Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

Чон До наче знову відчув запах того м’яса. Він відклав ребро й відвернувся

- Що? - спитала Ванда. - Що в тому холодильнику?

Це в якомусь розумінні ставало вирішальним моментом: доти всі хитрощі доктора Сона були просто жартами, але фокус із тигром був іншого ґатунку; щойно понюхавши, американці зрозуміють, що м’ясо підробне, що розігрується якась некрасива гра, - і все зміниться.

- Мені треба знати, - сказав Чон До, - ви серйозно говорили?

- Звичайно, - відповіла вона. - А про що ви?

Він узяв Ванду за руку. Написав на її долоні ім’я другого помічника.

- Я маю знати, чи йому вдалося, - пояснив Чон До. - Чи він виплив?

За допомогою телефона Ванда сфотографувала свою руку. Двома пальцями набрала повідомлення й натисла «Відправити».

- Спробую дізнатися! - пообіцяла вона.

Доктор Сон закінчив свої дифірамби красі сенаторової дружини, і міністр вручив їй холодильник.

- Від громадян Корейської Народно-Демократичної Республіки! - промовляв доктор Сон. - Свіже тигрове м’ясо, узяте зовсім недавно від величного звіра, вибраного на верхів’ях гори Пектусан. Ви навіть не можете собі уявити, яким білим було його хутро! Міністр бажає, щоб ми всі ним побенкетували сьогодні ввечері, так?

Міністр гордо кивнув.

Доктор Сон лукаво посміхнувся.

- І пам’ятайте, - звернувся він до сенаторової дружини, - хто їсть тигра, стає як тигр!

Усі, хто їв, завмерли, щоб побачити реакцію дружини сенатора, але вона нічого не сказала. Починало хмаритися, у повітрі запахло дощем, який, можливо, і не прийде. Сенатор узяв холодильник зі столу.

- Ану погляну, чи зможу я дати цьому раду, - діловито посміхнувся він. - Тигр - це скидається на чоловічу справу.

Дружина сенатора перемкнула увагу на собаку, що сидів поруч: вона поклала долоні на його вуха і щось лагідно сказала.

Схоже, церемонія дарування в доктора Сона дещо зім’ялася. Він не розумів, що пішло не так. Тоді підійшов до Чона До.

- Як тримаєшся, синку? - спитав доктор. - Рука сильно болить, я бачу, так?

Чон До разів зо два покрутив плечем.

- Так, але все буде добре, докторе Соне, упораюсь.

Доктор Сон, вочевидь, панікував:

- Ні, не треба, синку. Я знав, що цей час настане. Бажати медичної допомоги не шкодить мужності. - Він поглянув на Ванду. - У вас не знайдеться ножа чи ножиць?

Ванда подивилася на Чона До.

- Болить рука? - поцікавилася вона. Коли він кивнув, Ванда покликала дружину сенатора, і вперше Чон До уважно до неї придивився: худорлява жінка з сивим волоссям до плечей і блідими, перламутровими очима.

- Здається, наш друг поранений, - сказала Ванда.

У дружини сенатора доктор Сон спитав:

- Чи можна взяти трохи спирту й ніж? Нічого страшного. Просто треба зняти шви.

- Ви медик? - уточнила дружина сенатора.

- Ні, - відказав доктор Сон.

Вона звернулася до Чона До.

- Де вас поранено? - спитала вона. - Я раніше була лікаркою.

- Та нічого, - сказав доктор Сон. - Мабуть, треба було зняти шви до вильоту.

Вона уважно й сердито подивилася на доктора Сона. Її очі палали гнівом, доки той не відвів погляд. Дружина сенатора вийняла окуляри й наділа їх на кінчик носа.

- Покажіть, - звернулася вона до Чона До.

Він зняв піджак, відгорнув рукав сорочки. Дав сенаторовій дружині оглянути руку. Вона підняла голову, щоб скористатися лінзами. Отвори швів були червоні й запалені. Коли вона натиснула пальцем, з них виділилася рідина.

- Так, - мовила дружина сенатора. - Їх треба зняти. Ходімо, у мене на кухні хороше світло.

Невдовзі Чон До сидів без сорочки на кухні на кухонному столі, а навколо клопоталися дружина сенатора й Ванда. Кухня була яскраво-жовта, на стінах були сині шпалери в клітинку і з соняхами. На холодильник магнітами були причеплені фотографії дітей, а також групи молодих людей, де всі обіймали одне одного. На одному знімку стояв сенатор у скафандрі та з космічним шоломом під пахвою.

Дружина сенатора ретельно мила руки в раковині, де парувала вода. Те саме зробила й Ванда на випадок, якщо знадобиться її допомога. Жінка, яку Ванда назвала Пілар, прийшла на кухню з тим самим холодильником із тигром. Побачивши Чона До без сорочки, вона щось промовила по-іспанськи, а коли побачила рану, вигукнула ще інше іспанське слово.

Дружина сенатора мила руки до ліктів. Не підводячи очей, вона сказала:

- Чоне До, це Пілар, особлива помічниця нашої сім’ї.

- Я покоївка, - пояснила Пілар. - Джон Доу? Це так кажуть про людину, якої немає?

- Я Пак Чон До, - сказав він, а тоді вимовив повільно: - Чон До .

Пілар поглянула на холодильник, придивляючись, як хтось намагався стерти з нього червоний хрест:

- Мій племінник Менні водить машину, яка возить між лікарнями всілякі органи, очі… У нього точно такий холодильник.

Дружина сенатора вдягла гумові рукавички.

- Власне, - зауважила вона, - я б не сказала, що Джон Доу - це той, кого немає. Це радше коли йдеться про людину, але не особу.

Ванда дмухнула у свої гумові рукавички:

- Джон Доу - це особа, - промовила вона й поглянула на пацієнта. - Тільки цю особу ще треба встановити.

Дружина сенатора полила руку Чона До перекисом водню, злегка втираючи його в рани.

- Це послабить шов, - пояснила вона.

Якусь мить було чути тільки шипіння білої піни на руці. Вона й не те що боліла - було таке відчуття, що по ній, зовні і всередині, бігали мурахи.

Ванда спитала:

- Нічого, що вас лікує жінка?

Чон До кивнув.

- Більшість лікарів у Кореї - жінки, - відповів він. - Хоча я такої ані разу не бачив.

- Лікарку не бачили? - перепитала Ванда.

- Чи взагалі лікарів? - уточнила дружина сенатора.

- Узагалі, - сказав Чон До.

- Навіть в армії, на медкомісії? - спитала дружина сенатора.

- Та, мабуть, я не хворів ніколи, - виправдовувався Чон До.

- Хто вас зашив?

- Друг, - відповів Чон До.

- Друг?

- Колега.

Поки рана пінилася, дружина сенатора підняла його руки, розвела їх у боки, потім виставила вперед; її очі рухалися невидимими лініями тіла. Чон До стежив, як вона помічає опіки на нижній частині рук - сліди свічки, больове тренування. Торкнулася пучками пальців країв шрамів.

- Погане місце для опіку, - відзначила вона. - Тут шкіра дуже чутлива.

Жінка провела рукою по його грудях до ключиці:

- Кісткова мозоль. Тут свіжий перелом ключиці.

Вона взяла його за руку так, немов збиралася її поцілувати, але насправді вона вивчала, як розташовані кістки його пальців.

- Може, я