Читати книгу - "Королівство, Galina Vasilievna Moskalets"

Мова Стронціуса була солодка, як мед, а погляд, наче у змії, що приманює собі мишку на обід. Зі стіни випливли напівпрозорі постаті двох тутешніх привидів Яська і Мацька, яким дуже подобалося стежити за довгомудами, що завзято нишпорили по Замку в пошуках скарбів. Хлопці розважались, показуючи місце, де треба було копати чи довбати стіну, і де, звісно, нічого не було. Привиди страшенно нудились, бо не могли покинути Замок, а десяток довгомудів міг за два дні зрівняти його з землею. Ясна річ, хлопці поводили себе дуже егоїстично, ставлячи під загрозу життя Соні, але, охоплені азартом, вони геть забули про неї. Знищівниками колишні лакеї були завжди: били посуд, обривали карнизи й витирали оксамитовими шторами брудні черевики, доки загублені орхідеї не переповнили чашу терпіння господаря. Власне, вони були хрещеними батьками злидників, втрутившись у хід експерименту: підгодовували з'їдликів салом та яєчнею, що призвело до страшної мутації. Граничний світ цілком зубожів, а люди в ньому розледачіли. Злидники навіть викопували щойно посаджену картоплю, такий мали, нівроку, апетит. Бешкетні слуги не відчували найменших докорів сумління.

Побачивши Соню в біді, Ясько з Мацьком намагались щось їй сказати, бо гіпноз не діє на привидів, але було вже запізно. Соня широко розплющила очі й пробурмотіла:

– Спочатку вниз, потім наліво...

– Веди нас! – наказав Стронціус.

Бібліотекарка нетвердою ходою, простягнувши вперед руки, рушила, а за нею потягнулася ціла процесія на чолі зі Стронціусом та Повелителем. Залишилася тільки стара відьма, бо вона могла бачити все в магічному люстерку, як на екрані кольорового телевізора. Ясько з Мацьком подалися з усіма. Їм було шкода Соні. Визволити її привидам було не під силу, але вони могли розділити самотність із нею у в'язниці, бо не виглядало, що Соню тепер так просто відпустять. Коли усі нарешті вступилися з кімнати, стара сягнула по своє помело, скочила на ноги і прудко його осідлала.

– Па-па! – сказала вона гостинним стінам Замку і вилетіла через вікно. Вогонь вистрибнув із каміну за нею й пробіг кілька метрів. Добре, що підлога була кам'яною, й не сталося пожежі. Вогонь, запалений відьмами, завжди їх слухається. Що замислила матінка Гортензії, наразі невідомо, але полетіла вона вбік містечка.

А в цей час Соня вела за собою чималенький гурт нечистої сили: усім цікаво було подивитися на вхід до Королівства, хоч для цієї публіки він був заборонений.

Зрідка бібліотекарка бурмотіла «Мене нема», але відьми розневидимили геть усі місця, через які вона проходила: п'ять разів ліворуч і вісім разів праворуч. Соня прикидалась. У кишені вона мала протигіпнотичний талісман, що перейшов до неї від батька. Бібліотеки теж обкрадають. А ще коли там рідкісні книги, за які можна було колись купити ціле місто... Соня хотіла завести усю неписьменну нечисть у найдальше підземелля, а потім відкараскатись від неї і втекти.

– Як ти вважаєш, – спитав Повелитель Стронціуса, – вона знає вхід?

– Якщо вона не знає, то вже ніхто не знатиме, – відповів опир.

Він мав рацію. Соня зупинилась перед непримітними іржавими дверима й забубоніла:

– Ключ під ящиком для сміття...

Коли довгомуди почали метушитись зі смолоскипами, ненароком підпалили одній відьмі очіпок. Соня мала нагоду втекти, але Повелитель втримав її за руку.

– Тут немає ящика для сміття!

– Ламайте двері! – наказав Повелитель, але до цього не дійшло, бо двері виявились незамкненими.

За дверима була невеличка кімнатка без вікон.

– Там – Королівство! – упевнено заявила Соня, ледве стримуючись від сміху, і для певності тицьнула пальцем у стіну.

42

Стара відьма так низько пролетіла над опирями-охоронцями, що ті від несподіванки аж попадали, дивом не звалившись із мурів.

– Що це було?

– Напевно, «Німбус 2001».

– Щастить людям... Літають з такою швидкістю! Мій дідо вмів літати без помела. Він знався з самим Дракулою!

– Опирі можуть літати на трьохсотому році життя і більше. Тобі скільки?

– Сто шістдесят четвертий. Чуєш, здається, наближаються крутиголовці? Що нам робити?

– Підемо спати. Скоро почне світати.

– А де ми будемо спати?

– У підземеллі. Треба, щоб хтось відганяв щурів.

– Одну ніч перетерпимо. Я собі замовив ліжечко під червоне дерево. Віко на кнопці, матрац з пружинами. Дорого, але то річ! Принаймні, не дме. Поставлю ще сигналізацію...

Поки опирі собі отак балакали, як звичайнісінькі заможні городяни, на дорозі трапилось... Стара відьма піднялась досить високо, щоб її не помітили й наказала торбинці:

– Ану, розкрийся!

Звідти у вигляді чорної кулі вилетіла скажена кава. Вона вже встигла схолонути для пиття, але цілком годилась робити всілякі капості.

По суті, скажена кава – не напій, а зброя, яка сліпо кидається на кожного, хто постає на її шляху. Тепер вона стрінула крутиголовських байкерів, які наближались до Замку. Ніч була досить ясною через зорі на небі, але сьогодні в Граничному світі ними милувались лише принц Серпень і котячий король Сиволап. Стара відьма одразу ж повернулась назад. Їй байдуже було, кому шкодити, аби тільки шкодити.

Майже кожної ночі вона вилітала з вікна квартири №13 і щось таке робила. У крамницях доливала до сметани води, заганяла пліснявців до підвалів, щоб псували маринади і компоти, підміняла породистих цуциків на цуциків без роду й племені, напускала тарганів у квартири вельми охайних хазяїв... Словом, поводилась як справжня відьма, не цураючись чорної роботи. При нагоді вона могла виконувати обов'язки кілера високого класу, однак її послуг потребували дуже рідко. Стара не любила реклами і не була ласою до грошей. Могла й вилікувати когось від хвороби, що її наслали інші відьми.

Блискавкою промайнула найповажніша з відьом у передсвітанковому небі, влетіла у вікно й знов опинилась у кріслі, потираючи від холоду руки. А невдовзі задрімала, опустивши голову з сивими патлами на груди. Після доброї роботи незле й відпочити.

43

Бідолашна Соня теж могла би солодко спати, якби невгамовний характер не погнав її шукати собі напасті. Не могла вона спати, коли над книгами нависла страшна небезпека. Вона не вагаючись віддала би за книгу життя. Таке можливе було лише в Королівстві, а не в Граничному світі, де боялись кожного папірця, на якому було щось написано. Тут навіть не приймали паперових грошей. Власне, не було жодної влади, крім набігів імперських стражників та банд байкерів. Від музики останніх глухнули пташенята, а дрібна рибка спливала догори черевцями. Соня не вважала