read-books.club » Фентезі » Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

224
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна" автора Роджер Желязни. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 46 47 48 ... 264
Перейти на сторінку:
class="p1">На мене ж накинули тенета і засипали стрілами з тупими наконечниками.

Нарешті я не витримав і впав, мене почали бити палицями, тоді мені зв'язали руки й ноги, а потім пригадую тільки те, що був справжній кошмар, і здавалося, мої муки не закінчаться.

Ми програли.

* * *

Я прокинувся в темниці, у глибоких підземеллях Амбера, шкодуючи, що зайшов так далеко.

Те, що досі живий, означало: Ерік має стосовно мене якісь плани. Я уявив важкі кайдани, вогонь і катувальні щипці. Лежачи на відсирілій соломі, жваво малював у розмислах свою майбутню деградацію.

Скільки часу провалявся непритомним? Хто його знає...

Оглянув темницю, чи не знайдеться в ній чогось, чим можна вкоротити собі віку. Нічого підходящого не знайшов.

Усі мої рани горіли вогнем, а ще відчував смертельну втому.

Тоді знову розтягнувся на соломі й заснув.

* * *

Я прокинувся. Ніхто сюди так і не приходив. Анікогісінько, кого я міг би підкупити чи хто брав би мене на тортури.

Їжі також ніхто не приносив.

Лежачи загорненим у плащ, я згадував усе, що сталося відтоді, коли пробудивсь у Ґрінвуді та відмовився від ін'єкції. Напевне, краще було б не відмовлятися.

Я пізнав, що таке розпач.

Скоро Еріка коронують, і брат мій буде королем Амбера. А може, й уже коронували.

Та сон — така приємна штука, а я так стомився!..

Тільки тепер мав гарну нагоду як слід відпочити й забути про свої рани.

Темниця моя була чорна, смердюча і, до того ж, сира.

* * *

Навіть не знаю, скільки разів я прокидався, а потім знову поринав у сон. Двічі виявляв біля дверей піднос, а на підносі — м'ясо, хліб та воду. В моїй темниці стояла майже цілковита темрява, а холод пробирав до кісток. Я сидів у ній і чекав. Просто чекав.

А потім по мене прийшли.

Відчинилися двері, й у камеру влилося трохи світла. Я заморгав, звикаючи до нього, і цієї миті мене гукнули.

У тюремному коридорі було тісно від озброєного люду, тож зрозумів, що пручатися — не в моїх інтересах.

Потерши долонею заросле підборіддя, пішов туди, куди було наказано.

Після тривалого переходу ми вийшли до зали зі спіральними сходами і почали підійматися ними. Все відбувалось у цілковитій тиші; я своїх проводжатих ні про що не запитував, а самі вони нічого мені не пояснювали.

Ми піднялися на самісінький верх, і мене конвоювали до палацу. Завели до теплої та чистої кімнати і наказали скинути одяг. Покірливо роздягнувшись, я заліз у гарячу, аж паруючу, купель. Біля купелі з'явився слуга, він здер із мене весь темничний бруд, поголив та підстриг.

Коли я помивсь і витерся, мені видали чистий одяг, чорного та сріблястого кольорів.

Я вдягнувся. На плечі мені накинули чорний плащ і застібнули його срібною трояндою.

— Ось тепер ви готові, — сповістив начальник варти. — Вам сюди.

І я, у супроводі вартових, пішов за ним.

Мене завели в якийсь далекий закуток палацу, де коваль закував мені руки в кайданки, а ноги — у важенні ланцюги. Розірвати їх було годі й сподіватись. Я знав, що опиратися безглуздо; мене побили б до безпам'ятства і все одно примусили б робити те саме. Довелося скоритися.

Потім кілька охоронців узяли мої ланцюги і повели мене назад, у передню частину палацу. Я йшов, не звертаючи увагу на велич довкола. Бранцям нема діла до прекрасного. Ще трохи, і лежатиму десь мертвий або в очікуванні мук сидітиму у кімнаті для тортур. Так чи інакше, від мене зараз мало що залежало. Мельком зиркнувши у вікно, побачив, що надворі починається вечір. Мене повели через зали, однак жодної ностальгії я не відчув.

Проминувши довжелезний коридор, ми зайшли до просторої бенкетної зали.

Увесь її простір був заставлений столами, всюди сиділи люди, і багатьох з них я знав.

На знатних персонах довкола мене палали барвами чи не всі вишукані сукні та костюми, що були в Амбері. З-під смолоскипів лилася музика. Столи ломилися від їжі, однак ніхто з гостей ще не трапезував.

Хтось із присутніх, скажімо, та ж Флора, був знайомий мені, інших бачив уперше в житті. Серед гостей сидів лорд Рейн, менестрель, якого я колись посвятив у рицарі. Відколи бачив його востаннє, збігло вже не одне століття. Лорд Рейн помітив, що я дивлюся на нього, і поспішив одвернутися.

Мене провели у кінець головного столу і всадовили межи гостей.

Охоронці залишилися стояти за моєю спиною. Вони взяли кінці моїх ланцюгів і пристебнули їх до кілець, які, очевидно, недавно вмонтували в долівку. Чільне місце за столом було ще порожнє.

Я не знав жінки праворуч од мене, зате ліворуч сидів Джуліан. Я вдав, ніби ми з ним не знайомі, натомість втупивши очі в сусідку — худорляву маленьку білявку.

— Добрий вечір! — привітався я з нею. — Мені здається, нас іще не познайомили. Мене звати Корвін.

Вона, шукаючи підтримки, поглянула на чоловіка, праворуч од неї, — важкого, з рудою чуприною, рясно вкритого ластовинням. Але той відвернувсь і з несподіваним запалом завів жваву розмову із сусідкою, яка сиділа праворуч од нього.

— Не розумію, чому б вам не потеревенити зі мною, — знову озвавсь я. — Не бійтесь, я не кусаюся.

Вона ледь усміхнулася і мовила:

— Я Кармелла. Як ваші справи, принце Корвіне?

— Яке у вас гарне ім'я... — сказав я. — А справи мої — краще не буває. Скажіть мені, що саме така гарна дівчина, як ви, робить тут?

Вона швидко ковтнула води.

— Корвіне, — гучніше, ніж треба, подав голос Джуліан, — думаю, леді не в захваті від твоєї зухвалості й поганих манер.

— Та ну? Вона тобі це сказала?

Я думав, Джуліан почервоніє від сорому, але ж ні... натомість він побілів, як стіна.

— Ну, знаєш, це вже занадто!

Тоді я потягнувсь і навмисно дзенькнув ланцюгами. Цим, по-перше, справив певне враження, а по-друге, дізнавсь, як сильно вони мене стримують. Авжеж, запас ходу дуже обмежений. Ерік і щодо цього подбав.

— Ходи-но ближче, братику, — мовив я, — і розкажи мені на вушко все, що ти про мене думаєш.

Та Джуліан удав, що не почув.

Серед усіх присутніх я сів до столу найостаннішим. Отож, думалося мені, скоро почнеться те, заради чого влаштували збіговисько. Так воно й сталося.

Залунали шість горнів, просурмивши п'ять нот, і до зали зайшов Ерік.

Підвелися всі.

Крім

1 ... 46 47 48 ... 264
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"