Читати книгу - "Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я завмерла, не знаючи, що й робити. Здавалось, нічого такого, і я тут не одна, а зі Святом, але все одно якось незручно. Що йому треба? Чи просто так підійшов?
– Привіт, – у нього був приємний, м’який голос, гарно поставлений – воно й не дивно, актор же ж. – Ти з фотографом?
– Так, він запросив мене подивитись, що тут відбувається, – невпевнено пояснила я. – Цікаво ж… Зазирнути за театральну завісу.
– Згоден. Я, перш ніж вступати на акторське, весь одинадцятий клас товкся в одному театрі, так і вирішив, що тут моя доля. Тебе як звати?
Хлопець говорив так спокійно, що я, хоч і не готова до знайомства, не знайшла в собі сили просто встати і відійти назад до Свята. Хоча інтерес незнайомця до мене трохи напружував. Я до такого елементарно не звикла.
– Любава, – представилась я. – А ти… Хома, так тебе називав режисер?
– Ой, боже, – відмахнувся він. – Ні, звісно! То персонаж у мене Хома, а мене Руслан звати. Наш режисер вічно забуває, то ж таке страшне ім’я.
– Вибач, – я зашарілась. – Дуже приємно.
Я спочатку потягнулась до нього долонею, ніби руку потиснути хотіла, а потім розгублено завмерла, зрозуміла, як по-дурному це могло збоку виглядати. Хлопець, щоправда, не розгубився. Він перехопив мою долоню і міцно стиснув її, але дуже швидко відпустив, щоб я не відчула себе незручно.
– Отже, – промовив він, – я так розумію, за репетицією ти спостерігатимеш вперше? Ніколи не була за кулісами театру?
– Ну, якщо говорити про будівлю, то була, а якщо про театральний колектив, то ні, тільки на вистави ходила. Хоча це дуже гарно і цікаво.
– Дивись, ще закохаєшся в театр і не захочеш з ним розставатися.
– Хотіла б я закохатись в якусь професію, – чесно сказала я. – Бо досі не можу визначитись, ким я хочу бути…
– Воу. А ти на когось навчаєшся?
– Тільки закінчила одинадцятий клас, вчора випускний був, в цьому ж театрі. Бали ЗНО – всі високі, але досі не визначилась, куди вступатиму.
Руслан замислено почухав потилицю. Кучеряве волосся впало на лоба, майже прикриваючи очі. Він смішно здув прядки, променисто посміхнувся мені і промовив:
– Отже, ти просто ще не пробувала те, що б тебе торкнуло. Але ж ще не пізно! У мене брат молодший, в нього теж вступ на носі… То я знаю, що є кілька тижнів, перш ніж система відкриватиметься. Вступити на якусь економіку чи менеджмент завжди встигнеш, але пошукай щось цікаве!
– Наприклад?
– Та хоч той же театр. Це не так складно. Можна спробувати пройти творчий конкурс, – підморгнув мені Руслан. – Або сходити на якісь курси з того ж програмування, якщо брати технічне, або…
– Хома! Хома, кому ти вже там голову морочиш? Сюди йди! – товстенький режисер замахав руками, вставши на самому краєчку сцени.
– Дивіться, не впадіть, – фиркнув Руслан.
– До мене!
– Ага. Тіні, лягайте до моїх ніг, – він закотив очі, але гучніше озвався. – Йду, йду! Хоч би ім’я запам’ятав, паразит… Вибач, маю бігти, – це вже було до мене. – Та ти подумай.
– Перестань там пудрити дівчині мізки і йди сюди!
Руслан нарешті побіг до режисера. Я ж провела його поглядом, а коли повернулась, виявила, що Свят стоїть просто наді мною, схрестивши руки на грудях, і детально розглядає мене.
– Варто без нагляду на кілька хвилин тебе лишити, і з тобою вже одразу хтось фліртує, – жартома зазначив він.
– Ага, бачиш, яка я популярна… ми просто розмовляли.
Хлопець сів поруч.
– Та я розумію. Я ж жартую, – він взяв мене за руку. – Просто, знаєш, симпатичний актор, киянин, фліртує з моєю дівчиною…
– Спілкується, а не фліртує!
– Ага. Коротше, ревнощі беруть, – підморгнув мені Свят. – Та я тобі довіряю, крім того, я впевнений, що тобі до смаку чорняві.
Я штурхнула його ліктем в бік.
– Перестань.
– Мовчу-мовчу… Ну що, лишаєшся на репетицію і на виставу?
– Так, – кивнула я. – Хочу подивитись, як це воно, в театрі…
– Що, таки заморочила тобі голову майбутня зірка вітчизняної сцени? Повелась на його сині очі?
– Ага, тільки ти в курсі, що в нього очі сині, а я ні! Насправді, просто подумала… а що, як театр – це саме те, чого я хочу? Раптом тут буде для мене місце?
Я думала, що Свят розсміється, але він серйозно кивнув.
– Всяке може бути. Ти права. Лишаємось і будемо уважно дивитись, – він поцілував мене в щоку. – Ти заслуговуєш на те, щоб знайти саме своє місце.
Я видихнула з полегшенням. Хоч хтось мене розуміє! Добре, що зустріла Свята, не уявляю, як було б без нього…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем», після закриття браузера.