Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

Чон До був уже не настільки мускулястий, як в армії, але все одно міцний, і він відчував, як дивляться на нього жінки.

- Ні, - відповів він. - Тільки шви. Сверблять страшенно.

- Це ми миттю, - запевнила вона. - Чи можу я спитати, що з вами сталося?

- Там така історія, що я б краще не розповідав, - сказав Чон До. - Але це акула.

- Madre de Dios![24] - вигукнула Пілар.

Ванда стояла поряд із дружиною сенатора. Вона тримала розкритою білу аптечку завбільшки з валізку-дипломат.

- Ви маєте на увазі отих, що з плавцями, які в океані водяться? - спитала Ванда.

- Я втратив багато крові, - продовжив Чон До.

Жінки просто мовчки дивилися на нього.

- Моєму товаришеві не так пощастило, - додав він.

- Розумію, - кивнула дружина сенатора. - Глибоко вдихніть.

Чон До вдихнув.

- Зовсім глибоко, - попросила вона. - Підійміть плечі.

Він вдихнув якомога глибше. Було боляче.

Побачивши вираз його обличчя, дружина сенатора кивнула:

- Одинадцяте ребро. Ще не зрослося. Серйозно, вам потрібен повний огляд, зараз маєте таку можливість.

Чи вона принюхалася до його дихання? Чон До відчував, що ця жінка помітила ще дещо, але вголос не сказала.

- Ні, пані, - відмовився він.

Ванда знайшла пінцет і маленькі манікюрні ножиці з гострими кінцями.

У Чона До було всього дев’ять рваних ран, усі зашиті, і дружина сенатора почала з найдовшого шва, понад верхнім кінцем біцепса.

Пілар показала на його груди:

- Хто це?

Чон До опустив очі. Не знав, що сказати. Урешті-решт промовив:

- Моя дружина.

- Дуже гарна, - сказала Пілар.

- Вона красуня, - погодилася Ванда. - І чудове татуювання. Можна, я сфотографую?

Чон До фотографували тільки раз у житті - ота стара японка з фотоапаратом на дерев’яному штативі, і він так і не побачив, що в неї вийшло. Але це його заворожило, певне, вона це помітила. Але Чон не знав, як відмовити.

- Чудово! - вигукнула Ванда й маленьким фотоапаратиком зняла зображення на його грудях, потім його поранену руку, нарешті, підняла об’єктив до його обличчя, і спалах ударив йому в очі.

Пілар поцікавилася:

- Вона теж перекладачка?

- Моя дружина - актриса, - відповів Чон До.

- Як її звати? - спитала Ванда.

- Її? - перепитав Чон До. - Її звати Сан Мун.

Ім’я було красиве, і він відчув, як його приємно вимовити, сказати його цим жінкам - ім’я його дружини Сан Мун .

- Що це таке?! - здивувалася дружина сенатора. Вона тримала витягнутий зі шва матеріал - десь світлий, десь жовтуватий, десь іржавого кольору.

- Волосінь, - пояснив Чон До.

- Гадаю, коли б вас заразили правцем, то це б уже проявилося… - мовила вона. - У медінституті нас завжди вчили ніколи не використовувати мононитку, уже геть не пам’ятаю чому.

- А що ви їй привезете? - спитала Ванда. - Як сувенір із Техасу?

Чон До похитав головою:

- А що б ви запропонували?

Дружина сенатора розгублено спитала:

- А яка вона?

- Любить народний одяг. Мені дуже подобається її жовта сукня. Вона збирає волосся на потилиці, щоб було видно золоті сережки. Любить співати караоке. Кіно любить.

- Ні, - уточнила Ванда. - Яка вона, що за людина?

Чон До на мить замислився.

- Їй потрібно багато уваги, - мовив він і поміркував, що сказати далі. - Вона не вільна у своєму коханні. Її батько боявся, що чоловіки негідно скористаються її красою, що вона їх приваблюватиме не так, як годиться, і, коли їй виповнилося шістнадцять, він улаштував її працювати на рибоконсервний завод, де люди з Пхеньяна не могли б її знайти. Цей досвід сформував її як людину, змусив боротися за бажане. Але вона все ж натрапила на чоловіка, якому змушена підкорятися. Кажуть, він може бути просто сволотою. І в державі вона не вільна. Не може сама обирати собі роль у кіно. Крім караоке, вона може співати тільки ті пісні, які їй скажуть. Мабуть, річ саме в цьому, бо попри свій успіх, попри те, що вона зірка, що вона красуня й мати двох дітей, Сан Мун - печальна жінка. Вона невимовно самотня. Цілими днями грає на каяґемі, і музика в неї самотня й сумна.

Запала мовчанка, і Чон До відчув, як уважно дивляться на нього всі три жінки.

- Ви - зовсім не сволота, - зауважила Ванда. - Я знаю, як такі виглядають.

Дружина сенатора відволіклася від швів і щиро, без тіні хитрощів, подивилася в очі Чона До. Поглянула на татуювання в нього на грудях. І спитала:

- Можна мені як-небудь із нею поговорити? Я відчуваю, що, коли б поговорила з нею, змогла б чим-небудь допомогти.

На столі лежав телефон, де слухавка крученим шнуром з’єднувалася з базою.

- Зможете зв’язатися з нею? - спитала вона.

- У нас мало телефонів… - сказав Чон До.

Пілар відкрила свій мобільний телефон:

- У мене є міжнародні хвилини.

Ванда зупинила її:

- Навряд чи з Північною Кореєю можна так просто зв’язатися.

Дружина сенатора кивнула й мовчки закінчила знімати шви. Потім знову полила рану перекисом і зняла рукавички.

Чон До вдягнув сорочку водія, яку не знімав два дні. Рука здавалася такою самою розпухлою й болючою, як у день укусу. А краватку він тримав у руці, поки дружина сенатора застібала ґудзики, міцними й управними пальцями заганяючи кожен на місце.

- Сенатор був космонавтом? - спитав він її.

- Він пройшов навчання, - сказала дружина сенатора. - Але в космос його не відправляли.

- Ви знаєте про супутник? - спитав Чон До. - Про той, який ходить по орбіті з людьми з різних країн на борту?

- Космічна станція? - уточнила Ванда.

- Так, - кивнув Чон До. - Певне, це вона. Скажіть, вона збудована заради миру й братерства?

Жінки перезирнулися.

- Так, - запевнила дружина сенатора. - Певно, що так.

Дружина сенатора порилася в шухлядах і витягла кілька упаковок антибіотиків. Два блискучі листки з таблетками вона поклала в кишеню Чона До.

- Це на потім, якщо захворієте. Пити, якщо буде лихоманка. Ви можете відрізнити бактеріальну інфекцію від вірусної?

Чон До кивнув.

- Ні, - сказала Ванда сенаторовій дружині. - Гадаю, він не зможе.

Дружина сенатора пояснила:

- Якщо у вас лихоманка і в горлі й носі зелений чи бурий слиз - пийте тричі на день, доки не минеться. - Вона витягла з фольги першу капсулу й дала йому. - Почнемо зараз цикл, про всяк випадок.

Ванда налила в склянку