read-books.club » Сучасна проза » Прощавай, рудий кіт 📚 - Українською

Читати книгу - "Прощавай, рудий кіт"

221
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Прощавай, рудий кіт" автора Мати Аугустович Унт. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 47 48 49 ... 56
Перейти на сторінку:

— Ми дуже різні, Аарне, — повторила Майя.

«Жахливо, але це правда», — подумав він. Однак примусив себе сказати:

— Облиш цю розмову! Звідки ти взяла, звідки?

— Знаєш… Я слухала вас і… заздрила. У вас є думки…

— А у тебе немає, чи що?

Майя нічого не відповіла. Аарне насилу стримався, щоб не сказати їй щось образливе… Майя не мала прана заздрити…

Він довго пояснював їй це.

Дівчина слухала і, здавалося, з усім погоджувалась. А потім сказала:

— Повір, Еда набагато краща за мене…

Аарне здригнувся. Він не міг одразу зібратися з думками. За хвилину прошепотів:

— Еда… Чому? Чому ти саме про неї сказала?

— Просто так… Я знаю.

— Що?

Майя опустила голову і вперто мовчала.

— Думаєш, я її люблю?

— Але міг би любити, правда ж? Вона розумна!

Аарне розізлився:

— Ти дурна.

— Це правда, — згодилася Майя.

— Перестань! Хочеш довести, що ти справді…

— Більш нічого мені не лишається.

«Ми говоримо нечемності одне одному, — думав він. — Як воно сталося?..»

— Майю!

Він схопив дівчину і рвучко трусонув. Може, хотів збудити в ній нове життя?

— Майю, тебе цікавить мистецтво? Чесно?

Очі дівчини налилися сльозами, і вона кивнула головою.

— Якщо тобі доведеться вибирати: я чи мистецтво, кому ти віддаси перевагу?

— Тобі, — мовила Майя.

Аарне дивився на неї і думав. «Боже, вона ж нічогісінько не хоче. А я обіцяв їй новий світ… Аарне, ти не маєш права здаватися!»

Всю дорогу почуття тривоги не покидало хлопця.



КЛАСНИЙ ВЕЧІР

Двадцять п'ятого квітня відбувся класний вечір. Корнель дав на це дозвіл — чому б випускникам разом не посидіти передостанній раз за столом, потанцювати?

Сидіти за столом і пити… морс? Деякі хлопці, серед них і Тійт, вирішили інакше. Про це свідчив міцний запах коньяку. Мабуть, Тійт збирався щось організувати. Але що він планував?

Спочатку було тихо, тільки брязкотіли ножі та виделки. Гамір зчинився тоді, коли Харрі ненароком зачепив ліктем склянку з морсом, і вона вдрузки розлетілась на підлозі. З цієї миті настрій піднявся, хтось заспівав, Тину ввімкнув магнітофон. Танцювали. Сміялися. Жартували.

Аарне незчувся, як опинився біля Еди і, вклонившись, запросив її до танцю. Еда підвелася. В ту ж мить Тійт брязнув ножем об тарілку.

Грали старовинний сентиментальний вальс — повільний, сумний, тужливий. Такий вальс може вивернути душу людини. Танцюючи, Аарне помітив, що Тійт пильно стежить за ними. Волосся Тійта було скуйовджене, очі блищали від злості.

Аарне танцював з Едою вперше. Дівчина танцювала добре, тільки спочатку йому було трохи незвично. Незабаром вони станцювались. Аарне зрозумів, що затіяв нерозумну і небезпечну гру. Він намагався побороти себе, але даремно, адже поруч була Еда.

— Едо, я не хочу, щоб він дивився на тебе.

— Хай дивиться. Мені байдуже!

— Гаразд, хай дивиться…

Більше вони не розмовляли. Їм, власне, не було при що говорити. Аарне нічого не знав про Еду. І це було добре. Найкраще, як для одного вечора. Вони танцювали і мовчали, просто відчуваючи присутність одне одного і думаючи кожен про своє…

Вальс закінчився. Почалися колективні танці. Аарне не любив їх. Він сів поруч Корнеля і Андо. Корнель сидів спокійно, стомлено усміхаючись.

— Ну як, хлопці?

— А я сьогодні дістав п'ятірку з алгебри, — жартома похвалився Аарне.

— Оце чудо! Просто не віриться…

— А ви повірте, я тепер готуюся!

— Не вірю, — сміявся Корнель.

— Коли ж ви повірите?

— Тоді, коли закінчите школу.

— Он як… — Аарне настромив виделкою кубик гарбузного салату і сунув у рот. — Отже, ви не вірите, що я закінчу школу?

— Не дуже вірю…

— Поб'ємось об заклад!

— Добре, добре, — відмахнувся Корнель. — Знайшли про що сперечатися… Кожен учень повинен закінчити школу без усяких парі. Що ви збираєтесь робити далі?!

— Я ще сам толком не знаю.

— А ви, Андо?

— І я не знаю…

— Напевно, щось пов'язане з літературою?

— Ні, якщо вчитимусь далі, то на хімічному.

1 ... 47 48 49 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прощавай, рудий кіт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прощавай, рудий кіт"