Читати книгу - "Бог ніколи не моргає"

з перлин. Журнальний столик у вітальні мама перетворила на маленький вівтар. Вона застелила його серветкою, а поряд зі своєю короною та переліком вдячностей поставила квіти. На робочому столі лежав щоденник. Усю сторінку з датою «15 серпня» — день її народження — займала одна фраза: «Покупки з Регіною». Я ледь не заплакала. Мені було соромно за те, що я хотіла все відмінити.

Тож ми поїхали. Мама повільно походжала між рядами і ретельно оглядала кожну блузку — від коміра до самого низу. Спершу я дуже нетерпеливилась. Чому ми так довго не можемо вибрати підхожого одягу? Аж тут до мене дійшло — мама поїхала не заради покупок, а для того, щоб побути зі мною. Я сповільнила темп. Ми разом пообідали, а тоді я відвезла її до ще двох торговельних центрів. В останній крамниці мама знайшла цілу купу одягу, який був їй до вподоби. Я купила все, що підійшло за розміром.

Перед тим як поїхати додому, я хотіла пригостити маму десертом. Це все ж таки її день народження. Ми сиділи надворі, на сонці, і ложечками їли морозиво. Перехожим ми здавалися найкращими подругами — мамою і дочкою, які теревенять і весело сміються. Була п’ята вечора. Ми цілий день провели разом, тільки мама і я. Таке було вперше в моєму житті.

По дорозі додому вона зізналася, що її день народження батьки ніколи не святкували. Найпам’ятнішим святом було її шістнадцятиліття — тоді її друзі дізналися, що в неї день народження. Мама подякувала мені за покупки, обід і десерт. Вона була більше схожа на дівчинку, ніж на сімдесятип’ятирічну жінку, коли сказала мені: «Це найкращий день народження в моєму житті».

Урок 46. За будь-якого самопочуття вставайте, добре вдягайтесь і йдіть назустріч життю

Чи не щомісяця в мене трапляються дні, коли я грузну у своїй внутрішній трясовині. Раніше я винуватила в цьому гормони і ПМС. Коли мені стукнуло п’ятдесят, лишилося звинувачувати брак гормонів. Але чоловіки теж грузнуть, отже, такий стан трапляється в усіх людей.

Джеймс Тейлор, один із моїх улюблених співаків, має пісню під назвою «Є щось таке в її рухах». Мені близькі слова цієї пісні, адже іноді, буває, те, на що ми спиралися, більше не може нам допомогти, і тоді нас манять місця, у які нам краще не потрапляти.

Але в таких місцях бували всі. У кожного є власна трясовина, що затягує нас на дно. Лише рідні й друзі можуть витягти з болота і нагадати про все хороше, що було в нашому житті і ще неодмінно буде.

У мене є чоловік, дочка і декілька друзів, які зазвичай витягають мене. Але все ж не завжди. У дуже важкі дні мені нелегко простягти до них руку і показати, що я тону.

Пережити такі дні мені допомагають молитви. Я повторюю найпростішу молитву, яка допомагає просто піднятися з ліжка. Інколи вистачає однієї молитви «Богородице Діво, радуйся», а інколи доводиться намолити цілу вервицю. Я перебираю в голові всю свою духовну артилерію і читаю «Отче наш» або молитву про душевний спокій. Беру Біблію, яка завжди лежить на тумбочці біля ліжка і ніби навмисне відкривається на сторінці з Євангелія від Йоана, що починається словами: «Нехай серце вам не тривожиться». А ще завжди допомагає одна молитва Томаса Мертона. У ній він від самого початку зізнається Богові, що загубився, не бачить шляху перед собою і не знає, куди йде. Мені це теж знайоме.

Коли і це не допомагає, я перебираю Книгу Псалмів, різноманітні підбадьорливі сентенції та книги з медитації — використовую весь арсенал засобів, доки не вдасться заспокоїтись. Якщо мені бракує сили, енергії чи волі вчепитися за Бога, я прошу, щоб Він вчепився за мене. Я не просто прошу, я кажу Йому: «Боже, настав один із тих днів. Тягар лежить на Тобі, тож тримайся за мене».

Колись хтось сказав, що молитва — це більше, ніж слова. Це ніби стійка, у яку ви стаєте, положення, яке займаєте. Ви всім тілом навалюєтеся на двері, щоб демони не змогли потрапити досередини, і не зрушуєте з місця доти, доки вони не зникнуть.

За роки я виробила простий план дій у разі виникнення надзвичайних ситуацій, коли на мене насувається ураган у вигляді поганих днів. У мене є «екстрений перелік» людей, які можуть мене врятувати. Це не якісь там всезнайки, що скажуть не перейматись і порадять двадцять способів, як відволіктись, а ті люди, котрі в курсі, яке мені подобається морозиво, шоколад, музика чи фільм. Люди, які завжди підставлять плече.

Остерігайтеся підлих людей, особливо на роботі. І не чіпайте боса-горилу. Тримайтеся далі від клітки.

У такі дні старайтеся не робити того, що може зачекати до завтра. Скасуйте всі ненагальні справи. Не приймайте важливих рішень, які стосуються вашого шлюбу, кар’єри, дієти чи самооцінки, адже ви перебуваєте під впливом поганого дня. Не намагайтеся нічого аналізувати, краще взагалі ні про що серйозне не думайте. У такі дні це навіть небезпечно. Не варто робити з мухи слона. Це не кінець світу. Це лише тимчасова турбулентність. Літак у порядку, з пілотом теж усе гаразд. Ви сидите на правильному місці свого життя. Просто ви потрапили у смугу бурхливого повітря. Почекайте. Це мине.

Визнаю, в такі похмурі дні дуже хочеться не піти на роботу і цілий день присвятити заспокоєнню розуму. Натомість я дозволяю собі знизити планку на наступні двадцять чотири години. Я дію за порадою свого друга Дона — встаю, одягаюсь і йду. Виділяю найважливіше в житті і зосереджуюся на цьому.

Устаньте й зустріньте день на своїх двох, замість того щоб лежачи поступитися йому.

Одягніться — з голови до п’ят. Це дає надію. Напевне, саме тому навіть у найбідніших країнах жінки прикрашають себе строкатими хустками, різнобарвним намистом і блискучими мушлями.

Ідіть, бо життя — це і є рух. Цього дня йдіть як є. Ми робимо все, що в наших силах, щоб досягти успіху, але день на день не випадає. Можливо, сьогодні й кепський день, та якщо я все одно прийду, то зроблю все можливе, щоб він став кращим.

Цього цілком досить, щоб перемогти на олімпіаді життя. Ви встали — ось вам і бронзова медаль. Одяглись — отримали срібну. А якщо ще й прийшли, то, безперечно, заслуговуєте на золото.

Якщо вам до снаги зробити ці три кроки, то для вас немає нічого неможливого. У деякі найгірші дні мені вдавалося написати свої найкращі роботи і бути чудовою матір’ю та коханою.

Дон, який поділився зі мною цим девізом, — один із найщасливіших людей, яких я будь-коли зустрічала, і водночас у нього чи не найважче життя серед усіх, кого я знаю. Він вітається