Читати книгу - "Конкістадор"

того, щоб при виході з будівлі здійнявся гармидер, а самі в’язні стали ар’єргардом та авангардом мешиків. Як і гадав Кетца, у в’язниці було чимало вартових, які охороняли різні двері. Тюремники кинулися хапати в’язнів, не розбираючи, хто є хто. У сум’ятті мешикам удалося вибігти з в’язниці укупі з юрбою ошалілих місцевих, які намагалися втекти, але не маючи певного плану, потрапляли просто у руки солдатів.

Сховавшись у покинутому хліві у нетрях Аїлуїкатль Ікпак Тламанакаллі — так прозвав Кетца Марсель, — мешикські вояки міркували, як звільнити від касика Кейко і як повернути собі кораблі, щоб продовжити подорож до земель Ацтлану.

18

Перша битва

Це була героїчна епопея. Купка чоловіків, озброєних лише шаблями, духовими трубками, загостреними палицями, стрілами та луками з того, що було напохваті, штурмом захопила палац марсельського касика. Вони не таранили брами й не ламали мури, на що цілком спроможні армії, що нараховують тисячі вояків. Вони прослизнули у палац обережно, як кішка, та вправно, як птах. Клани лицарів Ягуара та лицарів Орла вперше увіп’ялися кігтями у хребет Нового Світу. Це була найперша операція мешикського війська. Люди Кетци цінували вбрання не менше за зброю. Воїн не лише має бути небезпечним, він мусить і подібно виглядати. Мешики були впевнені: щоб страх заполонив душі, він має просотатися крізь очі. Вони повирізали маски з ялинової кори і прикрили ними обличчя. Вичорнивши обличчя брудом та кіптявою, обернулися на тіней серед тіней. Вони спочатку знешкодили охорону перед палацом, а тоді злізли високими мурами, наче кішки, і, немов птахи, здійнялися вгору. Лицарі Орла перелітали перепони, відштовхуючись списами, наче жердиною.

Касик Марселя навіть гадки не мав, що поки він сьорбає винце біля домашнього вогнища у колі своїх наближених, безпеку палацу непоправно порушено силами мовчазних вояків Теночтитлана. Дарма силкуючись допитати Кейко, касик вирішив, що зможе скористатися полонянкою з набагато більшою користю. Тепер його майже не цікавило, хто вона й звідки, чи вона полонянка, чи спільниця тих викрадачів кораблів, котрі, певна річ, забули про неї, щойно втекли з-за ґрат. Зрештою, Марсель — один з найбільш жвавих портів Середземного моря, й поява розбійників з найвіддаленіших земель не була дивиною. Єдина правда була в тім, що це дівчисько, що нагодилося бозна-звідки, було навдивовижу миловидне, а по її душу ніхто не прийде. Й поволі, поки вино розганяло кров тілом касика, його чимраз менше цікавила таємниця незнайомки, а все більше — ця молода плоть перед очима, оповита незвичною для цих місць шовковистою шкірою. Водночас касик славився як людина щедра й завжди ладна розділити свою насолоду з друзями та наближеними. Й ось, коли всіх зморило від хмелю й тепла, дівчині з Сипанго було наказано роздягтися. Однак роздягати її довелося сластолюбцям власноруч, бо вона щосили пручалася. Чоловіки втішалися, спостерігаючи, як дівчина, немов загнаний звір, кидається від одного мисливця до іншого. Ці люди втішалися своєю безкарністю, бо гадали, що вони у безпеці, оповиті владою, господарі життя та смерті. Тільки не знали вони, що палац — уже не їхня власність. Вони бавились, ніби зграя котів з бідолашним мишеням. Тільки не знали, що койоти вже взяли слід.

Й ось коли дикунська зграя вже завела побитій, беззахисній, напівголій дівчині руки за спину й уже ладна була розпочати свою сороміцьку придворну оргію, високе вітражне скло, дзенькнувши, розлетілося на друзки й над головою закляклого касика пролетіла зграя чорних химер. Його наближені нажахано споглядали вояків, які видавалися гостями з пекла: озброєні люди-птахи, які плавко опускалися з-під стелі; напівлюди-напівкоти, що сповзали зі стін. Хтось із дикунів спробував добути шаблю, але не встиг навіть витягти її з піхов, як його груди було прошито стрілою. Інший потягнув руку за аркебузою, що висіла над вогнищем, але його миттю пришпилило списом до стіни. Касик, заплутавшись тонкими ніжками у купі спущеного одягу, впав додолу, тремтливим голосом благаючи помилування. Кетца крізь шпарини у масці лицаря Ягуара помітив, як один з королівських наближенців схопив дівчину за горло, замірившись задушити. Тоді юнак, стрибнувши з верхньої поперечки над вікном, перелетів півзали, ногами вчепився за велику люстру і, вловивши рух цього маятника, вирвав Кейко з рук напівоголеного дикуна. Тубілець, втративши полонянку, намагався втекти, рятуючись, але його тут-таки вразив кинджал Маоні. Тепер із місцевих живим лишився тільки касик. І тоді Кетца наказав йому звестися на ноги: вони мали ще обговорити кілька питань, які стосувалися майбутнього цього королівства.

19

Дикунська війна

Коли вони сіли віч-на-віч, Кетца за допомогою Кейко повторив білому касикові все, що казав йому перше, коли француз наказав затримати їхні кораблі й кинути екіпаж за ґрати. Але цього разу, не давши юнакові доказати, касик обірвав його, сказавши, що не потребує ніяких пояснень. Якщо бажає, Кетца може вільно забирати з палацу все, що заманеться, повертатися на свої кораблі й відпливати разом із подругою. Кетці насилу вдалося опанувати себе: він не міг дозволити, щоб з ним поводилися, наче з грабіжником, а військо мали за ватагу піратів. Однак місцевого правителя паніка охопила настільки, що він не розумів, про що говорять ці люди у жахливих масках. Касик злякано споглядав знерухомлені тіла своїх поплічників, що напівголі плавали в калюжах власної крові, прагнучи лиш одного: щоб ці душогуби якнайшвидше забралися геть з його очей. Кетца застеріг, що на його батьківщині за зґвалтування платять життям, натякнувши, що француз має дуже йому дякувати. Та зараз слід було обговорити державні справи.

Спершу Кетца вимагав, щоб білий вождь вибачився перед Кейко, і той тут же підкорився, відчайдушно махаючи руками й рясно пересипаючи свою мову пишними зворотами. Потому Кетца ще раз повторив марсельському правителю, що вони не розбійники й не пірати і прибули у місто як офіційна місія, що на їхні дії їх благословили їхній державець і королева Іспанії. Кетца вчинив достоту, як в Уельві: не погрішивши проти правди, але й не відкриваючи її цілком, повідомив, що вони походять із східної країни Ацтлан, а метою їхньої подорожі є прокладання маршруту, який поєднає два світи. Касик тремтячим голосом поцікавився, чи не поряд Ацтлан з Катаєм, — на те Кейко поквапно відповіла, що то одне з королівств, яке складає цю велику імперію. Касик сполотнів, кинувся Кетці в ноги й знову благав про милосердя. Він був ладен виконати будь-яке бажання чужинця.

Від самої лише згадки про армії Катаю у будь-якого європейського правителя волосся ставало дибки. У ключовій стадії Столітньої війни війська галлів