Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

Лето із задоволенням подумав, що Бене Ґессерит мають лише ті сили, які він дозволяє. Причини такої поблажливості були йому зрозумілі. З усього населення його Імперії Превелебні Матері найбільше нагадували його самого. Хоча їхні пам’яті обмежувалися пам’ятями родичок та побічних жінок, усе-таки в кожній з них існувало щось на кшталт об’єднаного натовпу.

Превелебні Матері зупинилися на належній відстані в десять кроків від виступу Лето. Супровід розступився, зайнявши місця обабіч своїх очільниць.

Для розваги Лето вітав такі делегації голосом своєї бабки Джессіки. Бене-ґессеритки стали вже очікувати цього, і він їх не розчаровував.

— Вітаю, сестри, — сказав він. Голос був м’яким контральто, з виразно жіночною та контрольованою інтонацією Джессіки й глузливими нотками — голос, який записано та докладно вивчено в Капітулі Сестринства.

Промовляючи це, Лето відчув загрозу. Превелебні Матері завжди були невдоволені таким привітанням, але зараз їхня реакція мала нові відтінки. Монео теж це відчув. Підняв палець — і вартівниці ближче підступили до Лето.

Антеак озвалася першою.

— Владико, ми бачили те ранкове видовище на площі. Чого ви можете досягти таким гротеском?

«Значить, такого тону ми хочемо задати», — подумав він.

Заговоривши власним голосом, сказав:

— Тимчасово ви здобули мою ласку. Я маю це змінити?

— Владико, — промовила Антеак, — ми шоковані, що ви таким чином покарали Посла. Не розуміємо, чого ви добиваєтеся?

— Нічого не добиваюся. Мене принизили.

Люзієл вступила в розмову.

— Це може лише посилити думки про гноблення.

— Я питаю себе, чому так мало хто вважає гнобителями Бене Ґессерит? — відповів питанням Лето.

Антеак заговорила до своєї компаньйонки.

— Якщо Бог-Імператор зволить поінформувати нас, то він це зробить. Перейдімо до мети нашого посольства.

Лето посміхнувся.

— Ви обидві можете підійти ближче. Залиште свій супровід і наблизьтесь.

Монео відступив на три кроки праворуч, а Превелебні Матері своїм характерним тихим ковзанням підійшли на відстань трьох кроків від виступу.

«Вони наче не мають стоп!» — нарікав колись Монео.

Згадуючи це, Лето помітив, як ретельно Монео стежить за двома жінками. Вони становили загрозу, але Монео не посмів заборонити їм наблизитися. Як наказав Бог-Імператор, так і буде.

Лето звернув увагу на послушниць, що чекали там, де спершу зупинилася делегація Бене Ґессерит. Аколітки мали на собі чорні сукні без каптурів. Він побачив у них маленькі натяки на заборонені ритуали: амулети, всілякі дрібнички, кольоровий ріжок хустинки, складеної так, щоб можна було на мить показати більше кольору. Лето знав, що Превелебні Матері дозволяють це, бо не можуть виділяти стільки прянощів, як раніше.

«Ритуальні сурогати».

Упродовж останніх десяти років відбулися значущі зміни. У мисленні Сестринства з’явилася нова для них категорія ощадливості.

«Виходять назовні, — сказав сам собі Лето. — Старі-прастарі містерії досі тут».

Древні взірці лежали приспаними в спогадах Бене Ґессерит усі ці тисячоліття.

«А тепер вони з’являються. Мушу перестерегти Рибомовок».

Він повернувся до Превелебних Матерів.

— Ви маєте прохання чи питання?

— Як це — бути вами? — спитала Люзієл.

Лето кліпнув. Цікава атака. Вони не пробували цього понад покоління. Зрештою… чому ні?

— Інколи мої сни блокуються і переносять мене до дивних місць, — промовив він. — Якщо мої космічні спогади є мережею, про що ви, звісно, знаєте, то подумайте про розміри моєї мережі та куди можуть вести такі спогади й сни.

— Ви говорите, що ми знаємо, — сказала Антеак. — Чому ж тоді нам не об’єднати врешті-решт сили? У нас більше схожого, ніж відмінного.

— Радше я об’єднаюся з тими здегенерованими Великими Домами, що оплакують втрачені ними багатства прянощів!

Антеак не ворухнулася, зате Люзієл вказала Лето пальцем.

— Ми пропонуємо об’єднання!

— А я наполягаю на конфлікті?

Тут Антеак здригнулася.

— Кажуть, що існує принцип конфлікту, який був закладений у первісній клітині й ніколи не слабшав.

— Деякі речі несумісні, — погодився Лето.

— То як наше Сестринство зберігає свою єдність? — запитала Люзієл.

Лето заговорив жорсткішим голосом.

— Як ви добре знаєте, таємниця єдності полягає в придушенні незгідних.

— Співпраця може мати величезну цінність, — сказала Антеак.

— Для вас, а не для мене.

Антеак зітхнула.

— Тоді, Владико, розповісте нам про фізичні зміни у вашій особі?

— Хтось, окрім вас, мусить знати це й реєструвати такі речі, — приєдналася Люзієл.

— На випадок, якщо зі мною станеться щось страшне? — спитав Лето.

— Владико! — запротестувала Антеак. — Ми не…

— Розтинаєте мене словами, хоча й воліли б гостріші інструменти, — промовив Лето. — Лицемірство мене ображає.

— Ми протестуємо, Владико, — сказала Антеак.

— Це так. Я вас чую.

Люзієл підкралася на кілька міліметрів ближче до виступу, гостро зиркнувши на Монео, той натомість глянув на Лето. Вираз обличчя Монео вимагав дій, проте Лето його проігнорував. Зараз його цікавили наміри Люзієл. Почуття загрози концентрувалося на рудоволосій.

«Хто вона? — міркував Лето. — Могла б вона, врешті-решт, бути лицепляскою?»

Ні. Немає жодних застережних знаків. Ні. Люзієл мала натреновано розслаблений вираз обличчя, не було найменшого здригання м’язів, на якому Бог-Імператор міг би випробувати силу свого спостереження.

— Ви не розповісте нам про свої фізичні зміни, Владико? — спитала Антеак.

«Диверсія!» — подумав Лето.

— Мій мозок став величезним, — сказав він. — Більша частина людського черепа розсмокталася. Немає жодних серйозних обмежень для розростання кори мозку та нервової системи, що її обслуговує.

Монео кинув здивований погляд на Лето. Чому Бог-Імператор видає таку життєво важливу інформацію? Ці дві торгуватимуть нею.

Але обидві жінки були помітно вражені цим одкровенням і вагалися, чи вдатися до раніше виробленого плану, хай яким він був.

— Ваш мозок має центр? — спитала Люзієл.

— Я його центр, — відповів Лето.

— А розміщення? — спитала Антеак. Невиразним жестом вказала на нього. Люзієл ще на кілька міліметрів ковзнула до виступу.

— У чому для вас цінність такої інформації? — спитав Лето.

Обидві жінки не показали жодної зміни виразу, що вже само по собі достатньо їх видало. На вустах Лето майнула легка посмішка.

— Сук піймав вас у полон, — сказав він. — Навіть Бене Ґессерит заразилися ментальністю ринку.

— Ми не заслужили цього звинувачення, — промовила Антеак.

— Навпаки, заслужили. Базарна ментальність домінує в моїй Імперії. Вимоги наших часів лише вигострили й