read-books.club » Фантастика » Ресторан на краю Всесвіту 📚 - Українською

Читати книгу - "Ресторан на краю Всесвіту"

215
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ресторан на краю Всесвіту" автора Дуглас Адамс. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 47 48 49 ... 55
Перейти на сторінку:
для Артура. Він настільки звик, навіть не замислюючись, отримувати негайний переклад усього, що говорилося навколо нього з допомогою рибки-перекладача, схованої у вусі, що вже давно навіть не згадував про це, і тільки зараз пригадав про рибку, бо та, як видавалося, більше не допомагала. Якісь невиразні тіні думок промайнули в глибині свідомості, але не було нічого, за що можна було вхопитися. Він припустив, і, як з’ясувалося, цілком правильно, що у цих людей щойно з’явилися тільки перші елементи мови і тому рибка-перекладач була безсила допомогти. Він глянув на Форда, який був безконечно досвідченішим у таких справах.

– Я думаю, – сказав Форд кутиком рота, – що він запитує нас, чи не могли б ми обійти його селище стороною.

Через хвилину жест людиноподібної істоти підтвердив його здогад.

– Руургггххх урргггх; ургх ургх рруурруух уг, – вів далі тубілець.

– Суть справи у тому, – сказав Форд, – що, наскільки я розумію, ми можемо продовжувати свою мандрівку в будь-який бік, але усі вони будуть дуже задоволені, якщо ми обійдемо їхнє селище стороною і не заходитимемо в нього.

– То що будемо робити?

– Гадаю, варто задовольнити їхнє прохання, – відповів Форд. Поволі і обережно вони обійшли галявину. Здається, це сподобалося тубільцям – вони закивали їм услід, проводжаючи поглядами, і взялися до своїх справ.

Форд і Артур продовжували мандрівку лісом. Через кілька сотень ярдів від галявини вони натрапили на невеличку купку фруктів, яка лежала у них на шляху. Тут були ягоди, які виглядали ну зовсім як малина і суниці, а також м’ясисті фрукти, що дуже нагадували груші.

Досі вони намагалися обминати фрукти і ягоди, які потрапляли їм на очі, хоча дерева і кущі просто рясніли ними.

– Поміркуй, – говорив Форд Префект, – фрукти і ягоди на чужих планетах або їстівні або отруйні. Отож за них братися треба аж тоді, коли без них все одно доведеться помирати з голоду. Отак і треба чинити. Щоб вижити, космотуристам краще вже їсти солонину. В цьому весь секрет.

Вони стояли над купкою і розглядали її з підозрою. Вона виглядала такою апетитною, що їх аж засудомило з голоду.

– Погляньмо на це ось як... – сказав Форд, – е-е...

– Як?

– Я намагаюся розібратися в ситуації і знайти привід все-таки скуштувати цих фруктів, – сказав він.

Гладенькі і м’ясисті боки фруктів, що нагадували груші, аж світилися на сонці. А малина і суниці були такі відбірні і стиглі, що Артур не міг згадати, чи йому колись щось схоже потрапляло на очі навіть у рекламі морозива.

– Чому б не скуштувати їх, а вже потім подумати? – запитав він.

– Можливо, саме цього вони від нас сподіваються.

– Гаразд, а якщо поглянути на це з іншого боку...

– Твоя пропозиція непогана.

– Фрукти поклали тут для нас. Вони або їстівні, або отруйні, або вони хочуть нас нагодувати, або отруїти. Якщо вони отруйні і ми не їстимемо їх, вони попросту доконають нас у якийсь інший спосіб. Якщо не їстимемо, то програємо так чи інакше.

– Мені подобається хід твоїх думок, – сказав Форд. – Давай скуштуємо по одненькій.

Артур несміливо підняв з купки один фрукт, що нагадував грушу.

– Я часто згадував оповідку про райський сад, – сказав Форд.

– Гм?

– Едемський сад, дерева, яблука. Ти пригадуєш?

– Звичайно, пригадую.

– Ваш Бог посадив яблуню посередині саду і каже: “Робіть, що хочете, хлопці... ага, тільки не чіпайте яблук”. Вони, на тобі маєш, з’їдають яблуко, а він вискакує з-за кущів і кричить: “Ось я вас і впіймав!” Але не було б великої різниці, якби вони і не стали чіпати того яблука.

– Чому б не було?

– Тому що, коли маєш справу з кимсь, у кого розумових здібностей вистачає лишень на те, щоб залишити на тротуарі капелюха з цеглиною всередині, то будь певен, що рано чи пізно вони своє візьмуть і на чомусь таки підловлять тебе.

– Про що ти говориш?

– Не зважай. Краще їж фрукти.

– А знаєш, ці місця чимось скидаються на сади Едему.

– Їж фрукти.

– Дійсно, тут дуже схоже на Едем.

Артур вп’явся зубами у фрукт, який нагадував грушу.

– Це ж груша, – сказав він.

Через деякий час, коли вони добряче під’їли, Форд Префект обернувся і гукнув.

– Дякуємо. Велике спасибі, – крикнув він, – ви дуже люб’язні.

І вони продовжили свою подорож.

Протягом наступних п’ятдесяти миль на схід вони і надалі час від часу знаходили на шляху дари, і хоча двічі чи тричі помічали між деревами аборигена, але прямих контактів більше не траплялося. Вони погодилися один з одним, що їм до вподоби плем’я людей, які чітко дають зрозуміти, що вони вдячні просто за те, що їх залишають у спокої.

Через п’ятдесят миль фрукти вже не з’являлися, бо тут починалося море.

Поспішати їм було нікуди. Отож вони збудували пліт і перебралися через море. Воно було порівняно спокійним, завширшки лише шістдесят миль, і морська прогулянка виявилася цілком приємною. Висадилися вони у місцевості, яка була принаймні такою ж гарною, як та, звідкіля вони прибули.

Коротше кажучи, хоч як це смішно, жилося їм вельми легко і привільно, принаймні доки їм не бракувало сил долати тягар безцільності своїх мандрів та ізоляції – вони вирішили ігнорувати його. Коли тяга до товариства стане надто великою, вони знатимуть, як задовольнити її, але наразі вони були вдоволені, що між ними і голгафрінчанами залишилися сотні миль.

Проте Форд Префект знову став частіше вмикати Субефірний сенсоматик.

І тільки одного разу він впіймав сигнал, але той був такий слабкий і доходив з такої неймовірної відстані, що Форд похнюпився ще більше, ніж від тиші у ефірі, яку після цього вже ніщо не порушувало.

Їм заманулося повернути на північ. Через кілька тижнів вони дісталися до ще одного моря, збудували ще одного плота і продовжили мандрівку водою. На цей раз їм було важче, клімат ставав холоднішим. Артур підозрював, що у Форда Префекта проявляються мазохістичні схильності: подорож ставала все важчою, і це додавало Фордові почуття

1 ... 47 48 49 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ресторан на краю Всесвіту», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ресторан на краю Всесвіту"