Читати книгу - "Труна з Гонконгу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Тепер йому таки доведеться дізнатися правду, — сказав я. — Не можна приховувати її від старого.
— Але чому не можна? — вона нахилилася вперед. — Чому він не може померти, вважаючи, що його син був порядною людиною?
— Бо тепер усе надто складно. Труну мають оглянути. Поліції про це вже відомо. Тепер таке неможливо замовчувати, — я вивчав секретарку. — Триматиму вас подалі від усього цього — та це найбільше, що можу зробити.
У двері постукали, й увійшов дворецький.
— Містер Джефферсон готовий зустрітися з вами, — сказав він. — Чи не могли б ви пройти сюди?
Я пішов із ним, залишивши Джанет сумно дивитися через вікно.
Вілбур Джефферсон сидів, обіпершись на спинку крісла-ліжка, так наче й не рухався відтоді, коли я бачив його востаннє. Він дивився, як я йду до нього, а тоді вказав рукою на крісло поруч нього.
— Що ж, юначе, отже, ви повернулись. Я так розумію, у вас є для мене інформація.
Я сів.
— Так... але це не та інформація, яка могла б вам сподобатися. Ви відправили мене у Гонконг дізнатися передумови цього випадку, і я їх отримав.
Він якийсь час вивчав мене, а тоді знизав плечима.
— Ну ж бо, вперед, розповідайте. Що ви дізналися?
Я виклав йому відредаговану версію подій у Гонконгу й того, що я дізнався про його сина. Я не розповів йому, як загинув Герман, лише сказав, що поліція знайшла тіло у морі.
Він слухав із незворушним виглядом, дивлячись на ряд штамбових троянд. Старий не сказав нічого, доки я не закінчив розповіді.
— І що тепер? — запитав він, усе ще не дивлячись на мене.
— Поліція хоче відкрити труну, — відповів я. — Їм потрібен ваш дозвіл на відкриття склепу.
— Усе гаразд. Вони можуть узяти ключ у міс Вест.
— Я організував усе, щоб тіло вашого сина привезли сюди, — продовжив я. — Його привезуть наприкінці цього тижня.
— Дякую, — сказав він байдуже.
Настала довга пауза; я поглянув на свої стопи, очікуючи, поки господар невтішно дивився поперед себе.
— Ніколи не думав, що Герман опуститься аж так низько, — мовив він зрештою. — Торговець наркотиками... наймерзенніша тварина на землі.
Я нічого не відповів.
— Що ж, гадаю, це навіть краще, що він мертвий, — продовжив господар. — Тепер про його дружину... ви ще не з'ясували, хто її вбив?
— Ще ні. Ви хочете, щоб я продовжував пошуки?
— А чому б ні? — я бачив, що він досі думає про свого сина. — Якщо вам буде щось потрібно... Скільки б грошей вам не знадобилося, міс Вест про все подбає. Треба довести цю огидну справу до гарного кінця. Дізнайтеся, хто її вбив.
— Добре. То мені потрібен ключ до склепу, — сказав я і підвівся. — Є ще одна річ, містере Джефферсон. Тепер, коли ваш син мертвий, хто буде спадкоємцем?
Це запитання його здивувало. Він безтямно витріщився на мене.
— Яке це має значення, хто отримає мої гроші?
— А це така таємниця? Якщо так, то прошу пробачення.
Насупивши брови, він почав водити жилавими руками уздовж билець свого крісла.
— Ні, це не секрет, але чому ви запитуєте?
— Якби Германова дружина була жива, то її ім'я було б згадане у вашому заповіті?
— Звісно. Дружина мого сина мала б право на отримання того, що я залишав йому.
— І це велика сума?
— Половина моїх грошей.
— Отже, сума величезна. А хто отримає іншу половину?
— Міс Вест.
— Тож тепер вона отримає все?
Він замислено поглянув на мене.
— Саме так. А чому ви цікавитеся моїми особистими справами, містере Раян?
— Бо це моя робота — бути допитливим, — мовив я і залишив його.
Джанет Вест і далі сиділа за своїм столом. Вона підвела очі, коли я постав на порозі її кабінету.
— Заходьте, містере Раян, — запросила вона холодним та рівним голосом.
Я увійшов.
— Мені потрібен ключ від склепу, — сказав я. — Поліція хоче відкрити труну. Я пообіцяв лейтенантові Ретніку, що візьму для нього ключ. Містер Джефферсон не заперечує.
Секретарка пошукала у шухляді столу, а тоді подала мені ключ.
— Я розповів йому всю історію, —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Труна з Гонконгу», після закриття браузера.