Читати книгу - "Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар"

вертикальний фіалковий циліндр

велика головка й більш нічого

неминучий поширений фалічний символ

зі слабенькою фосфоресценцією під

зеленавим стимулом світлолюбний

Не підступайте близько, вимагав Лонштайн, вуглекислий газ і сигаретний дим шкодять йому. Гриб, дивувався Ередіа, тут тільки галюциногенів бракувало. Цей гриб не має галюциногенних властивостей, обурився Лонштайн, це lapsus prolapsus igneus, як знає кожен, і досить отруйний. Але що це, якась церемонія? — почулося шепотіння. Навіть не це, відповів Ґомес, а просте марнування часу. Не будь дурним, смикнула його Моніка, можна трохи й розважитись. Щодо розваг, я б краще клеїв марокканські марки або нову серію з Фінляндії, буркнув Ґомес. Оскар і далі нічого не розумів, на його голову за такий короткий час упало стільки нового, а тепер ще й гриб, зрозуміло, що Лонштайнові цілком довіряють і кожен може мати свої миті безумства, та й Маркос, мабуть, такої ж думки, бо на його обличчі, що дивиться на Лонштайна, немов заліг спокій, розслаблення після попередньої розмови, щоправда, в сутіні той, ти знаєш, не міг до ладу роздивитися виразів облич і, можливо, піддався цілком суб’єктивістській проекції. Чудова ніч, захоплювався Лонштайн, завдяки цілому букетові сприятливих астральних збігів гриб росте краще, ніж будь-коли раніше. Я не бачу, щоб він ріс, заперечила Сусанна, і коефори теж, це неможливо, рослини ростуть непомітно й таке інше. Цей гриб — не рослина, зауважив Лонштайн, рослини зелені і звичайні, прості люмпени ботаніки. Якщо ви погасите свої сигарети, можна підійти трохи ближче і подивитися. Тут усюди сама наука, сказав Ередіа, оцінивши, як Лонштайн, посмикуючи, діставав сантиметр із футляра, потім поставив його паралельно грибові й погукав Моніку, як-от на сценах вар’єте, щоб глядачі пересвідчилися, що немає нічого ані в правій руці, ані в лівій. Рівно вісімнадцять сантиметрів і два міліметри, сказала Моніка, запишавшись важливістю своєї ролі. А ти скажи, яка тепер точна година, звернувся Лонштайн до Маркоса. Дванадцята година, п’ятдесят чотири хвилини і десь двадцять секунд, повідомив Маркос. Скажеш нам через п’ять хвилин, на секунди можна не звертати уваги. То була справді немов церемонія, Оскар притулився до Ґладіс, що заснула стоячи, немов коник, запалив сигарету на шанобливій відстані від гриба і сказав собі, що відтепер аж до п’ятниці все посуватиметься швидко і шпарко, принаймні гриб, Лонштайн і дивна поблажливість Маркоса нітрохи не бентежили його, навпаки, між тими такими різними речами, або різними принаймні на думку більшості людей, існував немов незбагненний, але все-таки міцний союз, раптове і тому, можливо, таке неоціненне зближення, скажімо, між Ґомесом, людиною дії, що відчуває, ніби марнує час, та Ередіа, що корчиться від сміху, натомість Оскарові подобається цей абсурд із зеленим світлом і вимірюваннями до міліметра, Лонштайн споглядає гриб і пояснює, що це крайній вияв прискореного розмноження клітин, я бачив, як він народжується на клумбі поблизу річки, де я опоряджую своїх голячків. Своїх кого? — перепитав Ередіа. Небіжчиків, пояснив Лонштайн, гаразд, я спрощу для присутніх тут іноземців, я сидів на лавці й роздивлявся навколо, на світанку робота втомила мене, і я вийшов перепочити, і раптом бачу, як на клумбі ворушиться камінчик, сказав собі: «Ропуха, ропуха!», але в Парижі немає ропух, тож я думав, що то величезний волохатий хробак, астральна левітація, але камінчик раптом розвернувся, і я побачив, як випинається lapsus, мов палець, який штовхає що-небудь, ніякого непомітного зростання, як-от кажуть отут, один поштовх, і він уже назовні, то не могла бути спаржа, поряд із моргом, уяви собі, тоді я пішов шукати якогось старого ящика і ножа, а коли дуже ретельно пересадив його, він уже мав два сантиметри від рівня землі. П’ять хвилин, урвав його Маркос. Міряй, наказав Лонштайн, і Моніка старанно приклала сантиметр, але обережно, щоб не зачепити lapsus’а, неймовірно, крикнула вона, рівно дев’ятнадцять сантиметрів! А що я казав тобі, зроби розрахунки і визнач внутрішню роботу гриба, мовив Лонштайн. Якби ти сказав, ми б і так повірили, урвав свою дрімоту на ногах Патрісіо, візуальне спостереження не таке вже цікаве. Всі ви однакові, обурилися коефори, його справді варто побачити, це незвичайний гриб, справжній науковий феномен, але жодна з них не сказала, що він гарний і росте так, як усі вони думали, і, звичайно, саме Ередіа взяв на себе клопіт зафіксувати аналогію, саме таке і стається зі мною, коли я бачу гарну міні-спідницю, lapsus тоді одразу