Читати книгу - "Звук Думки: Медитації на уявних звуках, Mr AnNiBa"

      Звук медитації «Діалог з містом» - звук широкого міського проспекту у час пік. Коли сотні машин стоять у заторах, тисячі людей поспішають у своїх справах, повітря наповнене гомоном різноманітних звуків.

      Виходячи з цього, рекомендую для налаштування на медитацію провести півгодини, спостерігаючи з високої точки за широким жвавим міським проспектом (вулицею).

      Під час спостереження за міським проспектом або іншим динамічним простором, можна намагатися “відчути” не лише зорові, але й інші сенсорні враження. Закріплюйте образи звуків, рухів, запахів, кольорів, а потім зображуйте ці елементи в голові як конкретні сцени. Створюйте візуальні зв’язки між вашими запитами і тим, як вони можуть бути сформульовані у цьому урбаністичному контексті. Для прикладу, якщо питання стосується інтеграції в суспільство, уявіть, як ви рухаєтесь між людьми, і ваше місце в цьому русі.

      Використовуйте символи, що є в місті, як метафори для вашого внутрішнього стану або для соціуму в цілому. Наприклад, великі міські площі можуть символізувати відкритість і взаємодію між людьми, а вузькі провулки – ізоляцію або ускладнення взаєморозуміння. Це допоможе вам створити додаткові шари сенсів під час медитації, глибше проникнути в те, що саме стоїть за питаннями, які ви ставите.

     Замість того, щоб просто спостерігати за рухом, можна застосувати більш глибоку практику усвідомлення. Слухайте, як змінюються звуки навколо вас, і спостерігайте за тим, як вони резонують у вашій свідомості. Кожен звук – це частина пульсу міста, що можна співвіднести з пульсом соціуму. Тренуючи здатність слухати та відчувати ці звуки без відволікань, ви поступово налаштуєтесь на взаємодію із соціумом.

      Традиційно безпосередньо перед початком медитації кілька хвилин концентруйтеся на картинках чи ілюстраціях із зображенням жвавих проспектів ці вулиць. Важливо підібрати такі картинки, по яких неможливо визначити, яке конкретне місто на них зображене.

Розмова з хаосом або захоплення порядком

      Я виходжу на балкон десятого поверху, вдихаючи свіже, прохолодне повітря ранку. Сонце щойно прокинулося, золотисті промені ледь торкаються дахів будинків, грають на вікнах сусідніх споруд і розливаються по широкому центральному проспекту. Місто ще дрімає, життя лише починає прокидатися. Внизу поодинокі машини ковзають асфальтом, майже беззвучно, наче не бажаючи порушувати ранковий спокій.

     На тротуарах з’являються перші пішоходи. Їхні рухи спокійні, розмірені, обличчя виражають неквапливість. Я бачу молоду жінку з кавою у паперовому стаканчику, яка повільно крокує в напрямку перехрестя. Позаду неї йде чоловік із газетою під пахвою, він задумливо дивиться перед собою. Неподалік два підлітки сміються, щось жваво обговорюють.

      Поле майбутніх боїв поступово заповнюється учасниками та декораціями.

      На перехресті зупиняється легкове авто. Водій терпляче чекає, поки зелений сигнал дозволить йому продовжити рух. Шум двигуна ледь помітний у навколишній тиші. Навколо — ідилія, як у тихій симфонії пробудження.

      Я дивлюся далі, у глиб проспекту. Зелені дерева стоять стрункими рядами вздовж дороги, їхні листя злегка тріпочуть від легкого вітерця. Видовище заворожує. У моїй душі панує спокій і умиротворення, я відчуваю гармонію з Містом. Його порядок здається таким природним і невід’ємним.

      Будильники немов стартові пістолети.

     Ранковий спокій поступово розчиняється у часі. На проспекті починає з’являтися більше машин. Вони рухаються швидше, звуки двигунів стають чутнішими. Я помічаю, як до світлофора під’їжджає автобус, зупиняється, відкриваючи двері для кількох пасажирів.

      Десь унизу чути уривки розмов. “Слухай, я тобі кажу…” — долітає фраза, яку поглинає шум мотора. Дівчина голосно сміється, розмовляючи телефоном, її голос змішується із шумом перехожих. Людей стає дедалі більше, їхні кроки зливаються у своєрідний ритм.

      Тепер уже машини не ковзають, як раніше, а щільно прямують одна за одною. Хтось поспішає, сигналячи іншим. Здалеку чую гучний звук сирени: швидка допомога пробивається крізь потік автомобілів. Звуки Міста поступово стають багатошаровими, голоснішими, більш насиченими.

      Я помічаю, як перехрестя наповнюється рухом. Водії стають менш терплячими, один із них висуває руку у вікно, енергійно жестикулює іншому. Двоє велосипедистів зупиняються поруч із пішохідним переходом, їхні обличчя напружені.

       Роздратування – батько Хаосу.

     Поряд із Містом, яке здавалося таким доброзичливим, я починаю відчувати щось інше. Воно змінюється, стає більш енергійним, менш підконтрольним.

     Рух на проспекті перетворюється на щось хаотичне. Машини сигналять одна одній, звуки стають різкими, рваними. “Швидше!” — кричить хтось унизу, його голос тоне у гулкітному шумі моторів.

     Я бачу, як один автомобіль різко гальмує, аби не врізатися у мотоцикл, що раптово змінив смугу. Зчеплення шин із асфальтом видає гучний писк. Інші водії сигналять, деякі сваряться, вигукуючи лайку через відкриті вікна.