Читати книгу - "Мартін Іден"

для Джо. Вона відбирала в них заощаджені важкою працею хвилини. Над нею гибіли цілісінький день. О сьомій вечора перервали цю роботу, щоб пропустити готельну білизну через качальню. А з десятої, коли пожильці готелю полягали спати, вони знов узялися до тонкої білизни і, обливаючись потом, поралися коло неї до півночі, до першої години, до другої… О пів на третю нарешті скінчили.

У суботу вранці знов мали справу з тонкою білизною і ще всякою всячиною, але о третій годині тижневу працю було закінчено.

— Певно, після цього ти вже не поїдеш велосипедом за сімдесят миль до Окленда? — запитав Джо, коли вони сіли на східцях покурити.

— Та ні, доведеться.

— І чого це — до дівчини?

— Ні, книжки треба в бібліотеці обміняти. А велосипедом — це заощадить два з половиною долари на залізничному квитку.

— А чого не переслати їх поштою? Півтора долара туди й назад.

Мартін подумав.

— І завтра відпочити, — переконував Джо. — Тобі це треба. Мені теж. Я зовсім знесилився.

Воно й правда. Невтомний у праці, Джо, не знаючи відпочинку, цілий тиждень виборював кожну хвилину й секунду, долав усі перешкоди, він — джерело незламної енергії, людина-мотор не знати якої сили, сущий демон праці, — тепер, закінчивши трудовий тиждень, був знеможений украй. Він був млявий і похмурий, гарне обличчя змарніло. Джо курив, і голос у нього став якийсь байдужий і монотонний. Де й подівся увесь життєвий запал, навіть відпочинок не тішив Джо.

— А з понеділка знов усе спочатку, — сумно мовив він. — І нащо це воно? Часом шкодую, що я не волоцюга. Живуть же вони якось і не працюють. Ех! Випив би зараз кухоль пива, тільки нема сил тягтися на село! Сиди вже ти на місці, а книжки надішли поштою. Треба зовсім очманіти, щоб кудись їхати.

— Але що я тут цілий день робитиму? — спитав Мартін.

— Відпочиватимеш. Ти й сам не знаєш, як стомився. Я в неділю буваю такий розбитий, що не можу й газети переглянути. Колись я хворів на тиф. Пролежав у лікарні два з половиною місяці і нічогісінько не робив. Ото була розкіш! Розкіш! — мрійно повторив він трохи згодом.

Поки Мартін мився у лазні, його старший товариш десь зник. Певно, подався на село по пиво, вирішив Мартін, але йти за півмилі шукати його не хотів, це була б занадто утомлива подорож. Не роззуваючись, він ліг на ліжко і спробував зібратися з думками. До книжки і не доторкнувся. Був надміру втомлений, щоб спати, і лежав без жодної думки, в якійсь напівдрімоті аж до вечері. Джо не з'явився, і, коли садівник зауважив, що той, певно, вріс у землю біля прилавка, Мартін зрозумів, що це значить. Повечерявши, одразу ж ліг спати, і вранці йому здавалося, що він цілком відпочив. Джо все ще не було. Розгорнувши газету, Мартін ліг у холодку під деревом. Ранок проминув непомітно. Мартін не спав, ніхто його не турбував, однак газети він так і не переглянув. Після обіду знов узявся читати її, але дуже скоро його зморив сон.

Так минула неділя. У понеділок вранці Мартін уже гарував, сортуючи білизну, а Джо, туго обмотавши голову рушником, стогнучи і лаючись, пускав пральну машину й розводив рідке мило.

— Нічого не можу вдіяти, — пояснював він. — Як настає субота, так і напиваюсь.

Минув ще один тиждень безперестанної праці, що затягалася щодня до пізньої ночі, а в суботу кінчалась о третій годині дня. Джо, без будь-якої радості зустрівши довгожданий відпочинок, знову подався на село шукати забуття. А в Мартіна ця неділя промайнула так само, як і перша. Він спав у холодку під деревом, марно силкуючись прочитати газету, по кілька годин лежав горілиць, нічого не роблячи, ні про що не думаючи. Він був надто знесилений, щоб думати, але й відчував до себе огиду, ніби вчинив щось ганебне і брудне. Все, що було в ньому високого, зникло, честолюбність притупіла, і він був занадто виснажений, щоб відчувати її уколи. Він був мертвий. Душа його була мертва. Він став просто худобиною, робочою худобиною. Він уже не бачив краси в сонячному сяйві, що сіялося крізь зелене листя, і блакитне склепіння неба вже не вабило його космічним безміром і незбагненними таємницями, що чекали розгадки. Життя було нестерпно важке, безглузде й гидке. Дзеркало його уяви запнула чорна завіса, і знеможена уява лежала в темній кімнаті, куди не сягало проміння сонця. Мартін уже заздрив Джо, який щосуботи напивався в шинку і у п'яному запамороченні забував про понеділок і новий тиждень тяжкої праці.

Минув третій тиждень, і Мартін уже відчував огиду й до самого себе, і до життя. Він був пригнічений думкою про свою нікчемність. Редактори, відкидаючи його рукописи, мали на те підстави. Тепер він це ясно зрозумів і сміявся з себе та з своїх мрій. Рут повернула йому поштою «Пісні моря». Він байдуже прочитав її листа. Вона, видно, силкувалась, як могла, висловити своє захоплення його віршами. Але прикидатися не вміла і не змогла приховати правду. Вірші їй не сподобались, і в кожному вимушеному рядку її листа Мартін вичитував це. Вона, звісно, мала слушність. Мартін упевнився в цьому, знов перечитавши свої вірші. Тепер він не бачив у них краси і ніяк не міг збагнути, що мав на думці, коли писав їх. Сміливі звороти здавалися йому смішними, оригінальні вислови — потворними, і все загалом було безглузде й неправдоподібне. Він охоче тут би таки й спалив «Пісні моря», якби вистачило енергії піти у машинний відділ і кинути їх у піч. Усі свої сили він витрачав на прання чужої білизни, а на власні справи нічого не лишалося.

Він поклав собі в неділю взятися за розум і відповісти Рут на її лист. Але в суботу, коли він після роботи вимився, його зненацька охопило непереможне бажання забутися. «Піду подивлюся на Джо», — сказав він подумки і одразу ж відчув, що сам себе дурить. Проте не мав сили задумуватись над своєю нещирістю, а хоч би й мав — він не став би ловити себе на брехні, бо хотів забутися. Немов прогулюючись, повагом рушив до села, але, підходячи до шинку, мимоволі прискорив ходу.

— А я думав, що ти справді п'єш тільки водичку, — привітав його Джо.

Мартін не виправдувався, а замовив віскі і, наливши собі повну склянку, передав пляшку Джо.

— Тільки не чухайся, — сказав він гостро.

Але Джо не квапився, тож Мартін, не чекаючи його, вихилив склянку і знову налив.