Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

— О, таке буває… У вас отой загин матки?

— Щось таке…

— Але ж це лікується. Одна моя знайома, Марильдес, вилікувалася.

— У Флор безнадійний випадок, ми вже були не в одного лікаря.

— У лікаря?! — Діонісія розреготалася. — Лікарі тільки й уміють красиво говорити і нерозбірливо писати. От якщо ви звернетеся до Пайзиньйо, він вам за дві секунди допоможе. Правда ж, сеу Жоау?

Жоан Алвес, ствердно кивнувши, мовив:

— Пайзиньйо? Варто йому кілька рухів над її животом зробити, і народжуватиме щороку.

Одначе дона Норма знехтувала порадою звернутися до знахаря, хоча той мав чудову репутацію. Вона глянула на немовля, яке спало. Чи не краще відразу розставити всі крапки над «і», дізнатися, чи це справді син Гульвіси. Маля було таке темношкіре, геть не схоже на нього. Дона Флор воліла відразу перейти до тієї не вельми приємної частини переговорів і, як усі легкодухи, що опинилися в складній ситуації, занадто голосно і рішуче сказала:

— Я прийшла до вас у дуже серйозній справі, хочу дещо запропонувати і з’ясувати, чи дійдемо ми згоди.

— Що ж, тоді я слухаю вас, сеньйоро, зроблю все, що від мене залежить, щоб порозумітися з вами.

— Цей хлопчик… — почала дона Флор, і відразу ж замовкла, не знаючи, що казати далі.

Дона Норма поспішила їй на допомогу:

— Ви народили всього кілька днів тому?

Діонісія глянула на сина і, киваючи, тепло всміхнулася.

— Так от, моя подруга хоче знати… Річ у тім, що коли вона була при смерті, то дала обітницю, що її первісток стане священиком, якщо святий Бонфім їй допоможе і вона виживе. — Дона Норма не квапилася: вона й сама не була в захваті від цієї придуманої напередодні історії. — І ось Бог почув її молитви і вона дивом одужала.

Мулатка зацікавлено слухала, намагаючись вловити зв’язок між хворобою цієї дівчини, дивом святого Бонфіма та її дитиною. Дона Норма поспішила, бажаючи швидше дійти до суті справи:

— Одначе вона не може мати дітей, а хіба ж можна виконати таку обітницю, не маючи дитини? Тож вирішила всиновити хлопчика, виховати його, а потім віддати вчитися в семінарію. Вона дізналася про вашого сина і навіть не вагалася…

Діонісія м’яко всміхнулася, ти ба якої прихильності удостоїли її синочка. Дона Норма прийняла цю усмішку як за згоду і пояснила:

— Вона хоче всиновити вашу дитину, щоб усе було законно, оформивши потрібний документ у нотаріальній конторі. Ну ви розумієте, щоб усиновити його і виховувати як рідного сина.

Діонісія мовчала, примруживши очі. Чи задумалась вона над проханням дони Норми або ж просто заслухалась сумної пісеньки, що долинала знадвору?

Краще померти

у твоїх обіймах;

краще вже вмерти,

ніж отак жити…

— Краще вже вмерти, — прошепотіла вона, а коли розплющила очі, від її щиросердності й сліду не лишилося, погляд зробився пронизливий і холодний, а замість усмішки біля її вуст проступила зболена складка, що досі жінки її не помічали.

— І чому ж?.. — запитала Діонісія, не підвищуючи голосу. — Чому вона обрала мого сина? Чому саме його?

«Якого ж нестерпного страждання ми завдаємо їй своїм проханням, — подумала дона Норма… — Яка ж мати захоче розлучитися зі своєю дитиною? Навіть найубогіша, хоч би в яких злиднях вона животіла, краще дасть вирвати собі серце».

— Кажуть, ваше маля міцненьке і красиве… І що вам бракує коштів на його виховання…

Якби все це робилося не заради блага дитини, якби йшлося не про Гульвісиного сина, дона Норма ніколи не стала би посередницею у цій непростій справі й точно не зверталась би ні до кого з такою пропозицією. Вона насилу вичавлювала з себе слова. Але чи справді це був син Гульвіси? Та й чим заробляла та Діонісія на життя, теж не варто забувати. Маля було ще темніше за матір, де ж тоді біляві Гульвісині кучері? Дона Норма, зробивши над собою ще одне зусилля, натякнула, що малятко в новій сім’ї не бідуватиме:

— У вас тут у Террейро купа дітлахів, навіть у мого кума Жоау Алвеса — ого скільки похресників, я теж хрестила одного з них. Але ж усі вони голодують, бігають замурзані, жебрають, навіть крадуть… Моя подруга, звісно, не мільйонерка, проте досить забезпечена і подбає, щоб ваш малюк мав інше життя, ніж тут. Із нею він зростатиме ситий і не опиниться у в’язниці за крадіжку чи ще гірший злочин, вивчиться на священика, ходитиме до церкви…

Раптом, немов відчувши та зрозумівши наміри дони Норми, немовля прокинулось і заплакало. Діонісія розщепнула мереживний пеньюар, зручніше пригорнула маля і приклала його до грудей. Вона слухала гостю мовчки, немов зважувала кожен її аргумент. Дона Норма змалювала їй світле майбутнє сина, який зростатиме, оточений комфортом та ласкою, не знаючи біди. Звісно, якій матері буде легко розлучитися з сином, але тільки егоїстка здатна приректи своє дитя на злидні й убоге животіння, коли хороша і добра жінка готова… Дона Флор була саме така: добродушна та щиросердна, кращу навряд чи знайдеш. Діонісія міцно пригорнула вже сите немовля. Повернувшись до вікна, де стояв Жоау Алвес, вона заговорила до нього, ігноруючи жінок, наче вони і не варті були відповіді:

— Бачите, сеу Жоау, як вони ставляться до бідняків? Ця ось, — вона кивком вказала на дону Флор, — сама народити не може, дала бозна-яку обітницю, довідалася, що Діонісія де Ошоссі, у якої здоров’я більше, ніж грошей, народила синочка і сказала своїй подрузі: «Ходімо поговоримо з нею… Ця злидарка ще нам дякуватиме…»

Дона Норма спробувала втрутитися:

— Ні-ні, ви несправедливі до нас…

Непохитним, спокійним голосом, пронизаним болем і материнською гіркотою, мулатка продовжувала:

— Їй забракло сміливості прийти і говорити самій, тому вона завбачливо обрала твою куму, щоб та замовила за неї слівце, була її посередницею. «А знайдімо ту Діонісію, кажуть, її маля здорове і гарне, з нього буде першокласний падре, а та його голодранна мати, от побачиш, віддасть його без єдиного слова, ще й радітиме, що спекалася. А як не віддасть, то та іще дурепа і негідниця, не дивно, що вона не здатна бути ніким, крім хвойди». Отак вони мені тут усе пояснювали, ви й самі чули, сеу Жоау. Вони впевнені, що убогий означає безсердечний, і раз у мене таке нікчемне життя, то яке я маю право виховувати дітей, хай навіть власних…

Дона Норма знову спробувала втрутитися:

— Не кажіть так…

Маля перестало смоктати, смачно відригнуло, й Діонісія встала з ліжка, тримаючи його на руках. Вона випросталась у всій своїй лютій красі величної королеви. Продовжуючи говорити, мулатка неквапливо клопоталася дитиною: помила в емальованій мисці, прибрала брудну пелюшку, присипала