни виробляють 77% світового валового продукту і мають 96% військового потенціалу світу. В космічній галузі наша частка практично сягає 100%. Проте наша адміністрація на підставі наявних даних має ряд причин для занепокоєння.

1. Вулик зробив стратегічний технологічний прорив і побудував лінійку човникових космічних кораблів, серед яких чотири вантажопідйомністю 200 і 400 тонн. Конструкція приводу нам невідома. Жодної патентної заявки не було подано. Також не досягли успіху усі наші спроби отримати технічну інформацію або діючий зразок. Моніторинг запусків цих човників з подальшим аналізом у наших передових лабораторіях і університетах теж нічого не дав. Поки що ніхто не розуміє, як це працює. Фактично є технологія, здатна докорінно змінити співвідношення сил, як у космосі, так і на Землі. Ділитися або продати технологію „Вулик“ не бажає. Дозвольте запитати, що станеться, якщо вона потрапить спочатку в руки терористів? Крім того, на орбітальній базі „Паросток“ розгорнуто дослідно-промислове виробництво надчистих матеріалів потенційно подвійного призначення.

2. Комерційна діяльність Вулика завдає серйозних економічних збитків американським і російським космічним компаніям, включно з державними. Ринок вантажоперевезень на орбіту і Місяць на 90% належить „Вулику“. Вони підіймають практично всі вантажі, за винятком військових і секретних. Вартість доставки у них уп’ятеро нижча, ніж у всіх, і вони здатні виводити великогабаритні конструкції. З точки зору економіки, це демпінг чистої води, недобросовісна конкуренція. На жаль, їхні клієнти піклуються тільки про сьогоденну вигоду і не переймаються можливим наслідками повної монополізації ринку. Як результат, у США в цьому сегменті залишилося тільки дві приватні компанії, і ті надають послуги лише космічного туризму та міжконтинентального пасажирського сполучення. А що таке приватні компанії? Це не тільки економічні інтереси