Читати книгу - "Останній берег"

— Мій пане, зір у тебе й справді гострий, як у яструба, — зауважив Арен, марно вдивляючись у затуманену далечінь.

— Авжеж! У мене й прізвисько відповідне... — посміхнувся Яструб. Він і досі мав чудовий настрій — принаймні, здавалося, що наразі жодні клопоти його зовсім не обходять. — Невже ти геть нічого не бачиш?

— Я бачу чайок, — тупо промовив Арен, протираючи очі та блукаючи поглядом вздовж блакитної лінії обрію.

Маг засміявся.

— Ну, знаєш, навіть яструб не годен уздріти чайок за двадцять миль звідси!

Згодом, коли сонце зіп'ялося вище над затуманеним обрієм, крихітні цяточки в небі, які спочатку здалися Аренові чайками, почали якось дивно виблискувати, наче легкі бризки над морською хвилею або порошинки у потоці сонячного проміння. І лише тепер юнак нарешті збагнув, що то дракони.

"Світозор" підходив дедалі ближче до берега, було вже виразно видно, як дракони ширяють у висхідних потоках ранішнього бризу, і сповнене щемливого щастя серце Арена теж наче здіймалося під хмари слідом за цими дивовижними створіннями. Вся велич життя і смерті була в тому польоті. Краса цих бестій поєднувалася із неймовірною силою, свавільною дикістю та незбагненним, тільки їм притаманним мисленням. Дракони були розумними істотами, вони володіли мовою і найдавнішою на землі мудрістю. У їхньому польоті відчувалися тверда воля й осмислена узгодженість дій.

Арен мовчав і думав: "Тепер мені однаково, що буде далі, адже я вже бачив, як у ранковому небі ширяють дракони!"

Часом витончений рисунок польоту порушувався, і тоді той чи інший крилатий ящір вивергав довгий струмінь полум'я, який, звиваючись, розпанахував повітря, на якусь мить повторюючи вигини і яскравий блиск гнучкого драконового тіла. Побачивши це, Яструб сказав:

— Вони розлючені. Танцюючи на вітрі, дракони виражають свій гнів. — А потому додав: — Ну ось, тепер ми опинилися в самому осиному гнізді.

І справді, щойно дракони помітили крихітне вітрило серед хвиль, вони почали один за одним вихоплюватися з вихору свого танцю, вишикувалися рівною вервечкою і полетіли просто до човна, махаючи велетенським крилами.

Маг поглянув на Арена, котрий міцно тримав стерно, готуючись зустріти сильну зустрічну хвилю. Юнак керував упевнено й рівно, хоч і не зводив очей з величезних крил, які зі свистом розтинали повітря. Вочевидь задоволений, Яструб відвернувся і, ставши під щоглою, звелів чар-вітру вщухнути. А тоді підняв угору свою патерицю і заговорив Мовою Створення.

Зачувши його гучний голос, деякі дракони раптом різко зупинилися і ніби зависли у повітрі, а решта — розвернулися і помчали назад до островів. Утім, незважаючи на грізно наїжачені кігті, крилаті бестії, здається, не мали наміру нападати на мандрівців, А один із них, спустившись до самої води, повільно рушив до "Світозора". Двічі змахнувши крильми, дракон злетів над човном, а його лускате черево мало не зачепило щоглу. Арен бачив зморшкувату, не захищену лускою шкіру під пахвами — єдине вразливе місце на тілі ящера. Юнак мало не задихнувся від диму, що клубами виривався з довгої зубатої пащі, а від жахливого, нестерпного смороду здохлятини, що стелився за драконом, Арена аж знудило.

Дракон, затуляючи небо, пролетів над людьми і повернувся назад, тримаючись на тій самій висоті. Одначе тепер Арен відчув іще й розжарений подих дракона. А тоді пролунав гучний, владний голос Яструба. Дракон знову пролетів над човном. І раптом всі ящери одностайно повернули назад, до островів, вивергаючи клуби диму та полум'я.

Арен, відсапавшись, витер з чола рясний холодний піт. Поглянувши на свого товариша, він побачив, що волосся Яструба геть побіліло — так сильно обпалило його гаряче дихання дракона. І щільне полотнище вітрила з одного боку теж аж потемніло від жару.

— Ти що, посипав голову попелом, хлопче?

— Атож! Між іншим, і твою також, мій пане!

Здивований Яструб провів рукою по волоссю.

— Ти ба!.. От нахаби! Але я не хочу з ними сваритися: мені здається, що вони втратили розум або ж просто дуже налякані. Вони так і не обізвалися до мене. А я ще ніколи не зустрічав дракона, який не поговорив би із суперником, перш ніж вступити з ним у двобій... Тепер ми мусимо пливти лише вперед. Не дивись їм у вічі, Арене. Відвертайся, якщо доведеться зіткнутися з ними віч-на-віч. Поки що вітер у нас попутний, він дме з півдня, а моя магічна сила нам іще згодом знадобиться... Отож, тримай човен за вітром!

"Світозор" стрілою помчав уперед, і незабаром ліворуч від них з'явився ще один острів, а праворуч пропливли ті два острівці, що їх вони побачили раніше. По суті, то було радше неоковирне громаддя невисоких, але могутніх скель, обліплених білим драконячим послідом і чорними плямами моху, яким поросли прямовисні схили.

Дракони кружляли у піднебессі, як шуліки, що чигають на здобич. Жоден з них більше не спускався до човна. Часом вони щось кричали, ніби розмовляючи між собою пронизливими хрипкими голосами, але навіть якщо це й справді були якісь слова, то Арен однаково не міг їх зрозуміти.

Човен оминув невеликий мис, і юнак побачив на березі те, що спочатку здалося йому старою зруйнованою фортецею. Але це теж був дракон. Одне його крило незграбно підібгалося під велетенський тулуб, а друге широко застеляло піщаний берег аж до самої води, і морські хвилі недбало шарпали безживну кінцівку, як велетенський клапоть чорного пергаменту. Довге, схоже на зміїне, тіло дракона непорушно лежало на камінні. Ящерові бракувало передньої лапи, а на його грудях та череві зяяли страшні рани. Пісок навколо аж почорнів, ущерть наситившись отруйною драконовою кров'ю. Однак у цій неймовірно покаліченій істоті ще й досі жевріло життя! Адже дракони мають настільки велику життєву енергію, що лише рівна їй магічна сила здатна висотати її достатньо швидко. Золотаво-зелені очі ящера були широко розплющені, і коли мандрівні підпливли ближче, його вузька велетенська голова поворухнулася, і з ніздрів вирвалася гаряча пара, змішана з кров'ю.

Нутрощі з розпанаханого черева дракона були втоптані в пісок, а смугу берега між конаючим ящером і краєм води геть сплюндрували могутні лапи та важкі тіла його одноплемінників.

Ні Арен, ані Яструб не промовили жодного слова, доки цей острів не залишився далеко позаду. Їхній човен продовжував свій шлях, прямуючи на північ неспокійними протоками між численними островами, що утворюють Архіпелаг Драконові Пасовища.

— Жахливе видовище, — озвався нарешті Яструб, і голос його звучав холодно і безбарвно.

— Невже вони... пожирають собі подібних?

— Ні. Не частіше, ніж люди. Вони наче