read-books.club » Фентезі » Айхо, або Полювання на шпигуна 📚 - Українською

Читати книгу - "Айхо, або Полювання на шпигуна"

221
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Айхо, або Полювання на шпигуна" автора Оршуля Фаріняк. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 47 48 49 ... 63
Перейти на сторінку:

— Тримай, це наказав передати Майстер Каро.

— Що? — не вірячи удачі, я розгорнув папір, який виявився дозволом для сестри Ортаха. — Дякую, друже, ти, ти… врятував мене!!!

— Та я тут до чого. Наступного разу дивись куди ідеш.

Я з полегшенням видихнув і оглянув Університетський двір, який тепер більше нагадував метушливий сакарійський базар. Розмірене студентське життя змінилося загрозливим передчуттям війни. Варта гриміла обладунками, які недоречно весело виблискували на сонці. До кожної з чотирьох Брам тягнулися довжелезні картаті черги колишніх спудеїв, а тепер майбутніх воїнів, які скоро повернуться на рідні землі, щоб захищати їх.

Де ж серед цього хаосу шукати Ортаха? Та й Зуфара я не бачив зі вчорашньої ночі. Можливо, у нього є новини?

— Айх-о-о-о!!! — чийсь панічний крик пролунав просто над вухом.

— О небеса! Орташе, чого верещиш? Ти ледве не зробив мене заїкою!

— Це катастрофа!!! — продовжував лементувати скуйовджений юнак. — Бідолашна сестра вже другу годину стоїть перед Західною Брамою, але її ніхто не впускає! Ти ж обіцяв отримати дозвіл!

— Схаменись, я нічого не обіцяв.

Ортах закусив нижню вирячкувату губу. Скривився, як засушена ягода, готовий заплакати.

— Я не обіцяв, — перервав слізливі наміри, — а всього лише казав, що спробую, — Ортах скривився ще дужче. — Ну, гаразд, заспокойся. Ось дозвіл. Біжи до сестри! Вона вже, певне, зачекалась!

На мить здалося, що в очах Ортаха промайнуло щось схоже на лють, але згодом карі очиська кумедно закотилися і колишній однокласник з хвалебними одами кинувся обійматись.

— О, Айхо! Ти, ти!.. Я знав, що ти хороший, ду-у-уже хороший, — з банькатих очей котилися сльози радості.

— Іди вже, — знітився я, ледве відірвавши від себе Ортаха.

Ще разів зо п’ять подякувавши, юнак нарешті стрімголов побіг до Західної Брами.

Тільки коли однокласник пішов, я згадав, що не поговорив з ним про поїздку Делеї. Тьху, слізливий тюхтій відвернув від головного. Потрібно знову шукати Ортаха. Але, можливо, це на краще. Одразу поговорю і з сестрою, адже це їй ми ввіряємо Делею.

Несподівано вже знайоме відчуття змусило зупинитись… Очі застелила сиза пелена. Зник, наче розчинився у ранковому тумані, гамірний натовп. Велетенські дерева розправили похмурі зимові крони. На Університетській площі залишився я один… Стояв і боявся поворухнутись, наче цим зруйную магічну неможливу мить передчуття, що вона тут! Не втримавшись, я повернувся і все враз опинилось на місцях: вояки, спудеї, викладачі, вуличний шум, схвильовані розмови, грізні вигуки варти…

— Айхо? Айхо!

Я закрутив головою, прагнучи повернути втрачену магічну мить.

— Ти спиш на ходу? — вишкірився Зуфар, намагаючись спіймати мій затуманений погляд.

— Я…

— Ти хоч заплющив сьогодні очі?

— Ні, і не збираюсь. Зі мною все гаразд.

— Воно й видно. Я ледве догукався.

— Мені здалося, що…

— Що здалось?

— Ну-у-у… Та ні, забудь. Я й справді, певно, не виспався.

— Поспати сьогодні вже не доведеться! — очі друга сяяли від щастя. — Нарешті передали секретного листа для батька Короля Зуфара ІІІ. Так що чекати більше не потрібно. Час вирушати! Посланець Совредо передав, що для від’їзду усе готове.

— А як же Делея?!.

— Айхо, я не можу чекати приїзду сестри Ортаха. У цьому листі ім’я посадовців, які зрадили мого батька і, можливо, готують замах. Невже думаєш, що я…

— Зачекай, брате, я все розумію. Та сестра Ортаха вже прибула. Я щойно віддав перепустку. Ми хоч зараз можемо домовитись за Делею. І тоді не гаючи більше ні хвилини — в дорогу!

— Чого ж мовчав?!

— Та… я не мовчав…

— Ходімо. Думаю, знайдемо Ортаха у Класах. Обдивившись усі кімнати, перепитавши усіх, кого могли, — нічого не дізнались. Ортах з сестрою, наче крізь землю провалились! Ніхто їх не бачив… Вже втретє ми обійшли Будинок Спудеїв з першого до останнього поверху, але марно. Кожного разу, як я минав черговий коридор, чомусь кортіло озирнутися. Я забував про Ортаха, і ледве вловимий запах, що катував пам’ять нестерпною тугою, незрозуміло звідки переслідував мене.

— Айхо, я востаннє зазирну у Правицю, і якщо їх ще й досі там нема, більше шукати не буду. Цей лист палає вогнем у мене на грудях, — лютував Зуфар.

Я мовчав, бо відповісти було нічого.

— Зуфаре! — окликнув друга однокласник. — Ти, здається, шукав Ортаха.

— Так! Ти їх бачив? — ледве не вхопивши юнака за грудки випалив Зуфар.

— Чув, він з сестрою зараз у Правиці.

Зуфар, навіть не подякувавши, кинувся по коридору. Рвучко відчинились важкі двері. Затуливши собою весь прохід, товариш, наче зачарований, завмер…

— Зуфаре, вони там? — гукав я, проштовхуючись між другом і дверима. — Ну, чому став? Дай прой…

Недоговорена фраза каменюкою затулила рота. Забило подих, можливо, я навіть декілька разів намагався глибоко вдихнути, але не зміг. Дивився широко розплющеними напівбожевільними очима і не вірив.

Зуфар обережно відступив, і я нарешті добре роздивився тендітну, до болю знайому, навіть зворушливу фігурку Мії. Вона стояла до нас в півоберта, і гріла руки біля розпаленого каміна. Коли

1 ... 47 48 49 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Айхо, або Полювання на шпигуна», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Айхо, або Полювання на шпигуна» жанру - Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Айхо, або Полювання на шпигуна"