Читати книгу - "Звук Думки: Медитації на уявних звуках, Mr AnNiBa"

     Чомусь, якщо система в хаотичному стані, люди стають схожими на звірів.

     На тротуарі виникає невелика штовханина: двоє чоловіків сперечаються через те, хто кому завадив пройти. Один із них сердито махає рукою, інший кричить щось у відповідь.

    Біля перехрестя велосипедист і пішохід стикаються. Велосипед падає на землю, водій злиться, піднімаючи транспортний засіб, а пішохід намагається виправдатися. Усе це створює додатковий шум, наче в одній симфонії тепер зібралися сотні інструментів, кожен із яких грає свою хаотичну партію.

     На проспекті стає майже неможливо розібрати звуки. Гудки автомобілів, розмови, різкі вигуки — усе накладається одне на одне. Ось мотоцикліст різко маневрує між машинами, водій автобуса сигналить йому, але це лише додає шуму.

     Це просто жах! Я з ними. Я серед них.

     Під моїми ногами, на тротуарі, чоловік свариться з продавцем кіоску. Він кидає газету на прилавок, розлючено щось кричить, але його слова тонули в гулкому ревінні двигунів. У цей момент жінка поруч із ним раптом кричить: хтось вириває сумку з її рук і миттєво зникає у натовпі. Її крик боляче ріже повітря, але ніхто не реагує, усі занадто зайняті своїми справами.

     Далі я бачу зіткнення: дві машини врізаються одна в одну на перехресті. Водії вибігають із салонів, жестикулюють, голоси підвищуються. Один із них підходить ближче до іншого, їхня суперечка перетворюється на фізичну сутичку. Люди на тротуарі зупиняються, дивляться, але ніхто не втручається.

    Раптом увагу привертає чорний дим. У кількох десятках метрів від мене, за перехрестям, горить машина. Полум’я охоплює капот, водій вибігає з автомобіля, махає руками, гукаючи на допомогу. Але потік автомобілів і людей рухається далі, наче нічого не сталося.

     Якщо це продовжить посилюватися, навколо почнуться руйнування.

     Сирени стають усе частішими: поліцейські машини мчать із мигалками, пробиваючись крізь затори. У натовпі хтось кричить, чути слова “Допоможіть!”, але крик потопає у гудінні. Рекламні оголошення з великих екранів додають новий шар шуму: голос диктора пророкує знижки, змішуючись із загальною какофонією.

     Звуки більше неможливо розрізнити — усе зливається в суцільний, нестерпний гул. Гудки автомобілів не припиняються, хтось клацає сигнал без зупину, ніби вимагаючи, щоб світ посунувся з дороги. Людський гомін переходить у панічні вигуки. Деякі люди біжать, намагаючись відійти від небезпеки, але лише додають хаосу.

     На дорозі виникає ще одна аварія. Цього разу три автомобілі врізаються один в одного, один із них відкидає на тротуар. Люди розбігаються, хтось падає, хапаючи речі, щоб швидше втекти. Поліція блокує частину дороги, але це лише підсилює напругу. Машини змушені зупинитися, а водії виходять на вулицю, кричать один на одного.

     Люди вже мало чим відрізняються від звірів.

     Я бачу, як жінка із собакою намагається перейти дорогу, але зупиняється посеред потоку машин. Її очі сповнені жаху, вона вигукує щось, але слова губляться. Її собака скиглить, тягнучи повідець.

     Місто здається живим організмом, який остаточно втратив контроль над своїми функціями. Звуки досягають такого рівня, що мої вуха буквально дзвенять. Сирени, гудки, крики, удари, тріск — усе це зливається в одну гігантську, всепоглинаючу хвилю звуку, яка накочує і поглинає мене.

     На межі цього апогею я відчуваю, як паніка стискає мої груди. Неможливо втекти, неможливо сховатися. Я відчуваю себе частиною цього хаосу, який наростає з неймовірною силою, здавалося б, готовий поглинути саме Місто.

(Питання та Відповідь)

      І раптом — усе починає стихати. Сирени віддаляються, крики вщухають. Потік машин знову стає рівномірним, і я чую рівне гудіння моторів. Люди повертаються до звичного ритму, наче нічого й не сталося.

     Авто, що загорілося, вже погашене. Поліцейські завершують оформлення ДТП, а водії повертаються до своїх машин. На тротуарі молодий чоловік допомагає жінці піднятися, простягає їй сумку, яку повернули очевидці.

     Місто поволі відновлює свою гармонію. Гудки зменшуються, натовп стає впорядкованим. Я відчуваю, як хаос, що кілька хвилин тому здавався всепоглинаючим, поступається місцем чіткій системності.

     Я вдивляюся в проспект, розуміючи, що навіть у момент найбільшого хаосу Місто залишається собою — організмом, який завжди повертається до свого порядку.

Повернення до системності

     Після медитації важливо приділити час фізичному та емоційному відновленню, щоб правильно інтегрувати отриманий досвід. Почніть із кількох глибоких вдихів і видихів, зосереджуючи увагу на тому, як повітря входить і виходить із легень. Цей процес допомагає повернути відчуття присутності тут і зараз.

     Якщо в тілі залишилася напруга, повільно потягніться, перемістіть вагу з ноги на ногу, нахиліться вперед, а потім розпряміться. Це дасть відчуття зв’язку з тілом і заземлення. Зосередьтеся на фізичних відчуттях, таких як дотик стоп до підлоги чи тепло ваших рук.