Читати книгу - "Покора"

– Еге ж, – зізнався він, хоча я ніяк не висловив своїх думок, – я втратив цноту. Дивна річ: раніше ніколи про це не думав, а виявилося, що це доволі приємно! До речі, радий вас знову бачити. Як ваші справи?

– Хочете сказати, що одружилися? – зажадав пояснень я.

– Авжеж, одружився! Насправді дуже дивні відчуття – це ж лише плоть, хіба ні? – проте почуваюся значно краще. А як ваші справи?

Він міг заявити, що став наркоманом чи фігуристом – мало що в його поведінці могло б мене здивувати; проте ця новина шокувала мене, тож я белькотів, не відводячи очей від планки Ордену Почесного легіону, що прикрашав гидотний піджак кольору нафти: «Одружилися? На жінці?» Я гадав, що він і у шістдесят років був незайманим, – і це цілком могло бути правдою.

– Так, на жінці, знайшлась одна й для мене, – підтвердив Луазлер, поважно схиливши голову. – Студентка другого курсу.

Я онімів, а Луазлера підхопив інший колега – так само дивакуватий, але, принаймні, охайний старий, здається, фахівець із літератури сімнадцятого століття та бурлеску, автор праці про Скаррона. Трохи пізніше я помітив Редіже в центрі однієї з груп з іншого краю галереї. Останнім часом, поринувши у передмову, я нечасто згадував про нього, а він явно був радий бачити мене і тепло привітався. Що ж, тепер його слід називати «пане міністр», – пожартував я.

– І як вам у ролі політика? Це справді так складно, як кажуть? – вже серйозніше поцікавився я.

– Так, дуже складно. Це не перебільшення. Я звик до боротьби за владу в рамках університету, проте це вище навіть моїх сил! Словом, Бен Аббес – справді надзвичайна особистість, і я щасливий, що маю нагоду з ним працювати.

Тієї миті я згадав Таннера, вечір, проведений у будинку в департаменті Лот, та порівняння з імператором Августом; це зацікавило Редіже, і він замислився. Перемовини з Ліваном і Єгиптом тривають успішно, – повідомив він, – і вже зроблено перші кроки в бік Лівії та Сирії, де Бен Аббес застосував особисті контакти з місцевими Братами-мусульманами. До речі, – вів далі Редіже, – президент намагається в межах принаймні одного покоління і самим лише дипломатичним шляхом повернути те, що Римська імперія завойовувала століттями, додавши до цього (без жодного пострілу!) розлогі території Північної Європи аж до Естонії, Скандинавії та Ірландії. До того ж, Бен Аббес мав нюх на символи і вже готував проект директиви щодо перенесення місцезнаходження Єврокомісії до Риму, а Європарламенту – до Атен.

– Творці імперій народжуються нечасто, – замислено додав Редіже. – Складно тримати вкупі народи, розділені релігіями та мовами, вмовити їх прийняти спільний політичний проект. У недалекому минулому, крім Римської, я згадав би хіба Оттоманську імперію. Без сумніву, всі необхідні чесноти були в Наполеона – особливо вражає те, як він розв’язав ізраїльське питання, та й під час Єгипетського походу він продемонстрував здатність бути в згоді з ісламом. Щодо Бен Аббеса… Хтозна, можливо, його зроблено з того ж тіста…

Я охоче підтвердив, похитавши головою: хоча згадка про Оттоманську імперію мені мало що сказала, все ж мені було добре в легкій, невагомій атмосфері галантної розмови освічених людей. Ясна річ, невдовзі ми згадали і про мою передмову; нелегко було відриватися від дослідження Гюїсманса, яке роками більшою або меншою мірою заповнювало моє життя; зрештою, іншої мети я ніколи й не мав, – майже меланхолійно подумав я, вирішивши не переказувати цієї думки співрозмовникові; гадка була надто зверхня, а проте справедлива. Редіже слухав мене з цікавістю, явно не нудьгував. Офіціант, що проходив мимо, наповнив наші келихи.

– А ще я прочитав вашу книжку, – докинув я.

– Справді?.. Добре, що у вас знайшовся час і на це. Чесно кажучи, я не звик до подібних популяризаторських вивертів. Сподіваюся, ви не заплуталися.

– О, вашу книжку написано просто майстерно! Хоча в мене виникли деякі запитання.

Ми ступили до віконної ніші – сховок смішний, еге ж, а проте, нам вистачило й цього, щоб віддалитися від потоку гостей, що походжали вздовж галереї. Неподалік бовваніли – залиті білим холодним світлом – колони та баня каплиці, зведеної Ришельє[66]; я згадав, що саме там зберігали череп кардинала.

– Ришельє теж був видатним державним діячем, – бовкнув я, не подумавши.

Проте Редіже відразу підхопив:

– Повністю з вами згоден: його праця на благо Франції не має собі рівних! Королі траплялися посередні – такі вже химерні закони генетики, – проте міністри в жодному разі не могли виявляти нездарність. А знаєте, що дивно? Живемо нібито в демократичному суспільстві – а контраст зберігся! Щойно я вихвалював Бен Аббеса, проте Бейру – це справжній кретин, неспроможний політик, придатний хіба для звабливої картинки на екрані! На щастя, влада – повністю в руках Бен Аббеса. Ви, певно, скажете, що я перебільшую, але тут я скористаюся прикладом Ришельє: адже, як і видатний кардинал, Бен Аббес збирається зробити величезну послугу французькій мові. Після прийняття до Євросоюзу арабських країн Франція значно набере у вазі. Ось побачите: рано чи пізно виникне проект директиви, згідно з якою французька й англійська використовуватимуться як дві робочі мови у європейських закладах. Проте, даруйте, що це ми все про політику… Здається, ви казали, що у вас виникли запитання?

– Що ж, – почав я після тривалої паузи, – дещо незручно про таке говорити, однак я прочитав розділ про полігамію і, бачте, не зміг уявити себе таким собі впевненим самцем. Увечері, побачивши Луазлера, я згадав про це відчуття. Чесно кажучи, професура…

– Тут я можу вам упевнено заявити: ви помиляєтесь. Природний відбір – загальний принцип, який стосується всіх живих істот, проте набуває різних форм. Спостерігається він і серед рослин, проте тут відбір пов’язаний радше з доступом до ґрунту, води та сонячного проміння… Людина, звісна річ – це тварина, проте її не можна порівняти з лучним собачкою чи антилопою. Панівне становище в природі людині забезпечують не кігті, не ікла й не прудкі ноги – воно ґрунтується на її розумі! Тож я з повною відповідальністю запевняю вас: немає нічого неприродного в тому, що професори перетворюються на – як ви висловилися – впевнених самців.

Він усміхнувся та повів далі:

– Знаєте, Франсуа… Під час нашої зустрічі ми згадували метафізику та утворення Всесвіту. Я цілком свідомий того, що переважну більшість людей цікавить не це, однак – як ви слушно зауважили – справді цікаві теми порушувати важче. До речі, ми й досі теревенимо про природний відбір, намагаючись підтримувати розмову на прийнятно високому рівні. Ясна річ, значно складніше спитати відверто: скільки мені заплатять? скільки можна буде взяти собі дружин?

– Щодо платні, то я знаю приблизну суму.

– А кількість дружин, грубо