Читати книгу - "2001: Космічна одіссея"

Ще залишалося питання щодо повітря, він не знав, чи ця кімната у вакуумі чи, може, наповнена отруєними газами. Боумену спало на думку, що нелогічно тягнути його через усі ті труднощі, щоб згубити отруйними газами в цій кімнаті, але він не був налаштований безглуздо ризикувати. У будь-якому разі, роки тренувань виробили в ньому звичку обережно ставитися до небезпеки забруднень, астронавт старався уникати потенційно небезпечних середовищ і заходити туди лише тоді, коли альтернативного шляху немає. Це місце мало вигляд готелю десь у Сполучених Штатах. Утім, це не змінює факту, що в реальності він має бути за сотні світлових років від Сонячної системи.

Він закрив шолом скафандра, загерметизував себе й штовхнув люк космічної капсули на вихід.

Після короткого шипіння вирівнювання тиску Боумен ступив до кімнати.

Наскільки можна судити, він перебував у нормальному гравітаційному полі. Боумен підвів одну руку, потім дав їй упасти. Вона вдарилася йому в бік менше, ніж за секунду.

Це зробило все навколо вдвічі більш нереальним. Боумен стояв у скафандрі перед транспортним засобом, який міг нормально функціонувати лише за відсутності гравітації. Він більше не міг покладатися на свої нормальні рефлекси астронавта. Тому перед тим, як зробити якийсь рух, мусив двічі подумати.

Як людина в трансі, він повільно вийшов із порожньої, не заставленої меблями половини кімнати до апартаментів. Вони не зникли, коли Боумен наблизився, як він майже сподівався, але стали ще реальнішими і, вочевидь, цілком щільними.

Боумен зупинився біля столика для чаювання. На ньому стояв звичайний відеофон у комплекті з телефонним довідником. Астронавт нахилився й натиснув виклик незграбними руками в рукавичках.

Він бачив такий екран тисячі разів, на ньому було написано «Вашингтон, штат Колумбія».

Потім Боумен придивився уважніше і вперше помітив доказ того, що хоч це все цілком могло бути реальним, він не на Землі.

На екрані читалося лише слово Вашингтон, решта напису була змазана, немов скопійована з газетної світлини. Він розкривав телефонну книгу навмання на різних сторінках. Усі сторінки були чисті, зроблені з матеріалу, який точно не був папером, хоч дуже його нагадував.

Боумен підняв телефонну слухавку й притис її до пластикового шолома. Якщо піде звук набору номера, він почує це крізь провідний матеріал. Утім, як астронавт і очікував, у слухавці панувала тиша.

Тож усе навколо омана, нехай і дуже дбайливо виконана. Але ця обстановка явно не призначалася, щоб обдурити гостя, а, радше, як він сподівався, щоб заспокоїти. Утішна думка, але Боумен не хотів знімати свій костюм, поки не розвідає все навколо.

Усі меблі видавалися справжніми й досить міцними. Спробував сісти на крісла — і вони витримували його вагу. Проте шухляди письмового столу не відсувалися, то був просто макет.

Книжки й часописи були несправжні, як і телефонний довідник, читалися лише назви. Бібліотеку тут дібрали на диво розмаїту: кілька паскудних бестселерів, кілька сенсаційних робіт науково-популярного жанру, добре розрекламовані автобіографії… Усе видано приблизно три роки тому й не дуже високого інтелектуального рівня. Та це не мало значення: читати їх усе одно не доведеться, книги навіть не можна взяти з полиць.

У кімнаті було ще двоє дверей, Боумен спробував їх відчинити, і вони легко піддалися. Перші двері привели його в маленьку комфортабельну спальню, обладнану ліжком, бюрком, двома кріслами, вмикачами світла, які працювали насправді, і шафою для одягу. Астронавт відчинив дверцята й побачив чотири костюми, халат, дюжину білих сорочок, кілька наборів спідньої білизни. Усе акуратно розвішане.

Чоловік узяв один із костюмів і пильно його роздивився. Наскільки він відчував, торкаючись тканини руками в рукавичках, костюм зроблено з матеріалу, схожого радше на хутро, ніж на вовну. До того ж костюм безнадійно вийшов із моди, на Землі вже чотири роки не носили однобортних піджаків.

Біля спальні розташовувалася вбиральня, обладнана всім потрібним, сантехніка працювала нормально, жодних макетів. Після вбиральні Боумен вийшов на кухоньку з електроплитою, холодильником, шафками, посудом, столовими приборами, раковиною, столом і стільцями. Астронавт почав усе це досліджувати не лише з цікавості, адже раптом він відчув, наскільки зголоднів.

Насамперед Боумен відчинив холодильник, з якого на нього війнуло потоком холодного повітря. Полиці ломилися від пакунків та банок, усі вони здавалися знайомими на відстані, хоч, якщо придивитися, фірмові налички були розмиті й нечитабельні. Упадав у вічі брак яєць, молока, вершкового масла, м’яса, фруктів чи іншої необробленої якимось чином їжі, Боумена тут вирішили годувати лише харчами з пакетів.

Астронавт схопив картонну коробку зі знайомими пластівцями для сніданку, гадаючи, що насправді зайве тримати такі харчі в холодильнику. Піднявши пакунок, він упевнився, який той важкий, отож там, очевидно, аж ніяк не пластівці.

Він розкрив горішній край коробки й заглянув усередину. Там виявилася злегка волога синя речовина, що за вагою й текстурою нагадувала хлібний пудинг. Попри свій недоречний колір, вона мала дуже навіть апетитний вигляд.

«Та це ж просто смішно», — подумав про себе Боумен. Напевно, за ним спостерігають, і посеред готельної кімнати він виглядає в скафандрі як справжній ідіот. Якщо це тест на розумові здібності, то він його вже провалив. Без подальших сумнівів він пройшов назад у спальню і взявся розстібати пряжку свого шолома. Коли пряжка піддалася, астронавт підняв шолом на кілька міліметрів і зробив обережний вдих. Судячи з усього, повітря в кімнаті було цілком нормальне.

Боумен поклав шолом на ліжко й почав із полегкістю, хоч і дещо напружено, звільнятися від скафандра. Закінчивши, він потягнувся, кілька разів глибоко вдихнув й обережно повісив скафандр до шафи поміж інших, більш традиційних предметів гардероба. Він мав там украй недоречний вигляд, але майже патологічна охайність, якою Боумен відрізнявся від більшості астронавтів, не дозволяла йому кинути свій риштунок будь-де.

Потім він швидко повернувся на кухню й почав досліджувати вміст коробки з-під пластівців.

Синій хлібний пудинг мав слабкий пряний запах, щось на кшталт макаронів.

Боумен зважив його в руці, потім відламав шматочок й обережно понюхав. Хоч він і був абсолютно впевнений, що ніхто тут не має на меті його отруїти, завжди є ймовірність помилок, особливо в такій складній науці, як біохімія.

Боумен відкусив трішечки, прожував і ковтнув, їжа була чудова, хоч смак мала невловимий, майже невідчутний. Заплющивши очі, він міг уявити, що їсть м’ясо чи хліб із цільного зерна або навіть сухофрукти. Якщо не виникнуть несподівані наслідки, боятися голодування немає