Читати книгу - "Екзорцист"

з обличчя руки й підвела голову. Її почало гризти сумління. Цей емоційний вибух допоміг їй зняти напругу. Але не зовсім: той лиховісний відблиск хоч і став не таким пронизливим, проте й далі залишався десь на краю її свідомості. «Позбудься його!» Кріс набрала повні груди повітря й спробувала зосередитися на книжці. Знайшла відповідне місце й почала нетерпляче, гарячково гортати сторінки, шукаючи специфічних описів, що відповідали б симптомам Реґаниної хвороби: «…синдром демонічної одержимості… випадок із восьмирічною дівчинкою… ненормальне… чотири міцних чоловіки не могли втримати її від…»

Перегорнувши сторінку, Кріс завмерла.

Тоді кроки: Віллі прийшла на кухню з продуктами.

— Віллі? — безбарвним голосом гукнула Кріс, не відриваючи очей від книжки.

— Так, мадам, я тут, — озвалася Віллі. Вона ставила сумки з продуктами на білий кахель кухонного столу. Кріс із непроникним виразом підняла тремтячими пальцями книжку й запитала:

— Це ти принесла в кабінет цю книжку, Віллі?

Віллі підступила на пару кроків, зиркнула скоса на книжку, коротко кивнула й рушила назад до сумок із продуктами зі словами:

— Так, місіс. Так. Так, я принести її.

— Віллі, а де ти її знайшла? — запитала помертвілим голосом Кріс.

— Нагорі, у спальні, — відказала Віллі, витягаючи із сумок продукти й ставлячи на кухонний стіл.

Кріс не відводила очей від сторінок книжки, що лежала перед нею на столі.

— У чиїй спальні, Віллі?

— У спальні міс Реґани, місіс. Я знайти її під ліжком, коли прибирала.

Широко розплющивши очі, Кріс запитала онімілим голосом:

— Коли ти її знайшла?

— Коли всі поїхати в лікарню, мадам, коли я чистила в спальні Реґани.

— Віллі, ти в цьому певна?

— Я певна.

Кріс дивилася на сторінки книжки і якийсь час не ворушилася, не кліпала, не дихала, бо спогад про відчинене вікно в Реґаниній спальні в день нещасливого випадку з Деннінґзом увірвався нестримно в її пам’ять, простягнувши кігті, мов хижий птах, що знав її ім’я. Вона впізнала щось до болю знайоме, дивлячись на праву сторінку розгорнутої книжки, з краю якої по всій довжині була акуратно відірвана вузенька смужка паперу.

Кріс рвучко звела голову. Якась метушня в спальні Реґани: швидкі й гучні удари зі страхітливим відлунням, важким і водночас приглушеним, немовби хтось гатив молотом по вапняковій стіні якоїсь древньої гробниці.

Болісний, нажаханий вереск Реґани. У ньому розпач, благання!

Карл сердито й нажахано кричить на Реґану!

Кріс вискочила з кухні.

Боже всемогутній! Що це діється? Що?

Кріс, мов божевільна, кинулася вгору сходами на другий поверх, до спальні Реґани, почула удар, хтось покотився й важко впав на підлогу, а її донька ридала:

— Ні! Ой ні, не треба! Ой ні, прошу! — А Карл волав!.. Ні! Ні, то не Карл! То хтось інший погрожував і лютував низьким страхітливим басом!

Кріс промчала коридором і аж задихнулася, ускочивши до спальні. Стояла, паралізована шоком, тоді як моторошні удари й далі важко гупали, струшуючи стіни. Карл лежав непритомний на підлозі біля комода, а Реґана розкарячила ноги на ліжку, що нестямно двигтіло й ходило ходором. Її очі були витріщені від жаху, а обличчя — вимащене кров’ю, що крапала з її носа, звідки хтось видер назогастральний зонд. Реґана перелякано дивилася на затиснуте в її руках розп’яття кольору слонової кістки, що застигло в повітрі, націлившись прямісінько на її вагіну.

