Читати книгу - "Емілі з Місячного Серпа"

Тітка не поступилася. Того дня вона перебувала в дуже лихому настрої, і то з невідомої причини, а це конечно робило її невблаганною. Тоді не зважала на будь-які аргументи, й Лаура з Джиммі мусили тримати язика на припоні. Кузен Джиммі отримав розпорядження віднести кошеня на берег Чорної Води і втопити. Емілі, зачувши жорстокий наказ, негайно зайшлася плачем, та це тільки погіршило настрій тітки Елізабет, а тим і всю справу. Її це настільки розгнівало, що кузен Джиммі не посмів навіть винести кошеня до кухні, як намірявся перше.

— Забереш цю бестію до озера, кинеш у воду, потім негайно сюди і скажеш мені, що справу зроблено, — з неабиякою злістю командувала Елізабет. — Я вимагаю послуху! Місячний Серп не буде притулком для котів, не потрібних старому Келлі!

Кузен Джиммі рушив виконувати розпорядження Елізабет. Під час обіду Емілі навіть не торкнулася їжі. А після в жалобному настрої прокралася до саду і далі, бігом перетнувши пасовище, дісталася озера. Відчувала, що мусить іти, хоч і не знала, навіщо. Наблизившись до озера, вона почула несамовитий жалісний нявкіт. У прибережних заростях, скулившись від холоднечі, сидів маленький котик, увесь промоклий, а старий мішок, що в нього зашив бідолашну тваринку Джиммі, геть подертий, розпоротий котячими кігтями, погойдувався на воді неподалік берега.

Емілі анітрохи не думала про наслідки своїх дій. Грузнучи в прибережному намулі по коліна, вона підійшла до котенятка й піднесла його. Вона аж кипіла від обурення, тому не відчувала ні холодної води, ні крижаного вітру. З котеням під пахвою щодуху помчала назад, до Місячного Серпа. Страждання тварин пробуджували в ній гостре співчуття, цілком виводили її з душевної рівноваги. Пригортаючи котеня до грудей, вона влетіла до кухні.

— Тітко Елізабет, — крикнула Емілі, — котеня не потонуло, і я залишу його тут.

— Ні, не залишиш, — відрізала тітка.

Емілі дивилася тітці просто в вічі. Знов відчувала ту дивовижну силу, що вступила в неї тоді, як тітка Елізабет ладналася вкоротити їй волосся.

— Тітко Елізабет, це бідолашне котенятко перемерзло, заледь не сконало, воно всіма покинуте й безмежно нещасне. Страждало кілька годин поспіль! Його не можна топити вдруге.

І знову в її очах світився погляд Арчібальда Муррея, а в голосі бринів його незабутній тон. Це траплялося тільки тоді, коли все єство її, аж до найглибших глибин, зазнавало могутнього струсу. Нині душу Емілі шарпали гострий жаль і гнів.

Під поглядом батька, що дивився на неї очима Емілі, Елізабет Муррей відмовилася від боротьби. Це було її вразливе місце. Несподіване «перевтілення» не мало б такої потужної дії на Елізабет, якби Емілі обличчям була подібна до Мурреїв. Але зненацька впізнати мурреївський погляд, накладений, ніби маска, на чужі риси, знайомий погляд, випромінюваний чужими очима, — то був такий струс для її психіки, що чинити спротив забракло сили. Вампір, який вибирається зі своєї могили, не міг би вжахнути її сильніше.

Вона повернулася до Емілі спиною, та дівчинка знала, що нині перемогла вдруге. Сірий котик залишився в Місячному Серпі і з плином часу ставав дедалі гладшим і кумеднішим. Тітка Елізабет ніколи й на здогад не дала, що помічає його; це траплялося тільки за відсутності Емілі, коли виганяла котика з дому. Але справжнього прощення Емілі домоглася лише за кілька тижнів. Її вельми гнітила атмосфера недоброзичливості й запеклості, яку створювала тітка Елізабет. Остання бувала шляхетним переможцем, та майже нестерпною в ролі переможеної. Яке щастя, що Емілі не вміла вдаватися до Мурреївського погляду «на замовлення»!

Корячись забороні тітки Елізабет, Емілі вилучила слово «бик» зі свого словника. Але мовне ігнорування биків не усувало їх з поверхні землі, зокрема, не здатне було забрати кудись подалі англійського бика пана Джеймса Лі. Бика зазвичай випускали на пасовище, розташоване західніше від Чорноводдя, і заживав він лихої, вкрай лихої слави. Вигляд мав дуже грізний. Емілі часом снилося, що він наступає на неї, а вона не годна тікати, немов остовпіла. І ось настав листопадовий день, коли моторошний сновид перетворився на яву.

На краю пасовища видніла криниця, що безнастанно дражнила цікавість Емілі, адже кузен Джиммі розповів про неї страшну історію. Криницю викопали ще півстоліття тому двоє братів. Була вона глибочезною — рідкісне явище для західної, низовинної, околиці Чорноводдя, що прилягала до озер та морського узбережжя. Брати заглибилися в ґрунт на дев’яносто футів, допоки натрапили на воду. Виклали камінням стінки колодязя, але на тому робота стала. Томас і Сайлас Лі засперечалися через дрібницю, а саме — не дійшли згоди щодо ґатунку дерева для наземної частини криниці. Розлючений Сайлас ударив Томаса молотком по голові, забивши його насмерть.

Криниця зосталася невикінченою. Сайласа Лі запроторили до в’язниці, де він невдовзі й помер. Маєток перейшов у власність третього брата, батька Джеймса Лі, котрий оселився у спорожнілій домівці й забив злощасну криницю дошками. Кузен Джиммі ще додав, що дух забитого Томаса, ймовірно, бродить навколо криниці, але за це, мовляв, не може ручитися навіть він, поет, хоча й склав вірша на тему цієї родинної трагедії. То була поезія, сповнена несвітського жаху. Емілі кров у жилах стигла, як слухала її поночі при казані з бульбою. Відтоді прагнула побачити стару криницю зблизька.

Така нагода випала одної суботи, коли блукала самотою старим кладовищем. За ним тягнулося пасовище пана Лі, проте на ньому не видко було ні бика, ні іншої якої худоби. Емілі вирішила оглянути криницю й помчала вділ, підставляючи своє чоло рвучкому вітрові, що дмухав від затоки. Того дня Велителька Вітрів була правдешньою велеткою: на узбережжі здіймала в повітря цілі хмари піску. Та Емілі не боялася своєї доброї знайомої й мужньо, крізь вітер та куряву, добувалася до старого колодязя.

Ставши коло криниці, вона відірвала першу скраю дошку, опустила коліна на сусідні дошки й задивилася вглиб. На щастя,