Читати книгу - "Менсфілд-парк"

Фанні взялася до роботи тихенько, без жодної спроби себе захистити; але друга її тітонька, що була добросердішою, заступилася за неї:

— Не дивно, сестро, що Фанні все це так подобається: для неї це вперше; а ми ж з тобою самі колись дуже любили спектаклі, я й зараз їх обожнюю; як тільки матиму трохи часу, неодмінно подивлюся їхні репетиції. Про що ця п'єса, Фанні? Ти ніколи мені не розповідала.

— О, прошу, сестро, не питай її зараз; Фанні не з тих, хто може водночас і говорити, і працювати. Це про узи кохання.

— По-моєму, — обізвалася Фанні до тітоньки Бертрам, — завтра ввечері вони будуть репетирувати всі три акти, і ви зможете побачити наших акторів.

— Ти краще зачекай, поки почеплять завісу, — втрутилася місіс Норріс. — За два дні буде завіса, а без неї що ж це за спектакль. Певна, що від фестонів ти будеш просто у захваті.

Леді Бертрам начебто погодилася зачекати. Фанні не поділяла тітчиної безтурботності; вона лиш думала про завтрашній день: адже якщо будуть репетирувати всі три акти, Едмунд і міс Кроуфорд уперше гратимуть разом; у третьому акті в них була сцена, що особливо її цікавила, і Фанні і жадала, і боялася побачити, як вони її зіграють. Там йшлося про кохання; про шлюб у коханні мав розповісти джентльмен, а леді повинна була, по суті, йому освідчитися.

Завтрашній день настав, репетицію було призначено на вечір, і Фанні, думаючи про неї, так і не могла заспокоїтись. Вона сумлінно працювала під наглядом тітоньки Норріс, але її бентежні думки були далекі від її нинішнього заняття; і десь опівдні вона пішла зі своєю роботою до східної кімнати, щоб не бути присутньою при непотрібній, на її думку, репетиції першого акту, яку щойно запропонував Генрі Кроуфорд, мати якусь хвилинку на власні справи й уникнути розмови з містером Рашвортом. Проходячи передпокоєм, вона краєм ока завважила, що обидві леді з пасторату саме наближаються до маєтку, але це не вплинуло на її бажання сховатись подалі з очей, і вона вже з півгодини спокійно шила й сиділа задумана у східній кімнаті, коли легкий стук у двері сповістив про появу міс Кроуфорд.

— Я не помилилася? Так, це східна кімната. Люба моя міс Прайс, вибачте, але я до вас по допомогу.

Фанні, вельми здивована, все ж намагалася показати себе гостинною хазяйкою кімнати і занепокоєно поглянула на лискучу решітку в порожньому каміні.

— Дякую, мені не холодно, зовсім не холодно. Дозвольте мені побути тут іще трохи і, будьте такі ласкаві, послухайте мій третій акт. Я принесла свою книгу, і, якщо ви ще й порепетируєте зі мною, я буду вам дуже вдячна. Я прийшла сьогодні, сподіваючись порепетирувати з Едмундом — віч-на-віч — ще до вечора, але щось не можу його знайти; та навіть якби він був тут, не думаю, що з ним я робила б значні успіхи, треба ж спершу якось призвичаїтися; там справді є кілька таких реплік… Скажіть, що ви згодні!

Фанні дуже ввічливо дала свою згоду, але її голос при цьому звучав досить непевно.

— Вам хоч колись доводилося зазирнути в мою роль? — вела далі міс Кроуфорд, розгортаючи книгу. — Ось вона. Спершу я не думала про неї надто серйозно, але, слово честі… Ось погляньте на цю репліку, і на цю, і на цю. Як мені дивитися йому в обличчя, промовляючи такі слова? Ви б змогли? Але він ваш кузен, ось у чому різниця. Порепетируйте зі мною, щоб я уявляла, наче ви — це він, і помалу змогла почуватися вільніше. Ви іноді навіть схожі на нього.

— Справді? Я буду рада зробити для вас усе можливе; але мені доведеться читати роль, бо напам'ять я не все пам'ятаю.

— Звісно, вам знадобиться книга. То почнімо? Нам треба мати під рукою два стільці, щоб ви поставили їх на передньому плані. Ось… чудові стільці з класної кімнати, мабуть, не зовсім те, що треба для театру, — це скоріше стільчики для малих дівчаток, щоб сидіти й гойдати ніжками, поки вчиш уроки. Що сказали б ваша гувернантка і ваш дядечко, почувши, що ми трохи кпимо над ними? Якби сер Томас міг зараз усіх нас побачити, він би осінив себе хресним знаменням, — репетиції заполонили весь дім. Йєтс скаженіє в їдальні. Я чула його голос, коли піднімалася сходами, а театр, звісно ж, відданий у володіння цим невтомним трудівникам, Агаті з Фредеріком. Вони будуть неперевершені, інакше я вельми здивуюся. Я зазирнула туди хвилин п'ять тому, і треба ж, щоб саме цієї миті вони вкотре намагалися уникнути обіймів, а містер Рашворт був зі мною. Як на мене, погляд у нього був досить-таки дивний; та я постаралася все обернути на краще, прошепотіла йому: «У нас буде чудова Агата, у її манері стільки материнського, щось справді материнське і в голосі, й у виразі обличчя». Гарно я зметикувала, правда? Він аж просяяв. Ну, а тепер — мій монолог.

Вона почала, і Фанні приєдналася до неї з тією скромністю, на яку було розраховане попередження, що вона представляє Едмунда; але і зовнішність її, і голос були такі жіночні, що вона навряд чи могла переконливо зображати чоловіка. Однак з таким Анхельтом міс Кроуфорд почувалася сміливіше; і вони вже подолали половину сцени, коли їх перервав стук у двері, і Едмунд, з'явившись наступної миті, поклав край репетиції.

Подив, розуміння і задоволення — ось почуття, які викликала в усіх трьох ця несподівана зустріч; і оскільки Едмунд прийшов сюди в тій же справі, що й міс Кроуфорд, їх розуміння й задоволення виявилися не просто миттєвими почуттями. Він також мав із собою книгу і шукав Фанні, щоб просити її порепетирувати з ним і допомогти йому підготуватися до вечора, і не знав, що міс Кроуфорд уже в домі; але ж як вони пожвавилися, спіткавши одне одного у прагненні до однієї мети, і як високо оцінили доброту та послужливість Фанні!

Утім, вона не могла відповісти їм з такою ж теплотою, її радість потьмарилася в їхньому палкому сяянні, вона надто добре відчувала, що їм стає до неї байдуже, і не могла втішитися тим, що кожен потребував її допомоги. Тепер вони мали репетирувати разом. Це запропонував Едмунд — і наполегливо вмовляв їх, поки юна леді, і спершу не дуже схильна відмовлятися, уже не могла чинити