— Ой, будь ласка! Ой, ні, прошу! — верещала вона, а її руки дедалі ближче підсовували розп’яття, одночасно немовби опираючись цьому.

— Робитимеш, як я тобі скажу, паскудо! Ти це зробиш!

Це загрозливе ревіння, ці слова вилітали з вуст самої Реґани, а її голос став грубий, гортанний, сповнений люті, тоді як риси її обличчя зненацька викривилися, перетворившись на ту лиховісну демонічну подобу, що з’являлася під час гіпнозу, і на очах у приголомшеної Кріс ці дві подоби, ці два голоси почали миттєво взаємозмінюватися:

— Ні!

— Ти це зробиш!

— Ні! Будь ласка, ні!

— Ти зробиш, сучко, або я тебе приб’ю!

І знову Реґана з виряченими очима. Вона тремтіла, передчуваючи прихід чогось жахливого й неминучого, а з її широко роззявленого рота лунав вереск, аж поки в неї знову не вселилася демонічна сутність, заволодівши нею; кімнату раптово сповнив сморід, а зі стін почав точитися крижаний холод. Страшне гупання припинилося, а пронизливий крик Реґани перетворився на гортанний, ґвалтовний регіт зловтішної ненависті й переможної люті. Вона застромила розп’яття у свою вагіну й почала нестямно мастурбувати, волаючи низьким, грубим, оглушливим голосом:

— Тепер ти моя, сучко, смердюча корова! Так, нехай тебе трахне Ісус, трахне тебе, трахне!

Кріс немовби прикипіла від жаху до підлоги, притискаючи долоні до щік, тоді як кімнату заповнював демонічний і тріумфальний регіт, а з Реґаниної вагіни почала литися на біле простирадло кров. Зненацька з горла Кріс вирвався несамовитий крик, вона кинулася до ліжка, наосліп хапаючи розп’яття, але риси Реґаниного обличчя викривилися в пекельну маску, і вона розлючено схопила Кріс за волосся, потужно смикнула її голову донизу, міцно притисла обличчям до своєї закривавленої піхви й почала вертіти тазом.

— Ага-а, мамуся нашої свинки! — почала еротично стогнати Реґана. — Лижи мене, лижи мене, лижи! А-а-а-ах! — Тоді тією рукою, що притискала голову Кріс, вона смикнула її догори, а другою з такою силою вдарила в груди, що Кріс полетіла шкереберть через усю кімнату, ударившись із розгону об стіну, тоді як Реґана глузливо зареготала.

Кріс сповзла на підлогу, охоплена жахом, у голові в неї вертілися образи, звуки, вона не могла сфокусувати свій зір, а в її вухах лунав якийсь хаотичний і спотворений дзвін. Вона спробувала підвестися — їй бракувало сил, щоб відштовхнутися руками від підлоги; похитуючись, вона звела очі на ліжко, де Реґана сиділа спиною до неї, лагідно й чуттєво запихаючи в піхву розп’яття, знову витягаючи його, а тоді застромлюючи назад, примовляючи тим низьким, глибоким басом:

— Ах, моя свинко, так, моє солодке поросятку, моє…

Кріс, обличчя якої було заюшене кров’ю, а погляд — розфокусований, поповзла, долаючи біль у кінцівках, до ліжка, але враз зіщулилась і відсахнулася від невимовного жаху, коли їй здалося, що вона побачила немовби в тумані, крізь пелену, як голова її доньки поволі й невблаганно почала повертатися довкола нерухомого тулуба, аж поки Кріс уздріла перед собою сердиті лисячі очі Берка Деннінґза.

— Знаєш, що вона зробила, твоя пиздувата дочка?

Кріс заверещала й зомліла.

Частина третя. Безодня

А вони відказали Йому: Яке ж знамено Ти чиниш, щоб побачили ми й поняли Тобі віри?

Ів. 6:30

…хоч ви й бачили,