read-books.club » Езотерика » Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза 📚 - Українською

Читати книгу - "Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза"

222
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Теологічно-політичний трактат" автора Бенедикт Барух Спіноза. Жанр книги: Езотерика / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 47 48 49 ... 83
Перейти на сторінку:
висловлюють чисті догми, або рішення, або сентенції. Тому найбільший пророк Мойсей і не вживав жодного законного доказу. І навпаки, припускаю, що довга дедукція й аргументації Павла, які зустрічаються в «Посланні до римлян», жодним чином не були написані па підставі надприродного одкровення.

Таким чином, у апостолів як манера говорити, так і манера міркувати в «Посланнях» вельми чітко виказує, що вони були написані не внаслідок одкровення і божественного наказу, а тільки на підставі природного судження самих апостолів і не містять нічого, крім братніх застережень, змішаних із висловлюваннями поштивості, з якою, звичайно, пророчий авторитет цілком несумісний. Як, наприклад, відоме вибачення Павла в «Посланні до римлян» (15:15): «А писав я вам почасти трохи сміливіше». Можемо також зробити той самий висновок і з того, що ми ніколи не читаємо, щоб апостолам було велено писати, але тільки проповідувати, куди б вони не йшли, і сказане потверджувати знаменнями. Бо їхня присутність і знамення, безумовно, вимагалися для навернення поган до релігії і для утвердження їх у ній, як сам Павло в «Посланні до римлян» (1:11) прямо вказує: «Бо прагну вас бачити, щоб подати вам якого дару духовного для зміцнення вас». Але тут можна було б заперечити, що ми таким же чином могли б зробити висновок, що апостоли і не проповідували як пророки. Бо коли вони йшли проповідувати до того чи іншого місця, то робили це не внаслідок прямого наказу, як колись пророки. Ми читаємо в Старому Заповіті, що Йона пішов проповідувати до Ніневії, і в той же час читаємо, що він туди був навмисне посланий і що йому було відкрито те, що він повинен був там проповідувати. Також і про Мойсея докладно розповідається, що він вирушив до Єгипту як посланець Бога, і в той же час йому було загадано, що сказати ізраїльському народові і царю-фараону і які знамення зробити перед ними для того, щоб йому повірили. Ісая, Єремія, Єзекіїль одержали спеціальні накази проповідувати ізраїльтянам.

Та, зрештою, пророки не проповідували нічого, про що Письмо не засвідчувало б, що вони одержали це від Бога. Але про апостолів, коли вони йшли проповідувати в те чи інше місце, ми в Новому Заповіті нічого подібного, за дуже нечисленними винятками, не читаємо. Навпаки, знаходимо деякі місця, які прямо вказують, що апостоли за власним рішенням вибирали місцевості для проповіді. Взяти, наприклад, відому суперечку Павла з Варнавою, яка призвела до сварки (про що дивись «Дії», 15:37, 38 тощо), а також те, що часто вони марно пробували йти в те чи інше місце, як той же Павло в «Посланні до римлян» (1:13), свідчить, а саме: «Багато разів мав я замір прийти до вас, але мені перешкоджувано», і в 15:22: «Тому часто я мав перешкоди, щоб прибути до вас», і, нарешті, в останній главі «І послання до коринтян», вірш 12: «А щодо брата мого Аполлоса, то я дуже благав був його, щоб прийшов до вас з братами, та охоти не мав він прибути тепер, але прийде, як матиме час відповідний», і далі. Тому як із цих форм висловлювання і з суперечки поміж апостолами, так і з того, що Письмо, коли апостоли йшли кудись проповідувати, не свідчить про них, як про давніх пророків, що вони йшли за наказом Бога, я повинен був зробити висновок, що апостоли проповідували як учителі, а не як пророки. Щоправда, це питання ми легко вирішимо, тільки-но звернемо увагу на різницю щодо покликання апостолів і старозавітних пророків. Бо останні не були покликані проповідувати і пророкувати всім народам, але тільки деяким, особливим, і тому вимагали висловленого і особливого наказу для кожного. Апостоли ж були покликані проповідувати без винятку всім і всіх навертати до віри.

Таким чином, хоч би куди вони йшли, вони дослухалися наказу Христа, і для них не треба було, щоб, перш ніж іти, речі, які належало проповідувати, були відкриті їм самим, тобто учням Христа, яким він сам сказав: «А коли видаватимуть вас, не журіться, як або що говорити: тієї години буде вам дане, що маєте ви говорити» («Євангеліє від Матвія», 10:19). Отже, ми робимо висновок, що апостоли мали особливе одкровення тільки стосовно того, що вони проповідували усно і в той же час потверджували знаменнями (дивись те, що ми показали на початку 2-го розділу). А що вони просто вчили письмово чи усно (не вдаючись для доказу ні до яких знамень), то вони говорили чи писали на підставі пізнання (тобто природного), дивись про це «І послання до коринтян» (14:6). І тут нас не обтяжує та обставина, що всі «Послання» починаються із засвідчення апостольства, бо апостолам, як я невдовзі покажу, була дана не тільки сила для пророкування, але й І був даний] авторитет для навчання. На цій підставі ми й припускаємо, що вони писали свої «Послання» як апостоли. З цієї причини кожний і починав із засвідчення свого апостольства. Або, можливо, для того, щоб легше схилити на свій бік розум читача і збудити увагу, вони хотіли передусім свідчити, що вони є ті, які стали відомі всім вірним своїми проповідями і які, вдаючись до прозорих свідчень, показали, що вони вчать істинної віри і шляхів до спасіння.

Бо все, що говориться в цих «Посланнях» про покликання апостолів і про святий і божественний Дух, який вони мали, відноситься, на мою думку, до їхніх проповідей, які вони проголошували, за винятком тільки тих місць, де Дух Божий, чи Дух Святий, береться у значенні здорової, блаженної і Богові присвяченої душі (про це ми говорили у 1-му розділі). Наприклад, в «І посланні до коринтян» (7:40) Павло говорить: «Блаженніша вона, коли так позостанеться за моєю порадою, бо міркую, що й я маю Божого Духа». Тут під Духом Божим він розуміє свою власну душу, як показує сам зміст промови. Бо він хоче |сказати] таке: вдову, яка не хоче вдруге виходити заміж, я вважаю блаженною; і якщо я вирішив жити безшлюбним, — думаю, я також блаженний.

Зустрічаються й інші, подібні ж місця, які наводити тут я вважаю зайвим. Отже, оскільки треба твердити, що «Послання» апостолів були продиктовані тільки природним світлом, то слід подивитися тепер, яким чином апостоли на підставі тільки природного пізнання могли вчити речей, які його не стосуються. Але якщо ми звернемо увагу на те, що ми говорили стосовно тлумачення Письма в 7-му розділі цього трактату, то жодних труднощів для нас тут не буде. Бо хоч те, що є в Біблії, здебільшого переважає наше розуміння, однак ми можемо впевнено розмірковувати про це, тільки не допускаючи ніяких інших принципів, крім тих, які запозичуються із самого Письма. Точно таким же чином і апостоли з речей, які вони бачили, і про які чули, і які, нарешті, вони спізнали внаслідок одкровення, могли робити висновок і міркувати багато про що, могли вчити того людей, якщо була їхня ласка. Потім, хоч релігія, в тому вигляді, в якому вона проповідувалася апостолами, тобто у вигляді оповіді про історію Христа, не входить до компетенції розуму, одначе суть її (яка складається головним чином із моральних правил, а також і всього вчення Христа) кожний

1 ... 47 48 49 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза"