Читати книгу - "Книга кладовища"

Рукою в рукавичці він витягнув з кишені пістолет і націлився на Овенса.

— Варто було самому це зробити тринадцять років тому. Нікому не можна довіряти. Всі важливі справи треба робити власноруч.

З брами гулів вихопився порив пустельного вітру, гарячого і сухого, зі жменею піску. Ніх сказав:

— Там унизу — пустеля. Якщо шукати воду, якусь можна знайти. Якщо добряче пошукати, знайдеться і їжа, от лише нічних кощавців дратувати не треба. Гульхайм краще оминати, гулі можуть стерти вашу пам'ять і перетворити на одного з них, або зачекати, поки ви добряче розкладетеся, і зжеруть. Так чи так, без них краще.

Дуло пістолета не ворухнулось. Пан Денді поцікавився:

— Навіщо ти мені все це розповідаєш?

Ніх вказав кудись убік:

— Через них.

І в цю мить пан Денді відвів погляд від хлопця, на якусь мить, але цього було досить, щоб Ніх зникнув. Коли чоловік знову подивився на понівечену статую, Овенса поруч уже не було. З глибин брами долинув крик, схожий на самотні волання нічного птаха.

Пан Денді озирнувся, на його лобі зібралися глибокі зморшки, а кожен рух просто кричав про невпевненість і лють. Він прогарчав:

— Де ти? Чорт тебе забирай! Де ти подівся?

Йому здалося, що він почув голос:

— Брами гулів, якщо відчиняються, мають зачинитися знов. Їх не можна лишати відчиненими, вони самі жадають зачинитися.

Віко могили здригнулось і затряслося. Багато років тому пан Денді пережив землетрус у Бангладеші. І це було схоже — земля задвигтіла, і пан Денді упав, упав би в темряву, але схопився за похилений надгробок, обхопив його обома руками й повис на ньому. Він і гадки не мав, що там унизу, і не мав жодного бажання дізнаватися.

Земля знову здригнулася, і чоловік відчув, як надгробок почав сповзати під його вагою.

Він підвів очі й побачив хлопчика, який з цікавістю дивився на нього згори.

— Я збираюся відпустити браму, — сказав він. — Якщо ви й далі будете триматися за камінь, брама може зачинитись і розчавити вас, або поглинути й перетворити на частину себе. Не знаю точно, що станеться. Але я даю вам вибір, і він кращий, ніж ви запропонували моїй сім'ї.

Щось натужно зарипіло. Пан Денді зазирнув у сірі очі хлопця й вилаявся. А потім мовив:

— Тобі нізащо не втекти від нас. Ми — Джеки, Майстри-на-всі-руки. Ми всюди. Це ще не кінець.

— Для вас — кінець, — відповів Ніх. — Кінець вашого братерства й ваших ідей. Усе так, як прорік ваш єгипетський брат. Ви не вбили мене, хоч і були всюди. І тепер усьому кінець.

І хлопець усміхнувся:

— Це ж оцим і зайнятий Сайлас, правда? Ось куди він поїхав.

Вираз обличчя пана Денді й був відповіддю на підозри Овенса. Але він так і не дізнався, що міг би сказати на це чоловік, бо той відпустив надгробок і шубовснув у відкрите провалля брами гулів.

Ніх промовив:

— Be карадос.

І брама знову стала звичайною непримітною могилою.

Хтось смикав Овенса за рукав. На нього знизу дивився Фортінбрас Бартлбі:

— Ніх! Чоловік, що ходив біля каплиці! Він піднімається пагорбом.

Чоловік на ім'я Джек ішов, куди вів його ніс. Він відокремився від решти групи, не в останню чергу тому, що сморід одеколону Джека Денді забивав усі інші, тонші аромати.

Він не міг знайти хлопця по запаху, тільки не тут, бо той сам пахнув кладовищем. Але дівчинка, дівчинка пахла домом і мамою, краплинкою парфумів, які вона вранці нанесла на шию перед тим, як піти до школи. А ще вона пахла жертвою, спітнілою від страху, пахла, як здобич. І хоч би де вона була, рано чи пізно поруч із нею з'явиться хлопець.

Джек міцно стиснув руків'я ножа й пішов угору пагорбом. Він майже дістався вершини, коли відчув (і зрозумів — це передчуття правдиве), що Джек Денді й решта загинули. «Ну й добре, — подумав він, — вільне місце на вищих лавах зайвим не буде». Просування самого Джека в рядах Братерства уповільнилось і взагалі зупинилося після провалу з сім'єю Доріанів. Він втратив кредит довіри.

А тепер, зовсім скоро, все зміниться.

На вершині пагорба чоловік на ім'я Джек загубив запах дівчинки. Але знав, що вона десь неподалік. Він неспішно повернувся на кілька кроків назад і знову винюхав її парфуми біля невеличкого мавзолею з зачиненою металевою брамою. Він потягнув її, і та розчахнулася.

Усередині запах був ще сильніший. Він чув, що вона боїться. Одну за одною Джек стягнув труни з полиць, скидаючи їх гучно, щоб вони гриміли по підлозі, старе дерево кололося на друзки, а вміст гробів розлітався по підлозі. Але ні, в жодній труні дівчинки не було.

Де ж тоді?

Джек оглянув стіну. Без отворів. Він став навколішки, витягнув останню труну й помацав за нею. І знайшов діру…

— Скарлет, — покликав він, намагаючись пригадати, як називав її, будучи паном Фростом, але в ньому нічого не лишилося від тієї личини, тепер він був чоловіком на ім'я Джек і ніким більше.

А Скарлет, коли почула гуркіт домовин, потихеньку, лівою рукою тримаючись за стіну, правою підсвічуючи сходи ліхтариком, який давав світла лише на один крок уперед, пішла вниз. Вона спустилася сходами до кінця і, відчуваючи, як несамовито калатає серце, зачаїлася в залі.

Її все лякало: і милий пан Фрост з його друзями, і ця зала, і спогади про неї, і, якщо вже зізнатися чесно, дещо страхав її Ніх. Він більше не був тихим загадковим хлопчиком з її дитинства. Він став кимось іншим, кимось, не зовсім схожим на людину.

Скарлет розмірковувала про те, що ж зараз думає її мама. Мабуть, вона дзвінками обриває панові Фросту телефон, щоб дізнатися, коли ж донька повернеться додому. Дівчинка подумала, що коли вибереться з цієї халепи живою, то вже точно змусить матір придбати для неї мобільний телефон. Бо це просто якась дурня — вона єдина серед однолітків власного телефону не мала.

А ще вона думала, що хоче до мами.

Скарлет навіть не підозрювала, що людина може так нечутно пересуватися в темряві, але рука в рукавичці затулила їй рота, і голос, що лише віддалено нагадував голос пана Фроста, байдуже повідомив:

— Якщо ти утнеш щось — чи взагалі хоч щось зробиш, я переріжу тобі горлянку. Кивни, якщо зрозуміла.

Дівчинка кивнула.

Ніх побачив розгардіяш у мавзолеї Фробішера, розкидані труни і їхній вміст, розпорошений у проході. Тут же були й численні Фробішери, Фробишери, кілька Петтіферів —