Читати книгу - "Вітер у вербах, Кеннет Грем"

тут оселився, але твій батько облаштував його, почистив, бо думав, що той ще може на щось знадобитися, в разі якоїсь небезпеки чи крайньої необхідності. Він навіть показав мені цей хід і попросив: “Ніколи не показуй його Жабсові. Хлопець він непоганий, але надто легковажний і ненадійний, а ще язика не тримає за зубами. Як виникне якась загроза і знадобиться підземний хід, тоді повідаєш йому цю таємницю. Але не раніше!”

Ондатр із Кротом зиркнули на Жабса, побачити, як він сприйняв таку звістку. Той спершу нібито надувся, та дуже скоро відійшов, бо мав таки геть незлостиву вдачу.

— Ну-ну, — промовив він, — мабуть, я й справді трохи базікало. Такій знаменитості, як я… до мене ж ходять друзі… ми жартуємо, змагаємося в дотепності, оповідаємо кумедні історії… ну щось із язика та й злетить. У мене ж дар підтримувати бесіду. Мені навіть казали, що я міг би зробити у себе салон, не знаю, правда, що це. Ну та добре. Продовжуй, Борсуче. То як нам згодиться твій лаз?

— За останні дні мені вдалося з’ясувати дещо, — вів далі Борсук. — Я попросив Видру перевдягнутися на сажотруса, він набрав собі щіток та й пішов до заднього ґанку, питати, чи не знайдеться роботи для нього. Завтра ввечері там відбудеться бучна учта. У когось день народження — здається, у Старшого Ласиці, всі зберуться у бенкетній залі, будуть їсти, пити, веселитися, шуміти, а все інше їм буде до лампочки. Ні рушниць, ні табель, ні палиць — у них не буде ніякої зброї.

— Але ж сторожа нікуди не подінеться, — зауважив Ондатр.

— Не подінеться, — погодився Борсук, — і це нас повністю влаштовує. Ласиці цілком покладуться на надійну варту. Ось тут і згодиться наш підземний хід. Цей дуже корисний тунель виходить у комірку дворецького, яка межує з бенкетною залою!

— Ага! Та рипуча мостина в комірчині! — вигукнув Жабс. — Тепер я все розумію.

— Ми тихенько підійдемо до комірки дворецького!.. — приглушено скрикнув Кріт.

— …озброївшись пістолетами, шаблями та палицями, — скрикнув собі й Ондатр.

— …і нападемо на них, — сказав Борсук.

— …і будемо їх бити, бити, бити! — закричав Жабс, впадаючи в екстаз, і забігав по кімнаті, перестрибуючи через стільці.

— Що ж, чудово, — мовив Борсук, знову вертаючись до сухуватої манери говорити, — план дій ми погодили, причин для сварок і суперечок я не бачу. Так, уже пізня пора, гадаю, час іти до ліжка, всім і просто зараз. А готуватися до штурму почнемо завтра зранку.

Жабс, так само, як і інші, подався спати, розуміючи, що суперечки тепер ні до чого, хоч і відчував у собі приплив енергії і спати зовсім не хотів. Та позаду був довгий день, переповнений пригодами, а простирадла з ковдрами так вабили до себе, так затишно було між ними та під ними після купки голої соломи на кам’яній долівці камери, де вічно гуляли протяги. І тільки він зронив на подушку свою голову, як через кілька секунд уже щасливо хропів. Йому снилося багато снів. Снилися дороги, що тікали, щойно Жабс збирався ступити на них; канали, які гналися за ним і врешті наздоганяли; і баржа з випраною білизною, що запливла просто до бенкетної зали якраз тоді, коли Жабс давав званий обід; і підземний хід, у якому він був сам-один. Жабс ішов тунелем, а той крутився, звивався, трусився і навіть ставав цапки. А під кінець він опинився в Жабс-холі, цілий і тріумфуючий, оточений друзями, які голосно запевняли Жабса, що він дуже розумний.

Жабс проспав до пізнього ранку, а коли прокинувся й зійшов донизу, сніданок уже давно закінчився. Кріт вислизнув кудись, нікому й слова не сказавши. Борсук сидів у кріслі з газетою і анітрохи не переймався тим, що мало статися сьогодні ввечері. І тільки Ондатр заклопотано бігав по кімнаті з оберемками різної зброї та розкладав усе на підлозі чотирма купками і збуджено примовляв:

— Ось шабля для Ондатра, ось — для Крота, ось — для Жабса, а це — для Борсука! Ось пістолет для Ондатра, ось — для Крота, ось — для Жабса, а це — для Борсука!