Читати книгу - "1793"

на її боці, і вона не відступиться. Мая померла, і вперше з часу її смерті Анна Стіна відчула якесь полегшення. Мама вже в чорній землі й ніколи не дізнається про катастрофу, яку Анна Стіна вже передчуває. Вона шепнула тихо-тихо, але почула це як гучне відлуння між стін і в собі самій:

— Ні.

Дівчина замружилася, чекаючи водоспаду пасторового гніву. Нічого не сталося. Вона розплющила очі. Усе так само, як і раніше. Лісандер всівся назад у крісло, його тілеса звисають з сидіння, Буман вдає, що його тут взагалі немає. В очах пастора світиться тиха ненависть. Він більше не підвищує голосу. Каже майже ніжно:

— Зникни з-перед очей моїх, Анно Стіно Кнапп.

Бідолашна сирота повертається, і лише тоді починає плакати. Сама собі обіцяє, що ці сльози — останні в її житті.

Як же вона помилялася!..

4.

— Тебе якісь двоє шукають.

Анна Стіна знає тільки, що цю дівчину звати Улла. Прізвища її не знає, мабуть, і вона сама. Хто це її може шукати? Може, вона щось переплутала? Улла не зовсім при своєму розумі, таке ще вигадає. Вона теж, як і Анна Стіна, ходить з кошиком у Маріїнській парафії, тільки далі на схід. Торговець Ефраїм Янссон розробив для своїх дівчат систему: кожна йде своїм маршрутом. Всі квартали поділено між продавчинями, а якщо котрась забреде не на свою вулицю — вилають, волосся видеруть чи подряпають, або й поб’ють.

Іноді вони зустрічаються одна з одною на межах відведених їм ділянок. Анна Стіна йде від берега озера Луртфіорду до вулиці Репслагаргатан, а Улла ходить навколо Фатбурену — найгіршої місцини. Зараз зустрілися на вершині пагорба Постместарбакен, звідки відкривається чудовий краєвид на Слюссен, Стадсгольмен і Місто між мостами. Кошик Анни Стіни майже порожній, вона може повертатися в крамницю до Янссона, дорогою напевно продасть те, що залишилося. Може, пощастить і він пошле її ще на одне коло — до вечора ще довго.

Улла дивиться на Анну своїми косими очима, з напівроззявленим ротом. Анна Стіна майже нічого про неї не знає. Улла почала працювати навесні, і місяці роботи на вулиці залишили свій слід — шкіра обвітрилася і потемніла від засмаги й пилу, спина скривилася від кошика, — мабуть, вона забувала або не здогадувалася носити його то однією рукою, то другою. Улла продає дуже мало, Янссон щоразу її сварить і розподіляє залишок іншим, щоб продали хоч за яку ціну, аби тільки не пропало. Анна Стіна не раз бачила, як Улла тяжко виходить зі стайні чи хліва з висмикнутою блузою і брудною спідницею. Думки Анни Стіни повернулися до свята Вальборґа й Андерса Петтера, і її пересмикнуло — скільки таких сцен довелося пережити бідолашній Уллі… Диво Боже, що вона ще не завагітніла.

Анна Стіна після розмови з пастором Лісандером не могла заснути, постійно намагалася зрозуміти, що сталося. Мабуть, засмучений відмовою Андерс Петтер прибіг додому в сльозах, батьки побачили, що щось негаразд. Батьки Андерса Петтера що далі, то з більшою підозрою дивилися на Анну Стіну. Особливо мати. Їй зовсім не хотілося мати невісткою таку жебрачку. Син вивчиться на штурмана й може знайти кращу наречену. Якщо Андерс Петтер не сказав батькам правди, це тільки підтвердило їхні підозри, і тепер вони напевно вважають її спокусницею, яка хотіла захомутати їхнього сина. Йому треба було тільки кивнути, щоб мати дістала підтвердження своїх висновків.

Улла шморгнула носом, і Анна Стіна повернулася до реальності.

— Які двоє?

Улла витерла ніс подертим рукавом сукні.

— Одяг у них дивний. І в одного ока немає.

— І що їм від мене треба?

— Вони спитали, чи знаю я Анну Стіну. А яку, Кнапп чи Андерсон? Кажуть, Кнапп, яка ходить з кошиком.

— Коли це було? Що ти їм сказала?

Улла наморщила лоб, намагаючись знайти відповідь на так багато запитань зразу.

— Раніше було… До полудня, бо дзвін ще не дзвонив… А дзвонили вже пізніше, я йшла до криниці біля церкви, бо пити хотіла…

— А чому ти не пішла на Криничну вулицю? Якби Дракониха тебе побачила, знову одержала б на горіхи. Ти ж це знаєш краще за інших.

Улла знову голосно шморгнула носом і гордо підняла пальцем верхню губу, показавши дірку на місці трьох зубів, які вибила каменюкою Карін Ерсон, що її всі називають Драконихою — вона продавала фрукти в кварталі Дракен і не дуже зраділа візиту Улли.

— Питали, чи знаю я Анну Стіну Кнапп і де її знайти. Я спитала, що сталося з оком того високого й ногою того низького, то низький сказав, щоб я замовкла й відповідала на те, про що питають. Я сказала, що спробую, але одночасно замовкнути й відповідати не так і легко. Тоді високий схопив мене за косу.

Улла підняла капелюшка й показала червону цятку за вухом, звідки вирвано пасмо волосся.

— Так пекло, що я впустила кошик і мало не заплакала, але, думаю, Анна Стіна завжди була добра до мене, а від цих двох нічого хорошого не чекай. Кажу: знаю, звичайно, висока така, чорнокоса, з горбом на спині. Ходить з кошиком на Б’єрнґордені.

Анна Стіна білява, горба не має і працює значно західніше. А ось Карін Ерсон з Дракена — якраз підходить під опис…

Дівчата розійшлися. Анна Стіна поспішила вниз пагорбом. Сонце вже котилося до заходу. Ефраїм Янссон у своїй крамниці вже підбивав підсумки дня. Анна Стіна не схотіла йти на ще одне коло — торговець був дуже невдоволений:

— То вельмишановна панна Кнапп уже ніжки набила? Поспішаєте додому попудрити щічки й попирскатися трояндовою водичкою?

Анна побачила знайомий жадібний блиск в очах Янссона. Він розгорнув журнал.

— Ревінь уже в’яне, завтра вже не зможемо продати за цю саму ціну. Ти це й сама добре знаєш. Різницю забираю з твоєї платні.

За день роботи одержала кілька дрібних монет. Менше, ніж розраховувала, але вже як є.

На Постместарбакені тіні вже довгі, сонце майже спустилося, все навколо забарвлене помаранчево-червоним. Анна Стіна весь час озирається, але тих двох, про яких казала Улла, наче не видно. Ні на пагорбі, ні нижче, на площі біля Слюссена. Вона піднімається вище, повз кладовище й швейну фабрику. Далі починається суцільний лабіринт дерев’яних халуп, прорізаний десятками проходів і провулків, назви яких навряд чи знають і самі мешканці. Десь там і її хатина, але вона не насмілюється туди повертатися.

Анна Стіна побачила їх тієї ж миті, що й вони побачили її. Чекали, причаївшись за сусіднім будинком з обідраним дерев’яним фасадом. Сині з білим поясом камзоли без